Са на позивний Веселун. Світлої пам’яті захисника України Олександра Назаренка
- 12 лютого 2024, 11:34
Ось уже і рік. А час не лікує. Треба залишати згадки про тих, кого й досі любимо. Я до цього йду поступово. Спочатку відкрили меморіальну дошку, потім перейменували вулицю, на якій жив мій брат. А тепер роковини. Хочу поділитися спогадами, яким був і залишається для мене мій Са, Олександр Назаренко із селища Олександрівки Кропивницького району. Старший сержант Збройних сил України, який три роки боронив Україну, та, на жаль, загинув 10 лютого 2023 року у пекельному бою з переважаючими силами ворога на Донеччині.
Так звернулася з проханням до редакції «Вісника Кіровоградщини» сестра загиблого воїна Вікторія Шевченко (Назаренко). Публікуємо її оповідь.
Олександр Назаренко народився 24 вересня 1979 року в селі Красносіллі колишнього Олександрівського району Кіровоградської області.
У 1985 році пішов до першого класу Красносільської загальноосвітньої школи, яку закінчив у 1996 році. У навчальному закладі він запам’ятався добрим, щирим, веселим, життєрадісним, щасливим, сміливим юнаком, який не боявся труднощів.
У 1996 році продовжив своє навчання в Чорноліській лісній школі, після закінчення якої здобув фах єгеря-лісника. На цьому освіту вирішив не призупиняти, тому в 1997 році став студентом Великоанадольського лісового коледжу. Восени цього ж року був призваний до війська, але навчання не перервав. Паралельно зі службою в армії продовжив навчання в коледжі, закінчивши який заочно, здобув спеціальність майстер лісу.
Після повернення з війська у 1999 році пройшов стажування в Олександрівському виправному центрі (№104), де й залишився працювати. Пізніше створив сім’ю, став гарним батьком двом синам.
У 2020 році почав службу за контрактом у складі 59-ї окремої мотопіхотної бригади імені Якова Гандзюка Збройних сил України на посаді командира артилерійського розрахунку.
На початку повномасштабного російського вторгнення в Україну разом із побратимами перебував на найтяжчих позиціях півдня нашої країни. Переніс мікроінсульт, мав глухоту на одне вухо, але категорично відмовився від демобілізації за станом здоров’я. Написавши рапорт про переведення з артилерії в піхоту, продовжив захищати рідну землю від загарбників у 10-му окремому мотопіхотному батальйоні «Полісся» 59-ї бригади на посаді командира мінометного відділення.
10 лютого 2023 року у пекельному бою з переважаючими силами ворога біля села Водяного Покровського району Донецької області старший сержант Олександр Назаренко загинув разом зі своїми побратимами, захищаючи незалежність і суверенітет країни.
Мій молодший братику Сашуню… І досі не можу змиритися, що тебе вже немає на цьому світі.
З дитинства я тебе називала просто Са. Бо зручно, бо легше, бо менший… Ти був моїм «хвостиком» у садочку, в школі та й по життю. Так вчили і виховували нас батьки: що б не сталося, а маємо триматися разом. Саме так і було до 10 лютого 2023 року, коли нас назавжди розлучила ця клята війна.
Тобі було всього 43 роки 4 місяці та 17 днів. І стільки ж залишиться навіки. Згадую нашу останню розмову 8 лютого, твої настанови і прохання. Ти знав, бо бачив реальність, а не розповіді диванних експертів, ти відчував, ти прощався…І я обіцяла зробити все, як ти хотів…Уже роблю, братику. Але мені не вистачає твоєї відповіді типу «та такоє»…
Сумуємо за тобою, @nazarchik…Вчимося жити без тебе, але з тобою…
Добрий, щирий, завжди з усмішкою. Позитивчик на всі сто. Таким був від народження. Погляд змінився, коли ти взяв до рук зброю у 2020 році і пішов захищати рідний край. Не так часто вже бачили ту безтурботну усмішку, яка колись сяяла повсякчас. Мужній, відважний, амбітний, упертий у позитивному значенні цього слова, надзвичайно оптимістичний, справжня душа нашої родини, будь-якої компанії та справжній патріот своєї країни. Саме країни, на цьому ти завжди наголошував. Не держави з її чиновницьким апаратом, а країни і людей, які живуть у ній.
Мій брат — це людина, яка ніколи не падала духом. Хоча, мабуть, я одна-єдина, хто знала, у яких безвихідних ситуаціях ти бував. Твої позивні відповідали характеру і вдачі: «Назарчик», «Веселун».
Я відчувала і розуміла, як важко тобі було там. Особливо після зникнення твого старшого сина. Маючи чудове почуття гумору, ти все переводив в усмішку.
Са, гордилася, горджуся і буду гордитися тобою! Бо ти — мій брат, який був гарним сином, прекрасним сім’янином, патріотом рідного краю, чудовим другом і побратимом! Ти — професійний безстрашний воїн, який не лише ніколи не скиглив, не жалівся, а й умів підтримати.
Пам’ятаймо про тих, хто віддав своє життя заради нашого майбутнього! Вони не хотіли б бути невідомими героями… Слава Україні!
У 1985 році пішов до першого класу Красносільської загальноосвітньої школи, яку закінчив у 1996 році. У навчальному закладі він запам’ятався добрим, щирим, веселим, життєрадісним, щасливим, сміливим юнаком, який не боявся труднощів.
У 1996 році продовжив своє навчання в Чорноліській лісній школі, після закінчення якої здобув фах єгеря-лісника. На цьому освіту вирішив не призупиняти, тому в 1997 році став студентом Великоанадольського лісового коледжу. Восени цього ж року був призваний до війська, але навчання не перервав. Паралельно зі службою в армії продовжив навчання в коледжі, закінчивши який заочно, здобув спеціальність майстер лісу.
Після повернення з війська у 1999 році пройшов стажування в Олександрівському виправному центрі (№104), де й залишився працювати. Пізніше створив сім’ю, став гарним батьком двом синам.
У 2020 році почав службу за контрактом у складі 59-ї окремої мотопіхотної бригади імені Якова Гандзюка Збройних сил України на посаді командира артилерійського розрахунку.
На початку повномасштабного російського вторгнення в Україну разом із побратимами перебував на найтяжчих позиціях півдня нашої країни. Переніс мікроінсульт, мав глухоту на одне вухо, але категорично відмовився від демобілізації за станом здоров’я. Написавши рапорт про переведення з артилерії в піхоту, продовжив захищати рідну землю від загарбників у 10-му окремому мотопіхотному батальйоні «Полісся» 59-ї бригади на посаді командира мінометного відділення.
10 лютого 2023 року у пекельному бою з переважаючими силами ворога біля села Водяного Покровського району Донецької області старший сержант Олександр Назаренко загинув разом зі своїми побратимами, захищаючи незалежність і суверенітет країни.
Мій молодший братику Сашуню… І досі не можу змиритися, що тебе вже немає на цьому світі.
З дитинства я тебе називала просто Са. Бо зручно, бо легше, бо менший… Ти був моїм «хвостиком» у садочку, в школі та й по життю. Так вчили і виховували нас батьки: що б не сталося, а маємо триматися разом. Саме так і було до 10 лютого 2023 року, коли нас назавжди розлучила ця клята війна.
Тобі було всього 43 роки 4 місяці та 17 днів. І стільки ж залишиться навіки. Згадую нашу останню розмову 8 лютого, твої настанови і прохання. Ти знав, бо бачив реальність, а не розповіді диванних експертів, ти відчував, ти прощався…І я обіцяла зробити все, як ти хотів…Уже роблю, братику. Але мені не вистачає твоєї відповіді типу «та такоє»…
Сумуємо за тобою, @nazarchik…Вчимося жити без тебе, але з тобою…
Добрий, щирий, завжди з усмішкою. Позитивчик на всі сто. Таким був від народження. Погляд змінився, коли ти взяв до рук зброю у 2020 році і пішов захищати рідний край. Не так часто вже бачили ту безтурботну усмішку, яка колись сяяла повсякчас. Мужній, відважний, амбітний, упертий у позитивному значенні цього слова, надзвичайно оптимістичний, справжня душа нашої родини, будь-якої компанії та справжній патріот своєї країни. Саме країни, на цьому ти завжди наголошував. Не держави з її чиновницьким апаратом, а країни і людей, які живуть у ній.
Мій брат — це людина, яка ніколи не падала духом. Хоча, мабуть, я одна-єдина, хто знала, у яких безвихідних ситуаціях ти бував. Твої позивні відповідали характеру і вдачі: «Назарчик», «Веселун».
Я відчувала і розуміла, як важко тобі було там. Особливо після зникнення твого старшого сина. Маючи чудове почуття гумору, ти все переводив в усмішку.
Са, гордилася, горджуся і буду гордитися тобою! Бо ти — мій брат, який був гарним сином, прекрасним сім’янином, патріотом рідного краю, чудовим другом і побратимом! Ти — професійний безстрашний воїн, який не лише ніколи не скиглив, не жалівся, а й умів підтримати.
Пам’ятаймо про тих, хто віддав своє життя заради нашого майбутнього! Вони не хотіли б бути невідомими героями… Слава Україні!
