Світловодська громада провела в останню путь захисника України Владислава Журавльова
- 30 липня 2024, 10:22
26 липня на центральний площі Світловодська відбулася церемонія прощання з юним захисником України, 23-річним старшим солдатом ЗСУ Владиславом Журавльовим, серце якого зупинилося у лікарні міста Запоріжжя, куди він потрапив внаслідок отриманих травм під час захисту України.
До учасників траурного заходу звернувся військовий священник ПЦУ, капелан Дмитро Волошин:
Від імені військової частини А 3085 43-ої артилерійської бригади імені гетьмана Тараса Трясила військовий капелан вручив рідним мотиваційні стяги дивізіону та батареї.
Ведуча траурного мітингу Марина Салабутіна розповіла про загиблого воїна.
Владислав Журавльов народився 22 грудня 2000 року у Світловодську. Навчався в школі №3 та Світловодському політехнічному фаховому коледжі. У 2021 році пішов служити до української армії, а після початку повномасштабного вторгнення підписав контракт із ЗСУ. Служив старшим навідником 3-ої гармати 2-го самохідного артилерійського взводу 3-ої самохідної артилерійської батареї 1-го самохідного артилерійського дивізіону. Після отриманих травм серце 23-річного старшого солдата Владислава Журавльова зупинилося 24 липня 2024 року у лікарні міста Запоріжжя.
Хвилиною мовчання присутні вшанували героя та поклали квіти на домовину.
Міський голова Андрій Маліцький, звертаючись до зібрання, зокрема, сказав:
Траурна процесія пройшла вулицею Героїв України. Поховали полеглого захисника на Алеї слави міського кладовища.
Вічна пам’ять герою!
У фоторепортажі обличчя військовослужбовців заблерені задля їхньоъ безпеки.
— Сьогодні ми проводжаємо в останню путь і вшановуємо воїна Владислава Журавльова, який віддав життя за волю і незалежність України, віддав своє життя, аби мали життя ми. Сьогодні Владислав стає в один стрій з усіма нашими героями: воїнами-козаками, гетьманами, січовими стрільцями, воїнами УПА.
Ми є учасниками цієї війни і нам безмежно жаль дивитися на державні стяги, які майорять над могилами героїв. Ми сьогодні ховаємо юнака, який не лишив по собі продовження роду, як багато хто інший.
Батьківщина наша — Україна — зранена, змучена, але нескорена. Там нікому на думку не приходить здатися, якби важко не було. Ми обов’язково переможемо!
Ми пам’ятаємо, як Владислав потрапив у нашу військову частину, був душею компанії, радісний усміхнений… Згодом підписав контракт, а служба за контрактом — це важкий обов’язок. Бути захисником означає взяти на себе тягар відповідальності захищати інших. І він став цим захисником, брав участь у бойових діях безпосередньо. Він як той кремінь стояв, навіть тоді, коли зовсім поряд прилітало, ніколи за себе не думав, а тільки за побратимів. На жаль, він третій загиблий з його розрахунку. Усі троє молоді 22-24 роки: Володимир був із заходу України, Ігор — зі сходу, зі Слов’янська, а третій — Владислав з центру. Усі вони любили країну, любили життя і не боялися смерті. Живе лиш той, хто не живе для себе, а хто іншим виборює життя…
Висловлюємо слова співчуття родині загиблого. Вічна пам’ять і царство небесне Владиславу, який поліг за свободу України.
Ми є учасниками цієї війни і нам безмежно жаль дивитися на державні стяги, які майорять над могилами героїв. Ми сьогодні ховаємо юнака, який не лишив по собі продовження роду, як багато хто інший.
Батьківщина наша — Україна — зранена, змучена, але нескорена. Там нікому на думку не приходить здатися, якби важко не було. Ми обов’язково переможемо!
Ми пам’ятаємо, як Владислав потрапив у нашу військову частину, був душею компанії, радісний усміхнений… Згодом підписав контракт, а служба за контрактом — це важкий обов’язок. Бути захисником означає взяти на себе тягар відповідальності захищати інших. І він став цим захисником, брав участь у бойових діях безпосередньо. Він як той кремінь стояв, навіть тоді, коли зовсім поряд прилітало, ніколи за себе не думав, а тільки за побратимів. На жаль, він третій загиблий з його розрахунку. Усі троє молоді 22-24 роки: Володимир був із заходу України, Ігор — зі сходу, зі Слов’янська, а третій — Владислав з центру. Усі вони любили країну, любили життя і не боялися смерті. Живе лиш той, хто не живе для себе, а хто іншим виборює життя…
Висловлюємо слова співчуття родині загиблого. Вічна пам’ять і царство небесне Владиславу, який поліг за свободу України.
Від імені військової частини А 3085 43-ої артилерійської бригади імені гетьмана Тараса Трясила військовий капелан вручив рідним мотиваційні стяги дивізіону та батареї.
Ведуча траурного мітингу Марина Салабутіна розповіла про загиблого воїна.
Владислав Журавльов народився 22 грудня 2000 року у Світловодську. Навчався в школі №3 та Світловодському політехнічному фаховому коледжі. У 2021 році пішов служити до української армії, а після початку повномасштабного вторгнення підписав контракт із ЗСУ. Служив старшим навідником 3-ої гармати 2-го самохідного артилерійського взводу 3-ої самохідної артилерійської батареї 1-го самохідного артилерійського дивізіону. Після отриманих травм серце 23-річного старшого солдата Владислава Журавльова зупинилося 24 липня 2024 року у лікарні міста Запоріжжя.
Хвилиною мовчання присутні вшанували героя та поклали квіти на домовину.
Міський голова Андрій Маліцький, звертаючись до зібрання, зокрема, сказав:
— Світловодська громада у жалобі. Сьогодні тут зібралися рідні, близькі, побратими, щоб вшанувати пам’ять Владислава Журавльова, який віддав своє життя за наше майбутнє. Від імені громади висловлюю співчуття рідним і близьким загиблого. Розділяємо з вами біль непоправної втрати та схиляємо голову в скорботі. Дякую побратимам, усім воїнам ЗСУ за захист. Ми повинні робити усе, щоб допомагати війську виборювати незалежність нашої держави, помститися і перемогти.
Траурна процесія пройшла вулицею Героїв України. Поховали полеглого захисника на Алеї слави міського кладовища.
Вічна пам’ять герою!
У фоторепортажі обличчя військовослужбовців заблерені задля їхньоъ безпеки.
