Андранік Тартикян: «Проблеми села і громади — мої проблеми»
- 10 квітня 2020, 21:06
Кожен із нас відверто боїться того, що відбувається зараз, але ще більше ми хвилюємось за майбутнє, яке буде після карантину. Це стосується не лише збереження здоров’я, а й того яким чином пандемія змінить наш попередній хаос, який виявляється був досить стабільний і комфортний. Знаходячись на межі кризової ситуації, усі сфери бізнесу намагаються не просто втримати та зберегти свій бізнес, а й знайти спосіб допомогти медикам, державі та людям боротись із пандемією.
На Кіровоградщині представники бізнесу підтримали світову традицію і об’єднали свої зусилля у благодійному проєкті «Діємо Разом», що ініціював народний депутат України Олесь Довгий.
Тепер у кожному випуску ми будемо розказувати вам про тих, хто долучився до проєкту та допомагає на місцях боротись із пандемією. Першим ми познайомимо вас із Андраніком Тартикяном підприємцем, депутатом Світловодської районної ради, керівником ПП «Ефект», яке займається капітальним та поточним ремонтом доріг із 1992 року. За період своєї діяльності підприємство відновило центральну дорогу м.Світловодськ, побудувало дороги в Олександрійському і Світловодському районах Кіровоградської області, у Рівненській, Волинській областях, відновило дороги в Івано-Франківській області, проводить поточні ремонти міських доріг.
— Андраніку, вітаю! Вашу родину знають не лише у Світловодську та Світловодському районі, а й за його межами. Ви разом ведете сімейний бізнес ось уже як 20 років. Розкажіть, будь ласка, звідки у Вас такий міцний підприємницький дух?
— Знаєте, ще у 2004 році, коли я був студентом у Києві і робив доповідь про свою родину, я говорив українською і чув смішки від моїх одногрупників. Усі насміхались наді мною через те, що я був з села. Навіть викладачка запитала у мене «Звідки ти, що так добре знаєш українську мову?», ніби сільська людина не може знати добре мову. Те, що трапилось у той день я вважаю крутим досвідом, адже це змусило мене робити в своєму житті усе, щоб довести, що хлопці з села можуть багато. Вважаю, що сільські люди – кращі, адже вони прагнуть зробити усе, щоб дійти до рівня людини з великих міст, у той час, як деякі з останніх можуть бути розбалувані і палець об палець не вдарити, адже мають все від народження. А ще ця ситуація навчила мене ніколи нікому не заздрити, а пишатись, що в моєму оточенні є успішні люди, які мотивують до руху вперед і роботи над собою. Закінчивши «Київ», я повернувся назад у село (Гигорівка, Світловодського району — ред.). Зараз продовжую справу свого тата. Колись давно він захистив ферму в часи колгоспів, коли все йшло на розвал, а поголів’я корів було 30 шт, щоб зараз ми мали змогу збільшити його до 1153. І протягом 20 років ми підтримуємо наш бізнес, адже це те, що годує мою родину, дає робочі місця та підтримує громаду мого села.
— Ви говорите, що працюєте на підтримку села та його громади. Яким чином ваш бізнес це робить?
— Я працюю у тій сфері, яка може допомогти інакшим бізнесам, моїй громаді, родині. Ми вирощуємо сільськогосподарські культури, займаємось харчовою, будівельною промисловістю, маємо асфальтний завод. Сьогодні мій бізнес спрямовує допомогу на моє село: допомагаємо школі, клубу, ремонтуємо дорогу, слідкуємо, щоб усе робилось вчасно, тому що проблеми села і громади – мої проблеми. До себе на роботу я беру найкращих людей з різних куточків країни. І я спокійний, бо розумію, що ці професіонали можуть не лише якісно виконати свою безпосередню роботу, а й допомогти вирішити проблеми, що виникають на місцях. Таким чином я намагаюсь створювати своєрідний комфорт та підтримку односельчанам.
— Аналізуючи це все ми можемо стверджувати, що вас бізнес – соціально відповідальний.
— По-перше, хочу сказати, що не треба мати кубатури грошей, а потрібно мати відповідальність перед Господом. Знаєте, у своєму житті я маю 2 країни: Україну та Вірменію. Я громадянин України, з вірменьским корінням. І по-суті, я б мав інвестувати усі свої гроші в Вірменію. Але я не вивіз жодної копійки за територію України, я вкладаю мільйони гривень в нашу Батьківщину. Я не вклав гроші в особистий автомобіль, щоб поставити його в гаражі, а вклав у асфальтний завод, у великий механізм, який поставив у Світловодську. Жодна людина ніколи не скаже «Це того вірмена завод», а говорять: «У нас в місті є новий завод». Ось це і є соціальна відповідальність бізнесу, коли люди бачать очима реальні дії, реальні інвестиції у свою країну.
Усе, що я роблю — не для піару, а для задоволення. Тому що усі ми — одна родина і я цим пишаюсь. Хочу своє село зробити селом європейського рівня, щоб воно було забезпечено усім: робочими місцями, магазинами, заправкою, шиномонтажем та усім найнеобхіднішим, що потрібно людям. А ще хочу повернутись до цього інтерв’ю через 5 років, зрозуміти, що я вже максимально наблизився до своєї цілі, адже коли людина має ціль, то вона це зробить обов’язково. Дуже хочу, щоб у нас зникло таке поняття, як «селюк», щоб не було цього розмежування між селами та містами, щоб і там, і там люди жили та розвивались в однаково комфортних умовах.
— Ви дійсно багато працюєте і не лише для себе. А чи є у вас якийсь особистий благодійний проєкт, який би ви хотіли створити?
— Я б хотів приділити велику увагу дітям, котрі зростають без батьків. Одна справа — коли ти бачиш, як твоя дитина зростає у радості, щасті, гармонії, у тих позитивних емоціях, які і діти, і ми як батьки отримуємо. Інакша — коли, ти розумієш, що є діти, які не мають батьків та цих емоцій. Так, завтра вони виростуть, зароблять гроші, але не куплять за них батьківське тепло і любов, не зможуть придбати те, що мали отримати від природи. Це подібно до ситуації, коли в аграрному бізнесі, щоб зерно росло краще, ми даємо йому добавки, добрива, енергію. Потім ти їдеш по полю і пишаєшся тою красою. А от такі діти не мають цієї енергії та підтримки. Коли поруч з тобою батьки, друзі, старші люди, які можуть тобі щось порадити, ти розумієш, що маєш у їхніх обличчях найкращих вчителів. Тому я би в майбутньому акцент поставив на дітей. Маю велике бажання створити власний проєкт з цієї теми і усіма способами підтримувати і дарувати дітям ту втрачену енергію.
— Сьогодні ви долучились до проєкту «Діємо Разом», що спрямований на підтримку медиків у боротьбі із COVID-19. Розкажіть нам трішки про нього, що вас змотивувало приєднатись до нього?
— Сьогодні до нас прийшов вірус. Зараз коли до з-за кордону «залетіли» в країну наші люди, наша громада, усі вважають, що це не українці, що їм не потрібна підтримка, а цей вірус – не наша проблема. Але чому б нам не розвернутись обличчям до обличчя і просто не сказати: «Друже, у тебе є проблема, давай я тобі допоможу». Якщо так усі зроблять, то усе вирішуватиметься швидше. Вважаю, що коли людина відвертається, то вона відвертається від себе, а не іншого. Скільки б у житті нічого не змінювалось, щоб не траплялось навколо людина має лишатись людиною.
Відверто, країна до коронавірусу не готова. Уявіть, якщо навіть Америка не готова була, то що ми можемо сказати за нашу державу. На жаль, у нас дехто на цій ситуації робить великий бізнес. І якщо сьогодні наші ж українці заробляють на сльозах гроші – це неправильно.
Років 6 тому, коли Олесь Довгий приїхав до нас на округ, то зібрав усіх та зробив однією родиною. Уже зараз цією родиною ми вирішили, що необхідно зробити так, щоб Світловодськ був готовий до протидії коронавірусу і це має бути зроблено якнайшвидше. Порівняємо: якщо коронавірус — це пожежа, то як її можна погасити, коли ми не маємо пожежної машини? Просто стояти та дивитись осторонь допоки вогонь сам догорить — неправильно, а отже пожежна машина має вже бути, щоб вчасно зреагувати, коли буде необхідність. І друга причина — якщо сьогодні проблема стосується Світловодщини, то ми маємо згуртувати свої зусилля, зробити усе, щоб захистити її.
— Чи змінилось ваше особисте життя під час карантину? Можливо зміни відбулись і в роботі вашого бізнесу?
— Це кризова ситуація, яка не кожного дня із нами трапляється. Це шок для кожного, наслідки якого ще не до кінця невідомі. Але ми маємо це просто пережити. Зараз ми працюємо з людьми, які відповідають за ключові вузли, на яких тримається господарство. Зараз серед них відчувається напруга. Вони майже не збираються, дистанціюються один від одного. У людей є страх і це зрозуміло. Припинились традиційні посиденьки після робочого дня на лавочках, це складно для людей. Але так сьогодні правильно, просто до цього треба звикнути. Карантин колись завершиться і все стане на свої місця.
Я у свою чергу на вихідних вдома ніколи не сидів, хоча це і вважаються сімейні дні. У мене є друзі, які на вихідні вимикають телефони і не працюють. Я їх ніколи не розумів, адже за цей час може щось трапитись, а ти маєш оперативно відреагувати на це. А сьогодні виходить я наздоганяю пропущені вихідні. Коли ти маєш вільний час, ти працюєш над собою, переосмислюєш своє життя, слідкуєш за тим, як росте твоя дитина. Це час для чоловіка побачити скільки робити робить твоя дружина, адже ми чоловіки звикли так: коли дитина робить щось хороше, розумне то ми пишаємось нею, говоримо, що вона молодець, забуваючи про те, що у цьому заслуга і мами, що її також варто похвалити. Адже усе про що ми, чоловіки, мріємо і плануємо, здійснюється завдяки підтримці наших дружин. Це спосіб і час забути про інтернет, сісти разом усією родиною поспілкуватись, краще пізнати один одного. Зараз, коли ми маємо вдома більше часу, то ми разом стараємось більше посміхатись, радіти, тому що як би там не було, потім ми будемо згадувати цей час, як подарунок, який дозволяє нам бути разом.
А ще карантин — чудовий період, щоб вкладати у себе. Це найголовніша інвестиція. Можна придбати аудіокнигу, почитати Брайана Трейсі, Алекса Яновського та інших, послухати бізнес-кураторів. А ще можна спілкуватись з людьми, зараз онлайн звісно, бо інколи людина може навчити більше, ніж книжка.
— Дійсно, коли спілкуєшся з людиною дізнаєшся багато цікавого і щось запам’ятовуєш корисне для себе. Дуже дякуємо за цікаву розмову, цінні поради та вашу допомогу Світловодщині. И щиро бажаємо вам і вашій родині міцного здоров’я та нових звершень!
— Щиро дякую. Бажаю здоров’я вам і усім вашим читачам!
Тепер у кожному випуску ми будемо розказувати вам про тих, хто долучився до проєкту та допомагає на місцях боротись із пандемією. Першим ми познайомимо вас із Андраніком Тартикяном підприємцем, депутатом Світловодської районної ради, керівником ПП «Ефект», яке займається капітальним та поточним ремонтом доріг із 1992 року. За період своєї діяльності підприємство відновило центральну дорогу м.Світловодськ, побудувало дороги в Олександрійському і Світловодському районах Кіровоградської області, у Рівненській, Волинській областях, відновило дороги в Івано-Франківській області, проводить поточні ремонти міських доріг.
— Андраніку, вітаю! Вашу родину знають не лише у Світловодську та Світловодському районі, а й за його межами. Ви разом ведете сімейний бізнес ось уже як 20 років. Розкажіть, будь ласка, звідки у Вас такий міцний підприємницький дух?
— Знаєте, ще у 2004 році, коли я був студентом у Києві і робив доповідь про свою родину, я говорив українською і чув смішки від моїх одногрупників. Усі насміхались наді мною через те, що я був з села. Навіть викладачка запитала у мене «Звідки ти, що так добре знаєш українську мову?», ніби сільська людина не може знати добре мову. Те, що трапилось у той день я вважаю крутим досвідом, адже це змусило мене робити в своєму житті усе, щоб довести, що хлопці з села можуть багато. Вважаю, що сільські люди – кращі, адже вони прагнуть зробити усе, щоб дійти до рівня людини з великих міст, у той час, як деякі з останніх можуть бути розбалувані і палець об палець не вдарити, адже мають все від народження. А ще ця ситуація навчила мене ніколи нікому не заздрити, а пишатись, що в моєму оточенні є успішні люди, які мотивують до руху вперед і роботи над собою. Закінчивши «Київ», я повернувся назад у село (Гигорівка, Світловодського району — ред.). Зараз продовжую справу свого тата. Колись давно він захистив ферму в часи колгоспів, коли все йшло на розвал, а поголів’я корів було 30 шт, щоб зараз ми мали змогу збільшити його до 1153. І протягом 20 років ми підтримуємо наш бізнес, адже це те, що годує мою родину, дає робочі місця та підтримує громаду мого села.
— Ви говорите, що працюєте на підтримку села та його громади. Яким чином ваш бізнес це робить?
— Я працюю у тій сфері, яка може допомогти інакшим бізнесам, моїй громаді, родині. Ми вирощуємо сільськогосподарські культури, займаємось харчовою, будівельною промисловістю, маємо асфальтний завод. Сьогодні мій бізнес спрямовує допомогу на моє село: допомагаємо школі, клубу, ремонтуємо дорогу, слідкуємо, щоб усе робилось вчасно, тому що проблеми села і громади – мої проблеми. До себе на роботу я беру найкращих людей з різних куточків країни. І я спокійний, бо розумію, що ці професіонали можуть не лише якісно виконати свою безпосередню роботу, а й допомогти вирішити проблеми, що виникають на місцях. Таким чином я намагаюсь створювати своєрідний комфорт та підтримку односельчанам.
— Аналізуючи це все ми можемо стверджувати, що вас бізнес – соціально відповідальний.
— По-перше, хочу сказати, що не треба мати кубатури грошей, а потрібно мати відповідальність перед Господом. Знаєте, у своєму житті я маю 2 країни: Україну та Вірменію. Я громадянин України, з вірменьским корінням. І по-суті, я б мав інвестувати усі свої гроші в Вірменію. Але я не вивіз жодної копійки за територію України, я вкладаю мільйони гривень в нашу Батьківщину. Я не вклав гроші в особистий автомобіль, щоб поставити його в гаражі, а вклав у асфальтний завод, у великий механізм, який поставив у Світловодську. Жодна людина ніколи не скаже «Це того вірмена завод», а говорять: «У нас в місті є новий завод». Ось це і є соціальна відповідальність бізнесу, коли люди бачать очима реальні дії, реальні інвестиції у свою країну.
Усе, що я роблю — не для піару, а для задоволення. Тому що усі ми — одна родина і я цим пишаюсь. Хочу своє село зробити селом європейського рівня, щоб воно було забезпечено усім: робочими місцями, магазинами, заправкою, шиномонтажем та усім найнеобхіднішим, що потрібно людям. А ще хочу повернутись до цього інтерв’ю через 5 років, зрозуміти, що я вже максимально наблизився до своєї цілі, адже коли людина має ціль, то вона це зробить обов’язково. Дуже хочу, щоб у нас зникло таке поняття, як «селюк», щоб не було цього розмежування між селами та містами, щоб і там, і там люди жили та розвивались в однаково комфортних умовах.
— Ви дійсно багато працюєте і не лише для себе. А чи є у вас якийсь особистий благодійний проєкт, який би ви хотіли створити?
— Я б хотів приділити велику увагу дітям, котрі зростають без батьків. Одна справа — коли ти бачиш, як твоя дитина зростає у радості, щасті, гармонії, у тих позитивних емоціях, які і діти, і ми як батьки отримуємо. Інакша — коли, ти розумієш, що є діти, які не мають батьків та цих емоцій. Так, завтра вони виростуть, зароблять гроші, але не куплять за них батьківське тепло і любов, не зможуть придбати те, що мали отримати від природи. Це подібно до ситуації, коли в аграрному бізнесі, щоб зерно росло краще, ми даємо йому добавки, добрива, енергію. Потім ти їдеш по полю і пишаєшся тою красою. А от такі діти не мають цієї енергії та підтримки. Коли поруч з тобою батьки, друзі, старші люди, які можуть тобі щось порадити, ти розумієш, що маєш у їхніх обличчях найкращих вчителів. Тому я би в майбутньому акцент поставив на дітей. Маю велике бажання створити власний проєкт з цієї теми і усіма способами підтримувати і дарувати дітям ту втрачену енергію.
— Сьогодні ви долучились до проєкту «Діємо Разом», що спрямований на підтримку медиків у боротьбі із COVID-19. Розкажіть нам трішки про нього, що вас змотивувало приєднатись до нього?
— Сьогодні до нас прийшов вірус. Зараз коли до з-за кордону «залетіли» в країну наші люди, наша громада, усі вважають, що це не українці, що їм не потрібна підтримка, а цей вірус – не наша проблема. Але чому б нам не розвернутись обличчям до обличчя і просто не сказати: «Друже, у тебе є проблема, давай я тобі допоможу». Якщо так усі зроблять, то усе вирішуватиметься швидше. Вважаю, що коли людина відвертається, то вона відвертається від себе, а не іншого. Скільки б у житті нічого не змінювалось, щоб не траплялось навколо людина має лишатись людиною.
Відверто, країна до коронавірусу не готова. Уявіть, якщо навіть Америка не готова була, то що ми можемо сказати за нашу державу. На жаль, у нас дехто на цій ситуації робить великий бізнес. І якщо сьогодні наші ж українці заробляють на сльозах гроші – це неправильно.
Років 6 тому, коли Олесь Довгий приїхав до нас на округ, то зібрав усіх та зробив однією родиною. Уже зараз цією родиною ми вирішили, що необхідно зробити так, щоб Світловодськ був готовий до протидії коронавірусу і це має бути зроблено якнайшвидше. Порівняємо: якщо коронавірус — це пожежа, то як її можна погасити, коли ми не маємо пожежної машини? Просто стояти та дивитись осторонь допоки вогонь сам догорить — неправильно, а отже пожежна машина має вже бути, щоб вчасно зреагувати, коли буде необхідність. І друга причина — якщо сьогодні проблема стосується Світловодщини, то ми маємо згуртувати свої зусилля, зробити усе, щоб захистити її.
— Чи змінилось ваше особисте життя під час карантину? Можливо зміни відбулись і в роботі вашого бізнесу?
— Це кризова ситуація, яка не кожного дня із нами трапляється. Це шок для кожного, наслідки якого ще не до кінця невідомі. Але ми маємо це просто пережити. Зараз ми працюємо з людьми, які відповідають за ключові вузли, на яких тримається господарство. Зараз серед них відчувається напруга. Вони майже не збираються, дистанціюються один від одного. У людей є страх і це зрозуміло. Припинились традиційні посиденьки після робочого дня на лавочках, це складно для людей. Але так сьогодні правильно, просто до цього треба звикнути. Карантин колись завершиться і все стане на свої місця.
Я у свою чергу на вихідних вдома ніколи не сидів, хоча це і вважаються сімейні дні. У мене є друзі, які на вихідні вимикають телефони і не працюють. Я їх ніколи не розумів, адже за цей час може щось трапитись, а ти маєш оперативно відреагувати на це. А сьогодні виходить я наздоганяю пропущені вихідні. Коли ти маєш вільний час, ти працюєш над собою, переосмислюєш своє життя, слідкуєш за тим, як росте твоя дитина. Це час для чоловіка побачити скільки робити робить твоя дружина, адже ми чоловіки звикли так: коли дитина робить щось хороше, розумне то ми пишаємось нею, говоримо, що вона молодець, забуваючи про те, що у цьому заслуга і мами, що її також варто похвалити. Адже усе про що ми, чоловіки, мріємо і плануємо, здійснюється завдяки підтримці наших дружин. Це спосіб і час забути про інтернет, сісти разом усією родиною поспілкуватись, краще пізнати один одного. Зараз, коли ми маємо вдома більше часу, то ми разом стараємось більше посміхатись, радіти, тому що як би там не було, потім ми будемо згадувати цей час, як подарунок, який дозволяє нам бути разом.
А ще карантин — чудовий період, щоб вкладати у себе. Це найголовніша інвестиція. Можна придбати аудіокнигу, почитати Брайана Трейсі, Алекса Яновського та інших, послухати бізнес-кураторів. А ще можна спілкуватись з людьми, зараз онлайн звісно, бо інколи людина може навчити більше, ніж книжка.
— Дійсно, коли спілкуєшся з людиною дізнаєшся багато цікавого і щось запам’ятовуєш корисне для себе. Дуже дякуємо за цікаву розмову, цінні поради та вашу допомогу Світловодщині. И щиро бажаємо вам і вашій родині міцного здоров’я та нових звершень!
— Щиро дякую. Бажаю здоров’я вам і усім вашим читачам!
