Дарія Оводенко: Вдячна усім, хто підтримує наш волонтерський вайб
- 6 червня 2024, 10:52
«Терміново потрібна зарядна портативна станція», «Величезне прохання допомогти придбати Mavic», «Дуже треба тепловізор», «Збір на пульт та окуляри для управління FPV-дронами», «Збираємо на двовісний причіп». Цими та подібними фразами рясніє стрічка фейсбуку Дарії Оводенко — керівниці благодійного фонду «Схід перемоги» із села Верблюжки Новгородківської селищної ради Кропивницького району, з якою «Вісник Кіровоградщини" поспілкувався про волонтерську діяльність.
У березні 2022 року Дарія Оводенко у рідному селі Верблюжці, куди у перший день широкомасштабного вторгнення повернулася до батьків з Кропивницького, створила волонтерський центр, згуртувавши земляків для підтримки фронту. У травні того ж року зареєструвала й очолює благодійну організацію «Схід перемоги». Організація об’єднує близько 20 жителів Новгородківської громади.
Все почалося з плетіння сіток у школі, потім пиріжки, потім тушонки. Тепер волонтери умовно розділені на команди. Є команда, яка готує тушонку, є команда, яка випікає, команда, яка торгує, сама Дарія переважно веде збори, а всі спільно працюють на єдиний результат — допомогу українському війську. Буває, самі їздять відвозити передачі воїнам, буває, передають іншими волонтерами чи військовими, які приїжджають у відпустку.
Дорослим допомагають діти.
Якщо розпочинали, як і більшість волонтерських рухів, із забезпечення фронту продуктами, то з часом, коли потреби у війська змінилися, більшість зусиль спрямовують на закупівлю дронів, машин, старлінків тощо.
Для придбання потрібно збирати кошти. Найбільш успішно «Сходу перемоги» це вдається на благодійних ярмарках. Командою готують і продають різноманітні наїдки в центрі Новгородки майже щосуботи, доєднуються і до загальноселищних ініціатив. Буває, вторговуть 14 тисяч гривень, буває, і 30 тисяч. Суттєві суми допомагають швидше закрити поточні збори.
Найбільший на сьогодні збір проводили минулого року, коли купували дрон вартістю 1 мільйон 306 тисяч гривень, зібравши необхідну суму за чотири місяці. Зараз цей апарат працює на Херсонщині.
Дарія Оводенко зауважує, що не ділить військових на «наших-ваших», тобто підтримує не лише жителів Новгородківщини, а усіх, хто звертається. Так, нещодавно збирали на дороговартісний мавік з тепловізором для 59-ї бригади, в якій воює житель села Суботців. Про цей збір дізналися в соцмережах суботцівських волонтерів, з якими співпрацюють, по черзі завантажуючи волонтерські автобуси, при цьому навіть з волонтерами ніколи не бачилися наживо, не говорячи про самого військового.
За минулий рік волонтери зібрали 3 мільйони 67 тисяч 450 гривень. Впевнені, що можуть більше. Мають розуміння, як це зробити, бо з досвіду знають, що людей треба організовувати, залучати, придумувати щось цікаве.
У цьому році благодійний фонд розпочав співпрацювати з кафедрою мистецької освіти факультету педагогіки, психології та мистецтв Центральноукраїнського державного університету імені Володимира Винниченка. Це проєкт, в якому дають друге дихання артефактам війни. Художники розписують гільзи, тубуси від зброї, а волонтери реалізовують їх через аукціони, збираючи по 20-30 тисяч гривень за раз. З Іриною Зоркіною з Новгородки, яка гарно оформлює імбирне печиво, за благодійні внески організували серію майстер-класів з його розпису у школах громади.
— Даріє, не думаєте зупинятися?
— Це дуже складна тема. У мене робота, двоє дітей, чоловік — військовий. Фізично і морально важко суміщати особисту зайнятість і волонтерство.
Часом сама не розумію, яку зону відповідальності закриваю. Ці безкінечні переписки, безкінечні дороги, безкінечні зідзвони, безкінечні запити, безкінечні питання. Від такого потоку інформації часто стає погано. Інколи я просто не хочу чогось знати і хочу мати свого волонтера, який буде за мене все робити, донейтити йому і дивитись його сторіз. А що там поза сторіз, мені абсолютно не цікаво.
Але намагаюся тримати баланс. Зупинитися не можу. Волонтерство настільки затягує, що зріднилася з ним. Ось цієї ночі мені написали, що треба нічник — ліхтарик з кріпленням до шолома. Він коштує 26 тисяч, і потрібно вже на зараз. І заснуть уже не засну, і вже думаю, щоб ще таке придумати, щоб зібрати ці кошти. Працюватимемо до перемоги. Тільки тоді відпочинемо. Хочу, щоб знали усі, хто підтримує: я вдячна кожному, хто підтримує наш волонтерський вайб.
Все почалося з плетіння сіток у школі, потім пиріжки, потім тушонки. Тепер волонтери умовно розділені на команди. Є команда, яка готує тушонку, є команда, яка випікає, команда, яка торгує, сама Дарія переважно веде збори, а всі спільно працюють на єдиний результат — допомогу українському війську. Буває, самі їздять відвозити передачі воїнам, буває, передають іншими волонтерами чи військовими, які приїжджають у відпустку.
Дорослим допомагають діти.
— Діти надзвичайно мотивують. Як нам можна бездіяти, коли вони заздалегідь просять їх взяти із собою на благодійну подію, рано встають, щоб приїхати на ярмарок. Такі молодці, надзвичайно підтримують. Тож і ми не зупиняємося та вигадуємо щось нове, — коментує Дарія Оводенко.
Якщо розпочинали, як і більшість волонтерських рухів, із забезпечення фронту продуктами, то з часом, коли потреби у війська змінилися, більшість зусиль спрямовують на закупівлю дронів, машин, старлінків тощо.
Для придбання потрібно збирати кошти. Найбільш успішно «Сходу перемоги» це вдається на благодійних ярмарках. Командою готують і продають різноманітні наїдки в центрі Новгородки майже щосуботи, доєднуються і до загальноселищних ініціатив. Буває, вторговуть 14 тисяч гривень, буває, і 30 тисяч. Суттєві суми допомагають швидше закрити поточні збори.
Найбільший на сьогодні збір проводили минулого року, коли купували дрон вартістю 1 мільйон 306 тисяч гривень, зібравши необхідну суму за чотири місяці. Зараз цей апарат працює на Херсонщині.
Дарія Оводенко зауважує, що не ділить військових на «наших-ваших», тобто підтримує не лише жителів Новгородківщини, а усіх, хто звертається. Так, нещодавно збирали на дороговартісний мавік з тепловізором для 59-ї бригади, в якій воює житель села Суботців. Про цей збір дізналися в соцмережах суботцівських волонтерів, з якими співпрацюють, по черзі завантажуючи волонтерські автобуси, при цьому навіть з волонтерами ніколи не бачилися наживо, не говорячи про самого військового.
— Сьогодні ми комусь допоможемо, а завтра хтось допоможе нам. Колись відганяли машину 116-й бригаді, артилеристам Запоріжжя. Я знала, що там служить єдиний хлопець з нашої громади. Почали спілкуватися з воїнами. Той зі Львова, той з Одеси, а один каже: «Я у вас у Верблюжці колись працював». Так що всі рідні. Тож стараємося не відмовляти нікому у зборах, але формується черга. Якщо влаштовує трішки почекати, то обов’язково допомагаємо, — пояснює волонтерка.
Доволі успішно збирати кошти допомагає широке коло знайомств. Долучаються і персонально, і колективами. Активно відгукуються колективи закладів освіти Верблюжки і Новгородки, Дарія працює в нотаріаті міста Кропивницького, тож суттєво допомагають нотаріуси. Останнім часом почали розбивати один великий збір на кілька менших, за які відповідає певна кількість людей. Таким чином процес пришвидшується, бо в кожного з відповідальних за збір своя аудиторія. За минулий рік волонтери зібрали 3 мільйони 67 тисяч 450 гривень. Впевнені, що можуть більше. Мають розуміння, як це зробити, бо з досвіду знають, що людей треба організовувати, залучати, придумувати щось цікаве.
— У війни своя психологія, — говорить Дарія Оводенко. — Потрібно підлаштовуватися, адаптуватися до неї. Одразу після повномасштабного вторгнення у людей були одні думки, з часом сприйняття ситуації змінилося. Хтось вже дозволяє щось недобре коментувати, хтось підутих у своїй активності. Тож треба нагадувати, говорити, просити. Так, раніше можна було просто написати: ось збір, ось треба — і тобі вірять та донейтять, а тепер треба креативити. Зараз працює емоція. Якщо пишеш текст, який викликає емоцію, то люди сильно допомагають. Якщо просто черговий збір, то зазвичай пролистують таке повідомлення.
У цьому році благодійний фонд розпочав співпрацювати з кафедрою мистецької освіти факультету педагогіки, психології та мистецтв Центральноукраїнського державного університету імені Володимира Винниченка. Це проєкт, в якому дають друге дихання артефактам війни. Художники розписують гільзи, тубуси від зброї, а волонтери реалізовують їх через аукціони, збираючи по 20-30 тисяч гривень за раз. З Іриною Зоркіною з Новгородки, яка гарно оформлює імбирне печиво, за благодійні внески організували серію майстер-класів з його розпису у школах громади.
— Даріє, не думаєте зупинятися?
— Це дуже складна тема. У мене робота, двоє дітей, чоловік — військовий. Фізично і морально важко суміщати особисту зайнятість і волонтерство.
Часом сама не розумію, яку зону відповідальності закриваю. Ці безкінечні переписки, безкінечні дороги, безкінечні зідзвони, безкінечні запити, безкінечні питання. Від такого потоку інформації часто стає погано. Інколи я просто не хочу чогось знати і хочу мати свого волонтера, який буде за мене все робити, донейтити йому і дивитись його сторіз. А що там поза сторіз, мені абсолютно не цікаво.
Але намагаюся тримати баланс. Зупинитися не можу. Волонтерство настільки затягує, що зріднилася з ним. Ось цієї ночі мені написали, що треба нічник — ліхтарик з кріпленням до шолома. Він коштує 26 тисяч, і потрібно вже на зараз. І заснуть уже не засну, і вже думаю, щоб ще таке придумати, щоб зібрати ці кошти. Працюватимемо до перемоги. Тільки тоді відпочинемо. Хочу, щоб знали усі, хто підтримує: я вдячна кожному, хто підтримує наш волонтерський вайб.
