Жіночий футбол в Україні з початку 2020 року стрімко набирає обертів, після того, як федерація футболу України своїм рішенням зобов'язала команди прем’єр-ліги створити жіночі команди.

Комплексна дитячо-юнацька спортивна школа (КДЮСШ) №1 міста Світловодська (директор Василь Мороз) наразі не має жіночої футбольної команди, але вже виховує нове покоління футболісток. Сьогодні ми хочемо представити нашим читачам одну з них.

Олена Максимова — восьмирічна дівчинка із вольовим характером, значними перспективами у великому спорті та чіткою метою. Грає в команді КДЮСШ-1 (гравці 2015 року народження). На питання яка у неї футбольна мрія скромно відповідає, що хоче виграти вісім "Золотих м’ячів".

Мама Олени — Ірина — розповідає, що приборкати бажання доньки займатися футболом важко, адже любов до цього виду спорту в Олени дуже велика.

— Олена хотіла стати футболісткою напевно що з трьох років, — згадує мама юної футболістки. — Вона грала і вдома, і на вулиці з друзями, тата постійно просила, щоб той з нею пограв. Коли трішки підросла, попросила записати її до футбольної секції, але оскільки жіноча футбольна команда є лише на Власівці, то можливості кожен раз їздити туди на тренування у нас не було. На деякий час це її стримало, але коли вона вже пішла до першого класу, з’ясувала у хлопців де у Світловодську можна займатися футболом, як звати тренера, і найближчі, мабуть, тижні три вона від мене не відходила — все просила, щоб я зателефонувала тренеру. Врешті-решт, я здалася. Спочатку тренер не хотів брати в команду дівчинку, але я попросила, щоб він хоча б подивився на її гру. Олена продемонструвала свої навички і тренер взяв її до команди.



Чи здивував мене вибір доньки? Ні! У неї в принципі такий характер стійкий, вольовий, вона завжди стоїть на своєму. Коли стала необхідність виділити значну суму коштів для замовлення футбольної форми, нашого сімейного бюджету на це не вистачило, тож Олена за свої кошти, які вона відкладала зі святкових подарунків, сама купила собі необхідне екіпірування, сказала, що хоче бути зі своє командою, хоче бути на рівні.

А от з навчанням у школі тренування поєднувати важко. Олена заявила, що вже визначилася зі своєю майбутньою професією, тому змусити її сісти за навчання складно. Вона постійно на тренуваннях. Окрім своїх тренувань, вона ще залишається додатково зі старшими займатися, тому додому вже приходе знесилена. У футболі має вже певні досягнення — вона капітан команди і я пишаюся цим.

Оскільки я сама в футболі не розбираюся, підтримувати запал доньки важко, особливо, коли вона просить мене з нею грати, каже: "Ти ставай у ворота, а я буду тобі забивати". Ви знаєте, до такого я не готова (сміється). Удари у неї сильні, я боюсь її м’ячів. А тато підтримує. Він зараз служить в Збройних силах України, але все одно намагається і на відстані підтримати її, каже, що головне, щоб Олена займалась тим, що їй подобається.

Звичайно, як мамі мені складно змиритися з постійними травмами, синцями, важко на це дивитися. Вона росте і я переживаю, щоб травми не завдали шкоди її здоров’ю у майбутньому. Але я вже зрозуміла, що від свого вона не відступить, тому я просто буду підтримувати будь-яке її рішення.



Тренер Олени — Микола Якимець — поділився з нашою редакцією, що він покладає великі надії на капітанку своєї команди.

— Сам не очікував такого результату! Вона просто живе на тренуваннях. Бачу як вона працює на тренуванні, і після роботи, коли я вже іду додому, бачу її на стадіоні, як набиває м’яч. Хлопці з її команди з телефонами сидять, а вона працює з м’ячем. Олена — лідер команди, хлопці її поважають, тягнуться до неї, слухають її.

Її амбіції вже помітили тренери з українських футбольних жіночих академій, тому, якщо вона так і надалі буде працювати, буде представляти наше місто не лише в Україні, а можливо й на міжнародному рівні. Головне щоб іскорка, яка в неї зараз горить, не гасла, а ще більше розгоралася, та підштовхувала її тільки вперед.