— Із першого дня повномасштабного вторгнення росії я вирішила, що залишуся на рідній землі і ніколи її не полишу, — розповідає виконуюча обов’язки директора і художня керівниця Будинку культури селища Знам’янки Другої Знам’янської міської ради Кропивницького району Карина Корнієнко. — Я хотіла бути корисною і пропонувала свою допомогу волонтерським організаціям, тож швидко знайшла заняття. У вільний від основної роботи час я та мої колеги з Будинку культури селища Знам’янки Другої кроїли і шили для воїнів устілки, подушки-валики, сидіння, плели сітки.

Я займалася святковою випічкою, але з 24 лютого такі вироби стали неактуальними, та я знайшла застосування і цьому своєму умінню. Річ у тім, що за дорученням міського голови Володимира Сокирка на автозаправках міста організували пункти харчування, на яких тим, хто їхав через Знам’янку на захід України пропонували безплатно каву, чай, бутерброди, пиріжки, які готували у їдальнях закладів освіти Знам’янщини. Я разом із землячками — працівницями галузей освіти і культури — по черзі чергували на АЗС, аби пропонувати переселенцям підкріпитися, бо ж дорога у них дальня. Уже на першому чергуванні на початку березня мені прийшла ідея підтримати і розвеселити дітей. Тож на друге я вже прибула з розписними пряниками, які виготовляла за власний кошт. Підлітки ніяковіли, коли пропонувала їм смаколики, а от менші раділи солодощам із зображенням Смішариків чи ляльок ЛОЛ.

І дорослим, коли пропонуємо перекус, і дітям, коли даруємо пряники, говоримо, що це підтримка від нашої громади, і тоді вони усміхаються, беруть і дякують.