Не виходить бізнес-проєкт — реалізуй соціальний. Як на Кіровоградщині сім’я вимушених переселенців з Луганщини Самофалових забезпечує овочами себе та односельців
- 8 травня 2024, 18:53
Серед безлічі гострих питань, з якими одночасно стикаються вимушені переселенці в Україні, — працевлаштування. До уваги читачів досвід сім’ї Сергія і Юлії Самофалових з міста Рубіжного на Луганщині, які переїхали в село Михайлівку на Кіровоградщині і замість звичної для себе фотосправи тепер опановуть городництво. Це не бізнес, для якого поки немає умов, а соціальна ініціатива, завдяки якій родина сама має овочі та забезпечує ними інших. Нехитра, на думку ініціаторів, ідея, отримує підтримку грантодавців і дає змогу розвиватися далі.
Довідково
На сьогодні на Кіровоградщині живуть майже 86 тисяч внутрішньо переміщених осіб. Одним з нагальних питань для них є працевлаштування. За даними Кіровоградського обласного центру зайнятості, станом на 1 квітня 2024 року на обліку перебуває 1043 внутрішньо переміщені особи, причому кількість звернень на початку року збільшилася. За перші три місяці поточного року працевлаштована 71 людина з числа ВПО.
Місяць під обстрілами та в окупації
Сергій і Юлія Самофалови з міста Рубіжного Луганської області мали чотирикімнатну квартиру в дев’ятиповерховому будинку, власний фотосалон, а наприкінці 2021 року закупили обладнання для багетної майстерні.
Та все, що нажили за 29 років спільного життя, змушені були залишити через повномасштабне вторгнення Росії в Україну, ставши вимушеними переселенцями. Сусідам передали ключі від фотосалону, який розміщувався у підвальному приміщенні, аби ті використовували його як укриття, а самі 6 березня виїхали в село Варварівку на Луганщині, до батьків Сергія, бо на Рубіжне без упину сипали снаряди.
З гіркотою жартують, що завжди вважали, що найвигіднішим капіталовкладенням було придбання п'яти фотоапаратів, плотера та іншого обладнання, а найважливішою виявилася старенька дев'ятка, на якій подружжя виїхало з Варварівки 21 березня 2022 року, бо через обстріли почали горіти сусідні будинки і пошкодило їхній.
Переїзд на Кіровоградщину
Рубіжани ще зупинялися в різних містах на сході в надії, що скоро українські війська витіснять окупантів, але цього не ставалося. Тому вирішили їхати на Кіровоградщину, де у селі Михайлівці Олександрівської громади Кропивницького району живе мама Юлії. Винайняли хату неподалік, аби жити нарізно, але мати змогу допомагати по господарству. Деякі меблі та інші речі віддали люди, дещо придбали самі. Після міської квартири звикали жити в умовах села.
Невизначеність першого року у статусі переселенців
З Луганщини не забрали нічого, вже згодом син віддав два фотоапарати, сестра багатофункціональний пристрій, але це не та техніка, якою можна робити якісні фото, тому замовлень на фотосесії майже не брали.
За заощадження, які мали, купили мотоблок з причепом, разом з мамою і тіткою посадили до 10 сотих городу і вперше в житті консервували. Продавати вирощене — окремий досвід, але він не приніс жодного прибутку, бо занадто малі обсяги.
Перший рік усі думки подружжя були про те, що ось-ось — і повернуться додому, тож усі зусилля спрямовували на допомогу українському війську, відправляючи посильні внески на збори та виготовляючи окопні свічки. Хоч город саджали, але подумки щомісяця їхали додому.
Через рік з’явилося розуміння, що війна надовго і треба шукати собі постійне заняття.
Як з'явилося городництво
Юлія закрила підприємництво ще у квітні 2022 року і стала на облік в центр зайнятості. Сергій намагався працевлаштуватися, але пропонована робота була в інших населених пунктах, куди з Михайлівки, де живуть на околиці, далеко і незручно добиратися з пересадками.
Знайома порадила подати заявку на грантову підтримку. Маючи 10-річний досвід підприємницької діяльності та навчавшись на тренінгах, Юлія мала певний досвід у цьому. Знала, що чимало вимушених переселенців вже отримали фінансування на розвиток бізнесу. Але сама заявку не поспішала подавати, бо вивчала питання, адже сумнівалася, що, живучи в селі, їхня родина зможе реалізувати важливу чи корисну суспільству справу.
Згодом прийшли до думки, що найпростіше розпочинати з агробізнесу.
Але як у немісцевих, у них не було землі, що є однією з основних умов виділення коштів грантодавцями чи банками. Також серед умов часто зазначали внесення власної фінансової частки, якої вони також не мали.
Та зрештою можливість знайшлася. Українська громадська організація «Десяте квітня» та іноземна неурядова організація Oxfam GB надавали підтримку, не ставлячи перелічених вище вимог. Треба було тільки працювати і надавати звітність.
Самофалови нічого не вигадували, у заявці написали як є: хто вони, звідки, яку ідею мають і що їм потрібно.
Проєкт «Овочевий кошик»
Запропонований ними проєкт не був підприємницьким. Це була соціальна ініціатива для самопідтримки та підтримки сімей інших переселенців, які живуть у Михайлівці. Ідея проста: забезпечити себе роботою та свіжими й консервованими овочами і допомогти овочами іншим. Самофалови самокритичні і говорять, що начебто нічого нового не відкрили для села: працюй на городі та і все. Але їхнє прагнення до самозайнятості в непростих життєвих обставинах, ще й допомога іншим знайшли підтримку.
П'ять вимушених переселенців з Донеччини і Луганщини і п'ять місцевих жителів об'єдналися в ініціативну групу «Овочевий кошик». Завдяки місцевим вирішилося питання із землею, бо вони надали свої земельні ділянки, які склали один гектар загальної площі. Усі учасники ініціативи брали участь в городніх роботах.
Грантодавці забезпечили придбання інвентаря та техніки. Так у трудівників з’явилися по двоє вил, граблів, лопат, корзин, вісім відер, лійка, пилка, сокира, сітка для затінення, агроволокно, система крапельного поливу, три невеличкі парнички, мотоблок з причепом та причіпним обладнанням, за допомогою якого можна культивувати землю, саджати картоплю, полоти і підгортати.
Саджали не лише картоплю, а й цибулю, часник, буряк, моркву, капусту, помідори, огірки, солодкий і гіркий перець. Проєкт тривав з квітня по серпень. Не все пройшло гладко: де плодородніша земля, там і кращий врожай був. Але в цілому все вдалося. У сезон збирання 64 внутрішньо переміщені особи, які живуть у Михайлівці, але не були безпосередньо задіяні у процесі, отримали по 15 кілограмів овочів на родину.
Крафтові спеції
У серпні ще продовжували консервувати, а Юлія думала, чим же займатися далі. Подружжя виростило багато паприки, тож було б добре її переробити на спеції. Тож подали ще одну заявку на підтримку до громадського проєкту «Жіночий консорціум України». Соціальну ініціативу теж підтримали і в родину передали потужну сушарку та овочерізку. За допомогою техніки насушили паприки і гіркого перцю. Пробують продавати в крафтових обсягах, але у більшості поки використовують для власного споживання.
Розвиток агросправи триває
До Михайлівки майже звикли, тут неймовірна природа, яка допомогла трохи отямитися після жаху окупації. Налаштовані залишатися назавжди.
Цього року в тепличках висадили розсаду, ще ящиків п’ятдесят стояло по всьому будиночку. Усі дні знову присвячені городництву — вирішили продовжувати напрацьоване.
З березня цього року родина Самофалових під фінансову допомогу для ВПО у розмірі 2 тисячі гривень на особу від держави не підпадає, тож тепер розраховують виключно на власні сили.
Нещодавно отримали ще дві суттєві грантові підтримки аграрної справи. Це буде більш тривалий ніж попередній соціальний проєкт із залученням більшої кількості людей. Документи поки на стадії підписання, тож деталі поки не розголошують. Але вже активно працюють.
На сьогодні на Кіровоградщині живуть майже 86 тисяч внутрішньо переміщених осіб. Одним з нагальних питань для них є працевлаштування. За даними Кіровоградського обласного центру зайнятості, станом на 1 квітня 2024 року на обліку перебуває 1043 внутрішньо переміщені особи, причому кількість звернень на початку року збільшилася. За перші три місяці поточного року працевлаштована 71 людина з числа ВПО.
Місяць під обстрілами та в окупації
Сергій і Юлія Самофалови з міста Рубіжного Луганської області мали чотирикімнатну квартиру в дев’ятиповерховому будинку, власний фотосалон, а наприкінці 2021 року закупили обладнання для багетної майстерні.
Та все, що нажили за 29 років спільного життя, змушені були залишити через повномасштабне вторгнення Росії в Україну, ставши вимушеними переселенцями. Сусідам передали ключі від фотосалону, який розміщувався у підвальному приміщенні, аби ті використовували його як укриття, а самі 6 березня виїхали в село Варварівку на Луганщині, до батьків Сергія, бо на Рубіжне без упину сипали снаряди.
З гіркотою жартують, що завжди вважали, що найвигіднішим капіталовкладенням було придбання п'яти фотоапаратів, плотера та іншого обладнання, а найважливішою виявилася старенька дев'ятка, на якій подружжя виїхало з Варварівки 21 березня 2022 року, бо через обстріли почали горіти сусідні будинки і пошкодило їхній.
Переїзд на Кіровоградщину
Рубіжани ще зупинялися в різних містах на сході в надії, що скоро українські війська витіснять окупантів, але цього не ставалося. Тому вирішили їхати на Кіровоградщину, де у селі Михайлівці Олександрівської громади Кропивницького району живе мама Юлії. Винайняли хату неподалік, аби жити нарізно, але мати змогу допомагати по господарству. Деякі меблі та інші речі віддали люди, дещо придбали самі. Після міської квартири звикали жити в умовах села.
Невизначеність першого року у статусі переселенців
З Луганщини не забрали нічого, вже згодом син віддав два фотоапарати, сестра багатофункціональний пристрій, але це не та техніка, якою можна робити якісні фото, тому замовлень на фотосесії майже не брали.
За заощадження, які мали, купили мотоблок з причепом, разом з мамою і тіткою посадили до 10 сотих городу і вперше в житті консервували. Продавати вирощене — окремий досвід, але він не приніс жодного прибутку, бо занадто малі обсяги.
Перший рік усі думки подружжя були про те, що ось-ось — і повернуться додому, тож усі зусилля спрямовували на допомогу українському війську, відправляючи посильні внески на збори та виготовляючи окопні свічки. Хоч город саджали, але подумки щомісяця їхали додому.
Через рік з’явилося розуміння, що війна надовго і треба шукати собі постійне заняття.
Як з'явилося городництво
Юлія закрила підприємництво ще у квітні 2022 року і стала на облік в центр зайнятості. Сергій намагався працевлаштуватися, але пропонована робота була в інших населених пунктах, куди з Михайлівки, де живуть на околиці, далеко і незручно добиратися з пересадками.
Знайома порадила подати заявку на грантову підтримку. Маючи 10-річний досвід підприємницької діяльності та навчавшись на тренінгах, Юлія мала певний досвід у цьому. Знала, що чимало вимушених переселенців вже отримали фінансування на розвиток бізнесу. Але сама заявку не поспішала подавати, бо вивчала питання, адже сумнівалася, що, живучи в селі, їхня родина зможе реалізувати важливу чи корисну суспільству справу.
Згодом прийшли до думки, що найпростіше розпочинати з агробізнесу.
Але як у немісцевих, у них не було землі, що є однією з основних умов виділення коштів грантодавцями чи банками. Також серед умов часто зазначали внесення власної фінансової частки, якої вони також не мали.
Та зрештою можливість знайшлася. Українська громадська організація «Десяте квітня» та іноземна неурядова організація Oxfam GB надавали підтримку, не ставлячи перелічених вище вимог. Треба було тільки працювати і надавати звітність.
Самофалови нічого не вигадували, у заявці написали як є: хто вони, звідки, яку ідею мають і що їм потрібно.
Проєкт «Овочевий кошик»
Запропонований ними проєкт не був підприємницьким. Це була соціальна ініціатива для самопідтримки та підтримки сімей інших переселенців, які живуть у Михайлівці. Ідея проста: забезпечити себе роботою та свіжими й консервованими овочами і допомогти овочами іншим. Самофалови самокритичні і говорять, що начебто нічого нового не відкрили для села: працюй на городі та і все. Але їхнє прагнення до самозайнятості в непростих життєвих обставинах, ще й допомога іншим знайшли підтримку.
П'ять вимушених переселенців з Донеччини і Луганщини і п'ять місцевих жителів об'єдналися в ініціативну групу «Овочевий кошик». Завдяки місцевим вирішилося питання із землею, бо вони надали свої земельні ділянки, які склали один гектар загальної площі. Усі учасники ініціативи брали участь в городніх роботах.
Грантодавці забезпечили придбання інвентаря та техніки. Так у трудівників з’явилися по двоє вил, граблів, лопат, корзин, вісім відер, лійка, пилка, сокира, сітка для затінення, агроволокно, система крапельного поливу, три невеличкі парнички, мотоблок з причепом та причіпним обладнанням, за допомогою якого можна культивувати землю, саджати картоплю, полоти і підгортати.
Саджали не лише картоплю, а й цибулю, часник, буряк, моркву, капусту, помідори, огірки, солодкий і гіркий перець. Проєкт тривав з квітня по серпень. Не все пройшло гладко: де плодородніша земля, там і кращий врожай був. Але в цілому все вдалося. У сезон збирання 64 внутрішньо переміщені особи, які живуть у Михайлівці, але не були безпосередньо задіяні у процесі, отримали по 15 кілограмів овочів на родину.
Крафтові спеції
У серпні ще продовжували консервувати, а Юлія думала, чим же займатися далі. Подружжя виростило багато паприки, тож було б добре її переробити на спеції. Тож подали ще одну заявку на підтримку до громадського проєкту «Жіночий консорціум України». Соціальну ініціативу теж підтримали і в родину передали потужну сушарку та овочерізку. За допомогою техніки насушили паприки і гіркого перцю. Пробують продавати в крафтових обсягах, але у більшості поки використовують для власного споживання.
Розвиток агросправи триває
До Михайлівки майже звикли, тут неймовірна природа, яка допомогла трохи отямитися після жаху окупації. Налаштовані залишатися назавжди.
Цього року в тепличках висадили розсаду, ще ящиків п’ятдесят стояло по всьому будиночку. Усі дні знову присвячені городництву — вирішили продовжувати напрацьоване.
З березня цього року родина Самофалових під фінансову допомогу для ВПО у розмірі 2 тисячі гривень на особу від держави не підпадає, тож тепер розраховують виключно на власні сили.
Нещодавно отримали ще дві суттєві грантові підтримки аграрної справи. Це буде більш тривалий ніж попередній соціальний проєкт із залученням більшої кількості людей. Документи поки на стадії підписання, тож деталі поки не розголошують. Але вже активно працюють.
