Лікар-психотерапевт Петро Сухонос: "Моя задача — мобілізувати на життя"
- 28 червня 2024, 10:24
Чемпіоном світу з футболу серед лікарів у віковій категорії 60+ став минулого року лікар фізично-реабілітаційної медицини та лікар-психотерапевт комунального некомерційного підприємства «Олександрівська лікарня» Олександрівської селищної ради Кропивницького району Петро Сухонос. У свої 68 років чоловік продовжує активно займатися спортом, дотримується режиму дня і намагається фокусуватися на позитиві. Власний приклад допомагає надавати психотерапевтичну допомогу пацієнтам, зокрема і демобілізованим військовослужбовцям.
Далі — пряма мова Петра Сухоноса.
Психологія, психотерапія, психіатрія мене цікавили ще під час навчання в Дніпропетровському державному медичному інституті. Тож коли в 1987 році, працюючи психоневрологом, випала нагода пройти курси на кафедрі психотерапії у Харківському медінституті, охоче погодився.
Моя біографія свідчить, що психотерапія вже майже 40 років точно доступна для українців, але й досі багато людей не звикли, що з проблемною ситуацією можна і треба йти до фахівця. Натомість побутує стереотипне сприйняття, що допоможуть алкоголь або наркотик, які часто під рукою. На жаль, слова з частинкою «психо-» вмикають асоціацію, що це обов’язково означає «психічно ненормальний». Але це не так, а психотерапевт у цивілізованих країнах — перший лікар. Фахівець завжди може пояснити, як можна вирішити складну ситуацію або змінити ставлення до неї.
Зараз працюю лікарем фізично-реабілітаційної медицини та консультую як лікар-психотерапевт пацієнтів, які мають у цьому потребу, звертаються за допомогою. В обов’язковому порядку працюю з демобілізованими військовослужбовцями, які проходять лікування.
Психотерапія — це виключно індивідуальний підхід, тому на початку спілкування обов’язково знайомимося. Головне — не ранити зайвими запитаннями, щоб не повернути людину у стрес. Моя задача — мобілізувати на життя. Для цього проводжу бесіди, сеанси гіпнозу, релакс-сеанси. Психотерапія передбачає і медикаментозне лікування у разі потреби. З одним пацієнтом достатньо попрацювати п'ять хвилин на день, з іншим — годину, а з ким і декілька разів на день.
Обов’язково розбираємо режим дня. З чого починається ваш ранок? Кава — не найкращий варіант, вона збуджує, а нервова система у більшості зараз і так нестійка. Із соцмереж теж не треба починати. Варто прокинутися і подякувати за те, що живий, випити склянку теплої води, провести власний ритуал: прочитати молитву чи помедитувати, зробити елементарні фізичні вправи, тоді можна переходити до легкого сніданку. Обов'язково треба бути зайнятим: знайти хобі, якщо ще немає, виконувати посильну роботу, спілкуватися з тими, з ким приємно. Я роблю саме так.
Усім раджу вести щоденник. Він покаже, що не так у вашому способі життя. Якщо полінувалися і чогось не зробили — чесно запишіть це і змініть наступного дня. Як лікар я дам усі необхідні рекомендації, а далі кожен має працювати сам, адже обрати здоровий спосіб життя — це особисте рішення кожного.
А ще варто фіксуватися на хорошому. З минулого у теперішнє із собою треба брати або позитив, або нічого.
Звісно, зробити це нелегко, треба докладати зусилля. Повторювати собі: я налаштований на позитив, я зможу, більшість у житті залежить від мене. Так, в житті бувають різні ситуації, не завжди приємні, не завжди вирішувані. Маємо сказати собі: я зробив все, що міг.
Окреме слово про фізкультуру і спорт. Спортивні ігри дозволяють мобілізуватися, справлятися з емоціями. Я без спорту не уявляю своє життя. Звісно, налаштовуюся на перемогу, але програти не боюся. В теплу пору року іду на тенісний корт, взимку у спортзалі займаюся малим тенісом, волейболом, та найбільше задоволення приносить футбол.
Цим видом спорту захоплений з дитинства, грав ще до школи і ніколи не кидав, за виключенням операцій після отриманих під час матчів травм. Футбол зі мною, де б я не був: облаштовую поле, з підручних засобів роблю ворота, збираю команду і граю. Коли поїхав у 2022 році на три місяці у сімейних справах у Німеччину, організував там охочих українців, ми змагалися навиліт з німцями, сирійцями. Коли наша збірна вигравала, я вигукував: «Опа!», а всі навкруги це з усмішками підхоплювали. Виявляється, німецькою «опа» — це «дідусь». Тож вийшло досить кумедно з огляду на мій вік.
У 1981 році на громадських засадах визвався тренувати дітей, потім отримав запрошення працювати з юними футболістами у спортивному товаристві «Колос» і займався цим 20 років, маючи багато випускників. Показували гідні результати, змагаючись з командами з Кропивницького, Олександрії. Для цього тренувалися у будь-яку погоду, набували досвіду, беручи участь у всіх можливих турнірах.
Сам грав за збірні Олександрівського району «Тясмин», «Цукровик», «Колос». У команді я півзахисник, хоча знаходився і на позиціях захисника, нападника. Пару сезонів очолював команду, двічі виконував обов’язки медика. У певний період одночасно грав за Олександрівку, за село Косарі Черкаської області і тренував дитячу команду (усміхається).
У 2021 році мені зателефонували з Києва і запросили приєднатися до Української футбольної асоціації медиків (UFAM). Почали з футзалу, потом грали на великих полях, згодом утворили збірну і невдовзі стали чемпіонами України серед медиків у категорії 45+.
Щороку в рамках Міжнародного конгресу медиків відбувається чемпіонат світу з футболу серед лікарів в 3-х вікових категоріях. У липні минулого року він проходив у Відні, Австрія, де я виступав у складі збірної України у віковій категорії 60+. Ми обіграли такі футбольні держави, як Бразилія, Аргентина, перемагаючи в кожній грі з результатом 6:0, вибороли золотий кубок.
Також своєю присутністю ми нагадали, що в Україні триває війна, і змогли детально розповісти про це особисто, спілкуючись із лікарями збірних інших країн. Цього року чемпіонат відбудеться в Австралії, ми його пропустимо з фінансових причин, але це не привід пропускати тренування.
Психологія, психотерапія, психіатрія мене цікавили ще під час навчання в Дніпропетровському державному медичному інституті. Тож коли в 1987 році, працюючи психоневрологом, випала нагода пройти курси на кафедрі психотерапії у Харківському медінституті, охоче погодився.
Моя біографія свідчить, що психотерапія вже майже 40 років точно доступна для українців, але й досі багато людей не звикли, що з проблемною ситуацією можна і треба йти до фахівця. Натомість побутує стереотипне сприйняття, що допоможуть алкоголь або наркотик, які часто під рукою. На жаль, слова з частинкою «психо-» вмикають асоціацію, що це обов’язково означає «психічно ненормальний». Але це не так, а психотерапевт у цивілізованих країнах — перший лікар. Фахівець завжди може пояснити, як можна вирішити складну ситуацію або змінити ставлення до неї.
Зараз працюю лікарем фізично-реабілітаційної медицини та консультую як лікар-психотерапевт пацієнтів, які мають у цьому потребу, звертаються за допомогою. В обов’язковому порядку працюю з демобілізованими військовослужбовцями, які проходять лікування.
Психотерапія — це виключно індивідуальний підхід, тому на початку спілкування обов’язково знайомимося. Головне — не ранити зайвими запитаннями, щоб не повернути людину у стрес. Моя задача — мобілізувати на життя. Для цього проводжу бесіди, сеанси гіпнозу, релакс-сеанси. Психотерапія передбачає і медикаментозне лікування у разі потреби. З одним пацієнтом достатньо попрацювати п'ять хвилин на день, з іншим — годину, а з ким і декілька разів на день.
Обов’язково розбираємо режим дня. З чого починається ваш ранок? Кава — не найкращий варіант, вона збуджує, а нервова система у більшості зараз і так нестійка. Із соцмереж теж не треба починати. Варто прокинутися і подякувати за те, що живий, випити склянку теплої води, провести власний ритуал: прочитати молитву чи помедитувати, зробити елементарні фізичні вправи, тоді можна переходити до легкого сніданку. Обов'язково треба бути зайнятим: знайти хобі, якщо ще немає, виконувати посильну роботу, спілкуватися з тими, з ким приємно. Я роблю саме так.
Усім раджу вести щоденник. Він покаже, що не так у вашому способі життя. Якщо полінувалися і чогось не зробили — чесно запишіть це і змініть наступного дня. Як лікар я дам усі необхідні рекомендації, а далі кожен має працювати сам, адже обрати здоровий спосіб життя — це особисте рішення кожного.
А ще варто фіксуватися на хорошому. З минулого у теперішнє із собою треба брати або позитив, або нічого.
Звісно, зробити це нелегко, треба докладати зусилля. Повторювати собі: я налаштований на позитив, я зможу, більшість у житті залежить від мене. Так, в житті бувають різні ситуації, не завжди приємні, не завжди вирішувані. Маємо сказати собі: я зробив все, що міг.
Окреме слово про фізкультуру і спорт. Спортивні ігри дозволяють мобілізуватися, справлятися з емоціями. Я без спорту не уявляю своє життя. Звісно, налаштовуюся на перемогу, але програти не боюся. В теплу пору року іду на тенісний корт, взимку у спортзалі займаюся малим тенісом, волейболом, та найбільше задоволення приносить футбол.
Цим видом спорту захоплений з дитинства, грав ще до школи і ніколи не кидав, за виключенням операцій після отриманих під час матчів травм. Футбол зі мною, де б я не був: облаштовую поле, з підручних засобів роблю ворота, збираю команду і граю. Коли поїхав у 2022 році на три місяці у сімейних справах у Німеччину, організував там охочих українців, ми змагалися навиліт з німцями, сирійцями. Коли наша збірна вигравала, я вигукував: «Опа!», а всі навкруги це з усмішками підхоплювали. Виявляється, німецькою «опа» — це «дідусь». Тож вийшло досить кумедно з огляду на мій вік.
У 1981 році на громадських засадах визвався тренувати дітей, потім отримав запрошення працювати з юними футболістами у спортивному товаристві «Колос» і займався цим 20 років, маючи багато випускників. Показували гідні результати, змагаючись з командами з Кропивницького, Олександрії. Для цього тренувалися у будь-яку погоду, набували досвіду, беручи участь у всіх можливих турнірах.
Сам грав за збірні Олександрівського району «Тясмин», «Цукровик», «Колос». У команді я півзахисник, хоча знаходився і на позиціях захисника, нападника. Пару сезонів очолював команду, двічі виконував обов’язки медика. У певний період одночасно грав за Олександрівку, за село Косарі Черкаської області і тренував дитячу команду (усміхається).
У 2021 році мені зателефонували з Києва і запросили приєднатися до Української футбольної асоціації медиків (UFAM). Почали з футзалу, потом грали на великих полях, згодом утворили збірну і невдовзі стали чемпіонами України серед медиків у категорії 45+.
Щороку в рамках Міжнародного конгресу медиків відбувається чемпіонат світу з футболу серед лікарів в 3-х вікових категоріях. У липні минулого року він проходив у Відні, Австрія, де я виступав у складі збірної України у віковій категорії 60+. Ми обіграли такі футбольні держави, як Бразилія, Аргентина, перемагаючи в кожній грі з результатом 6:0, вибороли золотий кубок.
Також своєю присутністю ми нагадали, що в Україні триває війна, і змогли детально розповісти про це особисто, спілкуючись із лікарями збірних інших країн. Цього року чемпіонат відбудеться в Австралії, ми його пропустимо з фінансових причин, але це не привід пропускати тренування.
