Народилася Раїса Іванівна 30 січня 1937 року у сім’ї Борисенків Івана Юхимовича та Марії Мефодіївни в селищі Свердлово міста Макіївка Донецької області. Старшій сестричці тоді було 2 роки, згодом мама народила ще двох донечок.

— Мабуть, мамі хотілося віддати нам, дітям, всю свою материнську любов і ласку, якої не змогла дати трьом синочкам, що один за одним померли в роки голодомору, — зітхаючи, роздумує Раїса Іванівна. — Тато до війни працював у колгоспі бухгалтером, мама займалася господарством та дітьми. На початку війни тато пішов на фронт, мама залишилася з чотирма дітьми на руках. Про війну у мене найболючіші спогади. Війна нас залишила без житла… В 1943 році німці відступали і, мабуть, зі злості почали палити хати у селі через одну. Наша була третьою від краю. Коли починаю згадувати цей день, мені вчуваються плач і крики мами та сусідів, бачу, як палає наша хата (її побудували перед війною). Спалити все село не встигли, бо підійшли наші частини, і німці повтікали. Ми деякий час жили у погребі (найменшій сестричці Жені тоді було 2 роки), потім нас забрала до себе сусідка.

У 1943 році батька Раїси Іванівни було тяжко поранено, він довго лікувався в госпіталі, на фронт уже не повернувся. Коли підлікувався, відбудували, як змогли, спалену хату. А в 1944 році багатодітна родина вже бавила довгожданого синочка. Жилося важко, та діти у всьому допомагали батькам, змалечку звикли працювати в колгоспі: збирали в саду плоди та ягоди. У школі Раїса навчалася добре. Закінчила спочатку місцеву чотирирічку, а в семирічку довелося ходити за п’ять кілометрів від дому. Потім дівчинку забрала до себе в Макіївку мамина сестра — Тетяна Мефодіївна. У тітки своїх дітей не було, тому вона всю любов і ласку віддавала племінниці Раї.

— У шкільні роки, — згадує жінка, — я зі старшою сестрою постійно приймала активну участь у художній самодіяльності селища — співали у місцевому клубі (були солістами), декламували поетичні твори. Мене неодноразово нагороджували грамотами за виразне читання поезій. Любов до пісні та поетичного слова залишилася в мене на все життя.

Макіївську середню школу Раїса Іванівна закінчила зі срібною медаллю і вступила на навчання до Української сільськогосподарської академії. Стати агрономом мріяла ще з дитинства, бо любила землю і хотіла на ній працювати. Академію закінчила з відзнакою і за направленням поїхала працювати в Онуфріївський кінний завод агрономом-насінневодом. Землі заводу потребували досконалого обробітку та високоякісного насіння. Раїса Іванівна, як молодий і грамотний спеціаліст, поринула в цікаву і відповідальну роботу агронома.

Зі своїм майбутнім чоловіком Раїса Іванівна познайомилася випадково:

— Іван Степанович (родом із Дереївки) після армії працював у редакції. Одного разу в Будинку культури він підійшов до мене, щоб взяти інтерв’ю для замітки в газету. Познайомилися, дізнався, де я живу. Та на побачення мені не було часу ходити. Якось повертаюся я з посівної додому, втомлена, в робочому одязі, а в мене біля двору на лавочці сидить мій знайомий і на баяні виграє. З того часу майже щодня зустрічав він мене з піснею. Посідаємо та й співаємо разом. В один із осінніх вечорів приніс мені Ваня якийсь папір і каже: «Я вже про себе все написав, а ти, якщо не проти, напиши і свої дані». Дивлюся — а то заява до ЗАГСу. Ось така своєрідна була мені пропозиція руки і серця. Невдовзі й побралися.

Подарувала Раїса Синипостіл чоловікові двох синів-красенів: Сашу (1960р.) та Володю (1962р.). У 1962 році (після об’єднання районів) переїхали до Світловодська, там жили і працювали по 1969 рік, потім повернулися знову до Онуфріївки. Запропонували жінці посаду агронома-насінневода в Онуфріївському управлінні сільського господарства, а через деякий час вона очолила районну державну насінневу інспекцію і віддала цій роботі 26 років свого трудового стажу. Заповзята, енергійна жінка намагалася все встигати. З великою відповідальністю ставилася до виконання посадових обов’язків керівника, виховала з чоловіком та дала вищу військову освіту обом синам, встигала і за невеликим господарством доглядати, на городі та в квітнику всього насадити, і почастувати чимось смачненьким сімейство, і за грибами сходити, і наконсервувати на всю зиму.

Любить розповідати Раїса Іванівна про свою роботу:

— Від роботи моїх працівників залежали, можна сказати, врожаї сільськогосподарських культур на землях нашого району. У штаті насінневої інспекції було всього сім чоловік, та в серпні, коли було багато роботи, нам допомагали сезонні лаборанти. У колгоспи завозили елітне насіння, а ми перевіряли його якість та якість усього насіння, що було в колгоспах, відбирали контрольні проби, установлювали відповідність насіння класу. Здійснюючи контроль за вирощуванням насіння на насінневих ділянках колгоспів, слідкували за своєчасною прополкою, за наявністю трафареток із зазначенням сортових якостей посіву. Працівники насінневої інспекції велику увагу приділяли зберіганню насіння в колгоспах: слідкували за дезинфекцією складів, за його розміщенням (щоб не було змішування), за маркуванням сортів.

Встигала Раїса Іванівна займатися і громадською роботою: деякий час була пропагандистом, 10 років секретарем партійної організації районного управління сільського господарства. Вже перебуваючи на пенсії, очолила місцевий осередок Соціалістичної партії, разом з однодумцями організувала роботу з відшкодування недоплаченої соціальної допомоги дітям війни (згідно ЗУ про соціальний захист дітей війни).

Нині ювілярка знаходиться на заслуженому відпочинку. Вона — щаслива мама і любляча бабуся (має аж п’ятьох онуків та двох правнуків). Жаль, що Івана Степановича вже немає поряд. Сини — військові у відставці: Саша живе з сім’єю у Москві, Володя — під Києвом. Часто телефонують мамі та приїжджають сім’ями її відвідати. Раїса Іванівна і сьогодні — активна та енергійна жінка. Вона постійно цікавиться життям країни, області, району та селища, є членом Президії районної ради ветеранів. Вже чотири роки відвідує Раїса Іванівна при Онуфріївському територіальному центрі Університет третього віку, є активним учасником усіх заходів, занять і свят, є членом співочого колективу «Журавушка», часто радує колег по Університету поетичними знахідками сучасних поетів та письменників-класиків. Раїса Іванівна щира і привітна, вона вміє легко знайти спільну мову зі співрозмовниками, її люблять і поважають колеги і знайомі, часто звертаються за порадами.

Шановна Раїсо Іванівно, прийміть найщиріші привітання та найкращі побажання від працівників територіального центру та слухачів Університету третього віку з нагоди Вашого вісімдесятиліття. Живіть щасливо, бережіть здоров’я. Нехай у Вашому домі завжди панують мир і злагода, у серці — доброта, а у справах — мудрість та виваженість. Хай оптимізм, віра, надія допомагають Вам долати всі труднощі, нехай удача стане Вашою невід’ємною супутницею на життєвих дорогах.

З Днем народження!