Свою розмову з журналістами лікар Артюх розпочав з історичної довідки:



— Олександре Івановичу, скільки років свого життя ви присвятили медицині?

— Давайте порахуємо. Сім років вчився у Кримському медичному інституті. 32 роки працюю лікарем, за фахом я лікар-діагност, робив УЗД, рентген, комп’ютерну томографію, ось уже вісім років — головний лікар, а по-новому — директор комунального некомерційного підприємства. Не скаржуся, але, дійсно, останніми роками дуже тяжко стало працювати через неповне фінансування закладу, а декларується, що усе безкоштовно, усе забезпечено, а люди на місцях питають головних лікарів і вимушені купувати ліки за власний кошт.


— Які маєте напрацювання у боротьбі з коронавірусом?

— Ми один із великих закладів у нашій області по боротьбі з коронавірусом. Маємо 225 ліжок для короновірусних хворих. Я думаю, що обласна лікарня має приблизно стільки ж. Але перший удар пандемії прийняли на себе ми. Пандемія показала, що не вистачає лікарів-анестезіологів, лікарів-інфекціоністів. Ми це відчули, коли нас накрило, коли по 200 осіб поступало з «короною». Ми зверталися до інших закладів, коли було надто важко — втручався міський голова Андрій Райкович, і таким чином ми вирішували нагальну проблему з нестачею спеціалістів. Він передова людина, мабуть, один такий на всю Україну. Ось вам приклад: у нас ні фахівців, ні кисню не вистачає, і він побудував за шість місяців таке відділення, що приїхав Сергій Кузьменко — мер Олександрії і сказав, що теж хоче таке. Тут американська апаратура, новий комп’ютерний томограф, хворих треба вчасно покласти у стаціонар, бо ж легені потерпають, треба вчасно поставити точний діагноз, тоді ефективно можна впливати на лікування. Увесь наш стаціонар має 225 ліжок, із них перепрофілювали під ковідну базу неврологію, терапію, дитячу інфекцію, всі потужності — під ковід, і лікарі, і медсестри, і санітарки пішли туди.


— Держава забезпечує вас усім необхідним?

— У недостатній кількості, та ще затримують фінансування понад два місяці, а ліки треба давати сьогодні, а не через два місяці. Написано — виплати медперсоналу, який працює з ковідними хворими до 300%, а тут і зарплати, і надбавки, і не 300%, як прописано. Останній раз виплатили 250%, і це дуже добре, а зазвичай — 120-180%, бо немає фінансового ресурсу. Хоча працювали з повним навантаженням. У нас 20 ліжко-місць у реанімації, де працюють анестезіологи, і ми вже понад рік працюємо щодня при завантаженості у тому стаціонарі 225 ліжок ковідних, з них 20 важких. Зараз 42 ковідних, а 20 з них — важких. На початку пандемії було менше важких хворих, а зараз загальна кількість хворих зменшилася, але хворіють люди важче, мають більше ускладнень.


— Є випадки смертності персоналу лікарні?

— Так, у жовтні минулого року померла 49-річна завідувачка відділення функціональної діагностики Лариса Хрустальова. Сама виховувала доньку. У жінки підвищилася температура, вона зателефонувала, повідомила, що не вийде на роботу, треба відлежатися. Колеги пропонували зробити знімок, відмовилася, а коли поклали в реанімацію, вже було пізно, на жаль. І я хворів дуже тяжко, одночасно з дружиною. Вона — у легкій формі, але поклали в лікарню. У мене сатурація впала до 72 одиниць, «накрило» за 30 хвилин. І так тиждень, в обласну лікарню на ШВЛ возили. Моєму сину 17 років, то я йому навіть написав щось на зразок заповіту…

Повинен сказати, що ми до кінця не розуміємо цієї хвороби, у світі ніхто не розуміє до кінця, в інтернеті дивилися, що міністерство пропонувало. З часом ми хоч напрацювали певні алгоритми, призвичаїлися і вже не так боїмося, як на початковому етапі, коли за місяць п’ять разів мінялася думка фахівців щодо методів лікування.


— Як колектив витримав таке навантаження?

— Настільки пандемія проявила різні грані людей, що я навіть вдячний цій непростій ситуації. Більшість полишали свої справи і йшли допомагати. А були й такі, навіть інфекціоністи, які писали заяви на звільнення, бо не хотіли наражатися на небезпеку.

Є серед нас два лікарі, які самі тяжко перехворіли ковідом, отримували звичайну зарплату, але працювали не менше, навіть ще більше, ніж у ковідному відділенні, бо є ж безковідні пневмонії, до речі, їх у 2-3 рази більше, ніж ковідних. Є вираз: згораю, світло даючи. Оце зараз так ми працюємо.


— Наближається ваше професійне свято. Що б ви хотіли побажати своїм колегам?

— Хочу побажати усім нам, щоб до медицини повернулися обличчям наші можновладці, бо через низькі зарплати багато медичних працівників поїхали за кордон. Якщо цю проблему негайно не вирішити, втратимо час і на відновлення кадрового потенціалу треба буде дуже багато часу. А ще стабільності в усьому і миру!