Саме цього дня у 1930 році обсерваторія Ловелла у США офіційно оголосила про відкриття Плутона. Його виявив американський астроном Клайд Томбо, якому на той момент було 24 роки. Після кількох місяців роботи з фотопластинками він помітив слабку світлу точку, що рухалася на тлі зірок.

Упродовж 76 років Плутон вважали повноцінною планетою, і він міцно закріпився в наукових працях, підручниках і популярній культурі. Однак у 1990-х роках астрономи відкрили десятки подібних за розмірами об’єктів у поясі Койпера. Це призвело до перегляду класифікації.

24 серпня 2006 року Генеральна асамблея Міжнародного астрономічного союзу ухвалила нове визначення планети. Згідно з ним, небесне тіло має не лише обертатися навколо Сонця і мати майже сферичну форму, а й «очистити» свою орбіту від інших об’єктів. Плутон цього критерію не виконує, тож його офіційно віднесли до карликових планет.

Попри це, дискусія навколо статусу Плутона триває досі. Частина науковців не погоджується з таким підходом, зазначаючи, що суперечки мають не лише науковий, а й емоційний вимір — Плутон залишається символом дитячих уявлень про космос.

За даними NASA, температура на поверхні Плутона коливається від мінус 233 до мінус 213 градусів за Цельсієм. Планета складається переважно з крижаного азоту, метану та чадного газу. Середня відстань від Сонця становить близько 5,9 мільярда кілометрів, а один оберт навколо нього триває 248 земних років.

Діаметр Плутона — близько 2 377 кілометрів, що становить приблизно дві третини діаметра Місяця. Ці дані підтвердила місія New Horizons, яка у 2015 році вперше передала детальні зображення його поверхні. Саме тоді вчені зафіксували світлу область у формі серця — регіон Томбо.