— Марино, хто ваші тренери і як спорт вплинув на ваше життя?

— У мене було три тренери, у Смоліному — Сергій Назарчук та Василь Токарев, а коли у сімнадцятирічному віці вступила до Кіровоградсь-
кого педагогічного університету імені Володимира Винниченка на спеціальність фізичне виховання, то займалася у тренера Валерія Хансевича. Виступала за університет в універсіадах і посідала призові місця.

— Ваші батьки підтримали ваш вибір займатися дзюдо?

— У спорті я з дванадцяти років, мама Людмила Ковальова була проти того, щоб я займалася бойовим мистецтвом, але я перепробувала багато чого: і плавання, і волейбол, і акробатику, і танці, нічого не припало до душі. Маю такий характер, що потрібно було змагатися, і коли побачила, що у Смоліному проводяться змагання, я сказала, що все, я йду і борюся. Тато Микола Ковальов хоч сам і не спортсмен, але мій вибір оцінив і став найбільшим критиком, сподобалося моє захоплення спортом і брату Олегу.

— Багато дітей тренуються у вас?

— Близько сімдесяти учнів ходять тренуватися. Проводити тренування допомагає ще один тренер Олександр Красовський, який також був чемпіоном України, є кандидатом в майстри спорту.

— Серед вихованців більшість хлопців?

— Помилково думати, що дзюдо лише для хлопців, тут займаються і дівчата. Раніше було багато дівчат, а коли у селищі почали викладати танці, то більшість дівчат змінили свій вибір, лишилися ті, хто одразу правильно визначився з бажанням. Дівчат-дзюдоїсток багато і в Україні, і в світі. За приклад ставлю українську чемпіонку Дар’ю Білодід, яка двічі була чемпіонкою світу. Дівчина-дзюдоїстка з модельною зовнішністю. Багато дівчат з неї беруть приклад, бо і красива, і сильна.

— Які риси характеру треба мати, щоб сподобався цей вид спорту?

— Головне бажання. А вже сам спорт виховує у людей порядок і дисципліну, допомагає відчути впевненість у собі, розвиває командний дух. У житті дуже допомагає. Усі мої учні навчилися доводити справи до кінця і досягати поставлених цілей. Деякі учні вже приводять до мене своїх дітей. Серед моїх вихованців є мій семирічний син Давід.

— Ваш чоловік також займається спортом?

— Мій чоловік Владлен Поріцький в минулому займався паурліфтингом, є кандидатом у майстри спорту. Він мене дуже підтримує, бо знає, як це їздити на змагання з дітьми. Зараз чоловік працює енергетиком у Смолінському ВКГ ОКВП «Дніпро-Кіровоград».

— Яких успіхів досягли ваші вихованці?

— Виховала дітей, які є чемпіонами області, чемпіонами України, майстрами і кандидатами в майстри спорту, а ще брали участь у змаганнях в Європі: 25-річний Володимир Затуливітер — майстер спорту, чемпіон України, є срібним призером Кубку Європи; 16-річний Віктор Вербовський — двічі чемпіон України, призер України й міжнародних змагань і турнірів, минулого року мав поїхати на чемпіонат Європи, але не потрапив через пандемію; 27-річна Віка Мурарова — майстер спорту, тричі чемпіонка України, була призеркою на Кубках Європи; 24-річний Владислав Шамсудінов також призер чемпіонату України, учасник Кубків Європи, неодноразовий чемпіон області.
Пишаюся своїми спортсменами.

— Як фінансується відділення дзюдо?

— Нам допомагає Смолінська селищна рада, яка придбала мати татамі, ліцензійне кімоно, подбала про краще освітлення нашої спортивної зали, для участі у змаганнях в інших населених пунктах надає автобус. Нашому відділенню дзюдо не вистачає спонсорської підтримки, адже більшість змагань ми відвідуємо за рахунок батьків.

— Чим ще цікаве спортивне життя смоленських дзюдоїстів?

— Окрім тренувань і змагань намагаюся з дітьми виїхати відпочивати на море або в Карпати. У 2019 році піднялися на Говерлу, тепер знову мріємо про таку подорож.

— Дякуємо за спілкування! Що б ви порадили нашим читачам?

— Раджу завжди знаходити вільний час для занять спортом. Я розумію, що у кожного є свої обов’язки на роботі і перед родиною, але дбати про своє здоров’я дуже важливо!

Альона Зозуля