Із самого ранку біля «Ліани» почав формуватися траурний кортеж. Уздовж дороги стояли жителі міста - мовчазні, стримані, багато з прапорами України та маленькими свічками, світло яких ставало тихим жестом підтримки та шани. Поруч — побратими, які проводжали тих, з ким ділили окопи та небезпеку фронту.

О 9:00 колона зупинилася в центрі міста на хвилину мовчання. У цей момент Кропивницький став зовсім тихим. Тиша була важчою за слова - кожен просто думав про своє, але про одне й те саме.

Володимир Дубіненко загинув 11 листопада біля села Нове Шахове на Донеччині. Його підрозділ працював на дуже складній ділянці, де ворог постійно атакував. Під час одного з обстрілів Володимир загинув на позиції. Йому було 47 років.

Сергій Дімітрієв загинув 16 квітня неподалік Вільчі на Харківщині. Його група виконувала завдання майже на самій лінії зіткнення, де ворог активно застосовував дрони та артилерію. Один із таких ударів став смертельним. Сергієві було 27.

Андрій Єрофєєв загинув 5 вересня під Вовчанськом, коли його підрозділ стримував наступ російських військ. Там тривали важкі бої за утримання позицій, і під час одного з них Андрій загинув, залишаючись на своєму місці до кінця. Він народився у 1974 році.

Усі троє загинули, виконуючи свою роботу - ту, яку беруть на себе лише найсміливіші. Їхні імена залишаться у пам’яті міста не лише як у списках загиблих, а як у історіях людей, які сьогодні вийшли на дорогу, зупинили крок і стали поруч. Саме так народжується справжня вдячність і справжня пам’ять.