«Вісник Кіровоградщини» побував на найбільшій виставці робіт заслуженого майстра народної творчості України, члена Національної спілки майстрів народного мистецтва України Григорія Пилипишина, яка постійно діє у приміщенні Гайворонського краєзнавчого музею, поспілкувався з автором та пропонує увазі читачів це інтерв’ю. 

— Родом я із сусіднього з Гайвороном села Солгутового. До армії вже встиг попрацювати у Мурманську (Росія), де жив мій брат. Звідти пішов в армію. Потім шість років працював на Півночі. Був лісником, жив у селищі біля ріки, рибалив, полював та займався таксидермією — робив опудала тварин для мурманського музею. 

Для таксидермії не потрібно спеціально позбавляти життя, для неї використовують живність, яка трагічно загинула, наприклад, на електричних дротах, або на яку відбувався промисловий відстріл. У залах природи майже в кожному музеї ви побачите опудала тварин чи птахів, які притаманні краю чи країні в залежності від рівня закладу. 

Коли знову виїхав до Росії, працював таксидермістом у Красноярську, згодом пішов у мисливці у Східному Сибіру. Бував у селищах, до яких не дійшла цивілізація, жив серед природи. Там став малювати пейзажі з натури. Опановував малювання сам, ніхто не вчив, бо ж найкращий вчитель — природа. 

Та де б не був, завжди тягнуло додому. У 1987 році повернувся в Україну. 

Раз за разом почав все більше уваги приділяти різьбярству, яким захопився ще у 22 роки, коли хотів створювати красу, а не марно проводити вільний час. Різьба по дереву розвиває фантазію, коли бачиш цікавий образ, він вже не дає тобі спокою. Така хвороба, що ти зробиш (усміхається). Це така творча залежність: якщо я не ріжу дерево, я собі місця не знаходжу. Працюю з тополею, грушою, вільхою, які тоную, покриваю воском, скипидаром тощо. У більшості створюю об’ємні роботи, великі за розміром, деякі досягають півтора метра у висоту і скільки ж в об’ємі, звісно, це цільне дерево. На такі роботи може йти півтора року за умови, що працюю по 16 годин щодня, адже слід прорізати багато дрібних деталей. Пам’ятаю, як робив скульптуру батька. Він був непосидючий, тож довелося спочатку створити ескіз з пластиліну. 



Люблю сюжетні роботи. У них зашифровую свої роздуми, філософські питання про життя і світ. Серед них «Бюрократ», Спонсор», «Філософія життя», «Земельна реформа». Про символізм кожної можу розповідати хоч цілий день. На замовлення виготовляю рідко, але якщо беруся, то дізнаюся про характер, захоплення людини, щоб моя робота була іменною, щоб нагадувала власнику про його змістовне життя. Створюю і художні меблі. Роботи порахувати неможливо. Думаю, якби їх зібрати, то вони б заповнили вщерть великий двоповерховий Палац культури. 

Проситися в учні приходило достатньо багато людей, але для різьбярства треба мати характер і щоб основа цього заняття базувалася на щирому інтересі, а не на якихось інших вигодах. Бо тільки поріжуться — і вже розгублені, не готові з цим миритися. А без травм неможливо. Я вже не ріжуся, бо за скільки років досвіду реагую автоматично: якщо стамеска раптом пішла не туди, то рука від небезпеки йде сама собою. 

Продовжую різьбити. Продовжую рибалити та полювати, задля цікавості, у такий спосіб гуляю зі своїми лайками. Багато рухатимешся — довше проживеш. І в цьо́му маю свою філософію (усміхається).