Знам’янчанин проводить благодійні фітнес-тренування та грає у футбол, збираючи внески на ЗСУ
- 13 вересня 2022, 12:02
Уродженець Знам’янки Ігор Олійник повернувся у рідне місто з Києва з початком повномасштабного вторгнення Росії в Україну. Свої тренерські знання з фітнесу та уміння грати у футбол вирішив застосувати для збору коштів на українську армію. Його ціль — якомога більше людей на заняттях: вони роблять інвестицію у своє здоров’я, Збройні сили отримують фінансову підтримку.
Про спорт заради перемоги говоримо з Ігорем Олійником напередодні Дня фізичної культури і спорту.
— Я родом зі Знам’янки, тут живуть мої батьки. З дитинства займався футболом: на юнацьких чемпіонатах України грав у ролі захисника за знам’янський «Локомотив», Олександрію, Світловодськ. Оскільки завжди був у спорті, думав про те, як у ньому залишитися подовше. Раніше займався в тренажерному залі, якось друзі запитали, чи не хочу повернутися. Я повернувся: мав на меті покращити зовнішній вигляд і підтримувати здоров’я. Закінчив курси фітнес-тренерів. Це був корисний досвід: мені показали, чому ще треба вчитися, адже у цій сфері багато напрямків. Я комбіную заняття, але зараз у мене акцент на тренажери, функціональні тренування — з гирями, TRX-петлями, з власною вагою. Дієтологію не опановував, тому можу тільки рекомендувати підходи в харчуванні, яких, власне, дотримуюся сам. Щоправда солодке обожнюю, хоч і знаю, що не можна, але мої активні тренування спалюють ці калорії. Особисто я тренуюся в залі годину в день п’ять разів на тиждень і маю три тренування на тиждень по футболу. Я не злий тренер, до клієнтів ставлюся з розумінням, прислуховуюся до побажань, цікавлюся самопочуттям. У якості мотивації завжди говорю, що цим видом спорту можна займатися у будь-якому віці. Моя особиста ціль — хочу займатися до глибокої старості. І коли до мене приходять люди у віці і тренуються з великою самовіддачею, вони мене надихають. (Так само мене радують діти, які гуляють на вулиці, активно проводять час. Дорослим не треба їм забороняти це робити, адже треба рухатися, а не сидіти днями за гаджетами). Та й взагалі, мене мотивують усі мої клієнти. Тож у нас взаємне мотивування (сміється). Я слідкую за зовнішністю, вважаю, що наставник має виглядати охайно. Приємно знати, що хтось рівняється на мене, що я є прикладом.
Я почав свою тренерську роботу в одному зі спортивних клубів Києва у 2016 році і до 24 лютого працював там. Із початком активних бойових дій приїхав додому разом з дружиною. Аби не зупинятися у своїй діяльності, проводжу тренування на комерційній основі, адже це моя робота. Але мене не полишала думка про допомогу армії. У Києві під час карантину я проводив тренування на вулиці, тож вирішив робити їх і в Знам’янці, аби підбадьорити містян. Так прийшла ідея безплатних тренувань, але за донати армії. Мене багато хто знає з дитинства і юнацьких років, тому активно відгукнулися. Перше тренування відбулося 12 червня. Збираємося по неділях у міському парку, на шкільних стадіонах, я змінюю локації, аби змогли прийти охочі з різних районів міста. Зазвичай збирається до 20 осіб. Це і ті, хто давно тренується, і ті, хто тільки розпочинає. Є вже постійні відвідувачі. За внесками я не слідкую, цим займаються волонтери громадської організації «Знам'янське об'єднання "Майдан"», з якими я співпрацюю.
Також граю у футбол на аматорському рівні. У складі місцевої команди «Будівельник», яка зібралася з тих, хто грає з дитинства, беру участь турнірах на підтримку ЗСУ, які проводять знам’янчани. Ми як учасники робимо благодійний внесок, а також долучаються глядачі. Грав й у складі інших команд на запрошення: Кропивницький, Дмитрівка, Соколівське. До війни це було б платно, але зараз ми граємо безплатно, виключно щоб зібрати гроші війську. Збирали до 7-11 тисяч гривень за гру.
Отак і допомагаю фізкультурою і спортом. Оскільки у нас з дружиною народився син, я залишатимуся у Знам’янці ще певний час точно. А може і взагалі залишуся: буду розвиватися і розвивати інших у Знам’янці. Хочу збирати якомога більше людей, які б покращували свою зовнішність і були здоровими, а їхні внески за мою роботу спрямовувати на нашу армію.
— Я родом зі Знам’янки, тут живуть мої батьки. З дитинства займався футболом: на юнацьких чемпіонатах України грав у ролі захисника за знам’янський «Локомотив», Олександрію, Світловодськ. Оскільки завжди був у спорті, думав про те, як у ньому залишитися подовше. Раніше займався в тренажерному залі, якось друзі запитали, чи не хочу повернутися. Я повернувся: мав на меті покращити зовнішній вигляд і підтримувати здоров’я. Закінчив курси фітнес-тренерів. Це був корисний досвід: мені показали, чому ще треба вчитися, адже у цій сфері багато напрямків. Я комбіную заняття, але зараз у мене акцент на тренажери, функціональні тренування — з гирями, TRX-петлями, з власною вагою. Дієтологію не опановував, тому можу тільки рекомендувати підходи в харчуванні, яких, власне, дотримуюся сам. Щоправда солодке обожнюю, хоч і знаю, що не можна, але мої активні тренування спалюють ці калорії. Особисто я тренуюся в залі годину в день п’ять разів на тиждень і маю три тренування на тиждень по футболу. Я не злий тренер, до клієнтів ставлюся з розумінням, прислуховуюся до побажань, цікавлюся самопочуттям. У якості мотивації завжди говорю, що цим видом спорту можна займатися у будь-якому віці. Моя особиста ціль — хочу займатися до глибокої старості. І коли до мене приходять люди у віці і тренуються з великою самовіддачею, вони мене надихають. (Так само мене радують діти, які гуляють на вулиці, активно проводять час. Дорослим не треба їм забороняти це робити, адже треба рухатися, а не сидіти днями за гаджетами). Та й взагалі, мене мотивують усі мої клієнти. Тож у нас взаємне мотивування (сміється). Я слідкую за зовнішністю, вважаю, що наставник має виглядати охайно. Приємно знати, що хтось рівняється на мене, що я є прикладом.
Я почав свою тренерську роботу в одному зі спортивних клубів Києва у 2016 році і до 24 лютого працював там. Із початком активних бойових дій приїхав додому разом з дружиною. Аби не зупинятися у своїй діяльності, проводжу тренування на комерційній основі, адже це моя робота. Але мене не полишала думка про допомогу армії. У Києві під час карантину я проводив тренування на вулиці, тож вирішив робити їх і в Знам’янці, аби підбадьорити містян. Так прийшла ідея безплатних тренувань, але за донати армії. Мене багато хто знає з дитинства і юнацьких років, тому активно відгукнулися. Перше тренування відбулося 12 червня. Збираємося по неділях у міському парку, на шкільних стадіонах, я змінюю локації, аби змогли прийти охочі з різних районів міста. Зазвичай збирається до 20 осіб. Це і ті, хто давно тренується, і ті, хто тільки розпочинає. Є вже постійні відвідувачі. За внесками я не слідкую, цим займаються волонтери громадської організації «Знам'янське об'єднання "Майдан"», з якими я співпрацюю.
Також граю у футбол на аматорському рівні. У складі місцевої команди «Будівельник», яка зібралася з тих, хто грає з дитинства, беру участь турнірах на підтримку ЗСУ, які проводять знам’янчани. Ми як учасники робимо благодійний внесок, а також долучаються глядачі. Грав й у складі інших команд на запрошення: Кропивницький, Дмитрівка, Соколівське. До війни це було б платно, але зараз ми граємо безплатно, виключно щоб зібрати гроші війську. Збирали до 7-11 тисяч гривень за гру.
Отак і допомагаю фізкультурою і спортом. Оскільки у нас з дружиною народився син, я залишатимуся у Знам’янці ще певний час точно. А може і взагалі залишуся: буду розвиватися і розвивати інших у Знам’янці. Хочу збирати якомога більше людей, які б покращували свою зовнішність і були здоровими, а їхні внески за мою роботу спрямовувати на нашу армію.
