Янченко розпочав волонтерську діяльність у 2014 році, після початку війни Росії проти України. За його словами, тоді він усвідомив, що може бути корисним армії, збираючи кошти та необхідні речі для військових. Спочатку він самостійно їздив містом, спілкувався з людьми та пояснював ситуацію із забезпеченням війська. Згодом отримав дозвіл працювати біля торгового центру «Фабрика», де почав регулярно збирати пожертви.

Той період волонтер згадує як один із найважчих. Українська армія тоді була практично без базового забезпечення – без належного одягу, взуття, спорядження.

За них закуповували теплі светри, спортивні костюми, одяг із секонд-хендів, який одразу передавали військовим. Згодом почали купувати берці українського виробництва – прості, недосконалі, але життєво необхідні. Пара коштувала близько 300 гривень, і волонтери закуповували їх десятками, відправляючи на схід.

З часом масштаби допомоги лише зростали. Волонтери почали возити продукти харчування, оптику, спорядження для добровольчих батальйонів, які тоді фактично не забезпечувалися державою. Саме завдяки волонтерству, переконаний Григорій Янченко, багато підрозділів змогли вижити й продовжити боротьбу. Зброю нерідко здобували безпосередньо в боях, а все інше – їжу, одяг, найнеобхідніше – брали з волонтерських рук.

На початку гуманітарні поїздки здійснювалися двічі на місяць. Але з роками війна змінювалася, змінювалися й потреби фронту. З’явилися сучасні технології, дрони, складніше обладнання та нові види озброєння, які вимагали значно більших фінансових ресурсів. До 2019 року поїздки стали рідшими – приблизно раз на місяць, адже кошти доводилося збирати довше і везти допомогу вже чітко за запитами підрозділів.

Після початку повномасштабного вторгнення у 2022 році навантаження на волонтерів знову різко зросло. За словами Янченка, тоді виникла потреба одночасно забезпечувати військових технікою, продуктами та спорядженням. Значну допомогу надала підприємниця з Києва, яка передала волонтеру вантажний мікроавтобус. Автівку завантажували гуманітарною допомогою відповідно до запитів підрозділів і вирушали на схід.

Нині волонтерська діяльність зосереджена переважно на забезпеченні військових сучасними технологіями, зокрема багаторазовими ударними дронами. Із січня 2024 року Янченко майже безперервно здійснює поїздки Україною, збираючи кошти не лише в обласних центрах, а й у містах районного рівня.

Кропивницький став завершальним пунктом третього кола таких поїздок. Далі волонтер планує вирушити на схід України, після чого розпочати новий маршрут через Дніпро, Кременчук і Полтаву.

Янченко наголошує, що волонтерська робота залишається фізично складною, зокрема через необхідність щоденного обліку коштів і планування витрат. Окремо він зазначає емоційне навантаження, пов’язане зі спілкуванням із людьми з прифронтових і окупованих територій.

Григорію Янченку 78 років. Попри вік і проблеми зі здоров’ям, він продовжує волонтерську діяльність, зосереджуючись на зборі допомоги у визначених локаціях. За його словами, головною мотивацією залишаються підтримка людей і розуміння того, що зібрана допомога може врятувати життя українських військових.