З самого ранку біля «Ліани» почав формуватися траурний кортеж. Люди виходили зі своїх домівок, щоб бодай на мить провести героїв у дорогу. О 9-й ранку колона зупинилася на площі Героїв Майдану. Саме там, у центрі міста, кропивничани віддали шану полеглим захисникам.

Вздовж дороги стояли люди з прапорами та квітами, дехто ставав на коліно, інші схиляли голови у скорботі. Лунали слова молитви й державний гімн. В очах — сльози, у серцях — гордість. Кропивницький проводжав своїх героїв — з болем і безмежною вдячністю.

Після хвилини мовчання траурна процесія рушила до Далекосхідного кладовища, де героїв поховали на Алеї Слави.

Та навіть у цій скорботній тиші стався прикрий інцидент. Коли кортеж ще не встиг повністю від’їхати від площі, один із водіїв маршрутки, що стояв у зустрічній смузі, рушив уперед. Це викликало обурення людей. Дві жінки, тримаючи український прапор, без вагань вийшли на проїжджу частину й стали перед маршруткою, змусивши водія зупинитися.



Її вчинок підтримали інші містяни. Люди наголосили: кожен водій має зупинитися, поки проїжджає траурна колона. Це — найменше, що може зробити кожен із нас для тих, хто загинув за Україну.

Того дня Кропивницький схилив голови перед пам’яттю п’ятьох мужніх воїнів:

• Віктор Бринза, 21 рік — загинув у березні 2023 року під Богданівкою на Донеччині, довгий час вважався зниклим безвісти.

• Павло Іщенко, 34 роки — загинув 7 жовтня, тримаючи оборону біля Берестка.

• Сергій Попов, 55 років — помер 8 жовтня поблизу Миропілля на Сумщині.

• Олексій Левенець, 46 років — загинув 16 жовтня.

• Василь Заболотний, 33 роки — поліг того ж дня.

Коли кортеж повільно віддалявся від площі, у місті запанувала особлива тиша — тиша болю, вдячності та любові.