Валентина зустрічали рідні, друзі, мешканці Знам’янської та Суботцівської громад, волонтери, молодь. Люди принесли жовто-блакитні прапори, квіти й повітряні кульки. Першою, хто обійняла Валентина, була його сестра. Її сльози — найщиріше свідчення радості, болю і чекання.



Валентин народився у Знам’янці. З дитинства виховувався бабусею. Навчався у місцевій школі-інтернаті, пізніше — в аграрному ліцеї на Чернігівщині. Здобув професії слюсаря з ремонту колісних транспортних засобів, електрогазозварника та водія категорії С. Мріяв стати військовим — і здійснив мрію, підписавши контракт із морською піхотою.

Широкомасштабне вторгнення Росії застало його в Маріуполі. Виживати доводилось у надзвичайно складних умовах. 12 квітня 2022 року Валентин потрапив у полон. Його утримували спершу в ангарах Сартани, потім у колонії в Оленівці, згодом — у Луганській області. Три роки поневірянь, принижень, побиттів і очікувань на порятунок. Його обміняли 19 квітня 2025 року.

Після курсу медичної реабілітації він повернувся у рідне місто. Символічний хліб на вишитому рушнику захиснику вручив міський голова Володимир Сокирко.



Зараз Валентин відновлює здоров’я та звикає до мирного життя. У нього ще попереду шлях до стабільності — без власного житла і роботи, але з великою силою духу й підтримкою громади. А 18 травня — день, коли його кроки знову лунали на рідній землі.