Відновлення через медичну реабілітацію. Селище Олександрівка Кропивницького району

У січні 2023 року в комунальному некомерційному підприємстві «Олександрівська лікарня» відкрили відділення фізичної та реабілітаційної медицини, аби надавати медико-соціальну допомогу військовим та цивільним, які отримали поранення під час війни, жителям громади та внутрішньо переміщеним особам.

Лікарня до цього мала належне фізіотерапевтичне відділення, а великий ремонт та придбання сучасного обладнання, серед якого бігові доріжки, степ-платформи, велотренажери, дали змогу розширити коло послуг та отримувати відповіде фінансування за пакетами медичних послуг.

Як пояснив завідувач відділення, лікар травматолог-реабілітолог Євгеній Дяченко, відділення покликане працювати з демобілізованими, оскільки військовими на службі опікуються госпіталі. Утім за направленням з госпіталю надання послуг діючим військовим можливе. Географічних обмежень немає, пацієнтів приймають з усієї України.



Олександрівські медики працюють з травмами легкого і середнього ступенів тяжкості, оскільки для складних випадків необхідно мати відповідну технічну базу та високваліфікованих нейро- і судинних хірургів, які працюватимуть з пошкодженими нервами і судинами.

За понад рік роботи у відділенні пройшли реабілітацію близько двадцяти демобілізованих, дехто з них — два-три рази. Переважно пацієнти мали поранення верхніх та нижніх кінцівок і контузії. З ними займалися медики відділення та були залучені необхідні фахівці з інших відділень та закладів. Усі разом вони працюють у складі мультидисциплінарної команди, яка розробляє індивідуальну схему лікування для кожного пацієнта.

Результати роботи достатньо успішні. Один з демобілізованих мав пошкодження нерву верхньої кінцівки. Через рік після отримання травми, пройшовши третій курс відновлення, який включав стимуляцію м'язів, ЛФК, масажі, електропроцедури: магніт, електрофорез, ультразвук, чоловік нарешті почав рухати рукою. Інший пацієнт мав пошкоджену спину, через яку не відчував ногу, два роки ходив з ціпком. Коли до індивідуальної схеми реабілітації додали плазмотерапію, через тиждень ціпок став не потрібен, бо пацієнт міг ходити самостійно.

Утім не всі випадки мають позитивну динаміку. Один з пацієнтів з пошкодженою верхньою кінцівкою звертався до фахівців різних закладів та проходив курс в Олександрівці, але на сьогодні ситуація не змінюється, бо ураження нерву достатньо сильне. Медики продовжують пошуки дієвих схем відновлення для цього пацієнта.

Окреме важливе питання у реабілітації — психологічний бік справи, адже між налаштуванням пацієнта на одужання і хорошим результатом існує прямий зв'язок.

За спостереженнями медиків, до відділення майже усі демобілізовані потрапляють пригнічені, у складному психологічному стані. Допомогти вийти з нього допомагає лікар фізично-реабілітаційної медицини та лікар-психотерапевт Петро Сухонос. Завдяки застосуванню різних психотерапевтичних методик з його кабінету колишні військові майже завжди виходять з усмішкою. Але Петро Сухонос наголошує, що простір медичного закладу дає можливість покращити стан пацієнта тут і зараз. Найголовніше і найскладніше — втримати цей стан вдома, і радить усім родинам бути максимально уважними до близьких, які повернулися з фронту.



Як пояснює завідувач відділення Євгеній Дяченко, медицина зараз спрямована на відновлення людського тіла, щоб після травм чи операцій адаптувати людину до життя. Фахівець переконаний, що відділення фізичної та реабілітаційної медицини мають бути в усіх лікарнях. Але на сьогодні на Кіровоградщині такі послуги надають в Олександрівці і в Кіровоградській обласній лікарні. Два реабілітаційних відділення на область — це надзвичайно мало.

При цьому Євгеній Дяченко зауважує, що до реабілітації в Україні пацієнти не дуже звикли. А отже навіть хворі з Олександрівської селищної громади не дуже поспішають до такого відділення, бо вважають процес реабілітації не таким серйозним, як, наприклад, терапевтичне лікування чи хірургічне втручання. То що ж говорити про пацієнтів з інших громад, які з малою вірогідністю приїдуть на курс реабілітації в інший населений пункт.

На думку олександрівських медиків, ситуацію врятує територіальна наближеність медичних закладів, щоб за послугою не треба було далеко їхати і мати змогу лікуватися хоча б амбулаторно. А також необхідна популяризація в українській медичній культурі реабілітаційної медицини, яка допомагає повертати втрачені фізичні функції організму, що беззаперечно актуально в умовах повномасштабної війни.

Відновлення через спорт. Місто Кропивницький

У спортивному клубі «Борець», де майже 10 років навчають бразильському джиу-джитсу, два місяці тому розпочали працювати з військовими з пораненнями та ветеранами, що втратили кінцівки.

Засновник клубу, тренер Євген Скирда, який понад 13 років займається підготовкою професійних спортсменів, розповідає, що на початку своєї спортивної кар’єри, коли займався дзюдо, отримав травму коліна. Аби через це не полишати спорт, обрав бразильське джиу-джитсу, де борці 90% часу борються в партері, тобто лежачи, застосовуючи не удари та кидки, як у стійці, а больові та задушливі прийоми. Відповідно, навантаження на нижні кінцівки та спину мінімальне.



Ідея створення спортивного руху, коли джиу-джитсу можуть займатися ветерани з ампутаціями та пораненнями, виникла у ветерана Збройних сил України Артема Кузьміча (Грота), який втратив ногу, але продовжує активно займатися спортом і успішно виступає на спортивних змаганнях різних рівнів в звичайних категоріях. Ініціативу йому вдалося втілити разом з лігою ТМS, яка організовує змагання з джиу-джитсу високого рівня. Першим відкрився спеціалізований зал у Києві, фахівці ліги розробили методику тренувань, згодом запропонували доєднатися до ініціативи клубу «Борець». На сьогодні з ветеранами в Україні працюють в трьох залах: в Києві, Одесі і Кропивницькому.



З ветеранами у Кропивницькому працює володар чорного поясу, тренер Сергій Коркач. Для цього він навчався в центральному залі в Києві та на спеціальних курсах від Міністерства молоді і спорту України. Утім і Сергій Коркач, і Євген Скирда говорять, що, хоч і проходили підготовку, та їхні нинішні вихованці наскільки сильні духом, що, скоріше, тренери ділилися з ними своїми переживаннями щодо підходів у роботі і отримували у підтримку потужний заряд мотивації.



На сьогодні в залі тренуються троє охочих — ветеран Михайло Дроботенко, який втратив обидві кінцівки, підірвавшись на протипіхотній міні, і чинні військові Денис Скотніков, який втратив ногу після поранення, та Дмитро, який має поранення спини і руки. Усі вони раніше займалися спортом, тож вирішили продовжувати, аби відновлювати тіло, соціалізуватися і, можливо, перемагати на змаганнях. Зараз тренуються в любительській групі для дорослих. Якщо охочих буде багато, для них організують окрему групу.



Військові відзначають важливість такого спортивного руху для ветеранів з інвалідністю та захисників і захисниць з пораненнями. Зважаючи на практичний досвід, тренери у свою чергу хотіли б, аби рух ширився Кіровоградщиною й Україною в цілому. Усе можливо за бажання. Так, три тижні тому у клубі «Борець» почали розвивати новий напрямок: створили онлайн-школу. Будь-хто в Україні чи за кордоном може за щомісячний платіж підписатися на спеціальний канал, де щодня публікують навчальні відео. Усі гроші з підписок організатори спрямовують на підтримку українського війська. Також Євген Скирда наводить приклад, коли три роки тому житель Хмельового Смолінської селищної громади Новоукраїнського району Валерій Галата, який займається спортом, написав до клубу, що хотів би розвивати джиу-джитсу у своєму селі. Приїхав у Кропивницький, попрактикувався і відкрив у Хмельовому дитячу секцію. Зараз Валерій на фронті, але діти під наглядом батьків продовжують тренування, отримуючи від тренера відеоуроки. І якщо до людей, які на сьогодні мають фізичні обмеження в тілі через поранення чи інвалідність, дистанційну роботу, можливо, застосовувати не варто, то фізична підготовка молоді і дорослих до захисту Батьківщини може відбуватися дистанційно, незалежно, де людина проживає: у великому місті чи в маленькому селі. Тренери спортивного клубу «Борець» готові консультувати охочих взяти ініціативу на себе.

Відновлення через театральне мистецтво. Місто Кропивницький

Від початку цього року служителі Кропивницького академічного обласного українського музично-драматичного театру імені Марка Кропивницького займаються з військовими, які лікуються в одному з госпіталів міста, основами театрального мистецтва та декламацією. Така робота відбувається в межах проєкту «Мистецтво лікує», ініційованого громадською організацією «Кропивницька мистецька майстерня». Координаторкою проєкту є акторка Театру корифеїв Олена Горбунова.



Для дебютного виступу обрали п'єсу Марка Кропивницького «Дай серцю волю — заведе в неволю». На першій репетиції з акторами та військовими працювали волонтери і психологи, надаючи практичні рекомендації щодо взаємодії. П’єсу ставили у форматі читань, адже військові мають поранення, тому аби вони спокійно себе почували, усі на сцені сиділи. На виступ на малій сцені 15 лютого зібралося стільки глядачів, що стільці для них зносили з усього театру. Через два тижні після прем’єри п’єсу показали в госпіталі.

А вже наступну виставу за п’єсою сучасного драматурга новоспечені аматори попросили поставити максимально повноцінно. Вчать текст, аби вільно рухатися на сцені.



Олена Горбунова пояснює, що захисники і захисниці мають багато травм, перенесли чимало операцій, тож стан їхнього здоров’я легко може відмінити відвідування чергової репетиції. Крім того, двоє аматорів-військових зараз на бойових позиціях, куди взяли із собою текст, а на репетиціях їх заміняють актори театру. Але планку не знижують і працюють над програмою-максимум, а відмовитися і знову прочитати з листочка можна завжди. Дати виступу ще немає, вона з’явиться тоді, коли військові будуть готові. Поспішати немає сенсу, адже весь процес задуманий для їхньої користі і розвантаження.



Більшість військових брали участь у першому виступі, доєдналися до процесу і нові учасники, загалом їх шість. На перший погляд, це невелика кількість, але варто зауважити, що серед дітей чи дорослих цивільних частка тих, хто хоче і може розкритися на сцені, невелика. Але ті, хто готовий до роботи над собою, театральне мистецтво і спілкування з однодумцями реально допомагає.

Сергій Шевченко з Компаніївщини, який лікується у госпіталі з 2021 року, пересувається на кріслі колісному. Досвід виступів на сцені має порівняно немалий: у школі грав Вірку Сердючку та декламував твори Тараса Шевченка. Виступає в двох виставах, репетицію пропустив лише один раз через погане самопочуття. Чоловік зізнається:





Валерій на позивний Гулівер тяжке поранення отримав у 2017 році. Із госпіталя його не виписували п’ять років, тільки на шостий почали ненадовго відпускати. Для нього це теж буде друга вистава. Він говорить:





Людмила Тихонова, яку знають як Мілінку, — дружина Валерія. Не військослужбовиця, та має безпосереднє відношення до війська. Вона розповідає:





Віктор Колінько із села Созонівки поблизу Кропивницького, який захищав Україну у 2014 та 2017-2018 роках, після контузій перестав чути власний голос, почав говорити підвищеним тоном. Відзначає, що запам’ятовування текстів покращило його пам'ять, а їх виголошення навчило опановувати емоції. Окрім названих переваг розраховує на ще одну:





Ярослав родом з Волинської області, закінчив Львівську музичну академію по класу фортепіано та майже 20 років присвятив війську. Він зауважує:





Координаторка проєкту Олена Горбунова та професійні актори, які задіяні у п’єсах, щиро захоплюються своїми новими колегами та підтримують їх. Найбільше радіють, коли захисники і захисниці повідомляють, що після систематичних репетицій у них покращився не лише настрій, а й фізичний стан, що підтверджують медики та психологи.



Наскільки відомо служителям Театру корифеїв, це перший в Україні приклад реабілітації військових через театр. Актори продовжуватимуть свою роботу в рамках проєкту, допоки матимуть на це запит.