Світловодський район
Суспільство

Життя-шиття Лариси Воробйової (Швачки)

Життя-шиття Лариси Воробйової (Швачки)
Шиття для світловодчанки Лариси Воробйової — і робота, і захоплення. Багато чинників вплинули на її вибір професії, але цікаво, що її дівоче прізвище —
Швачка. Останні 17 років жінка працює в одному з ательє з ремонту одягу міста Світловодська, за цей час багато жителів міста і району скористувалося послугами майстрині.
— Професію я обрала ще у школі, — розповідає Лариса Олексіївна. — Моя мама ходила на курси крою та шиття, шила нам із сестрою деякі речі. Я спостерігала за нею і хотіла шити теж. Мама мені ніколи не відмовляла, завжди знаходила можливість придбати тканину. Багато у чому допомогли й уроки праці у середній школі №5.

Мабуть, мені хотілося, щоб на мене усі дивилися, а я пишалася, що створила своє вбрання власноруч, мені подобалося бути модною, для цього я вмикала фантазію. Пам’ятаю, я розпорола старе пальто, зробила жилетку, обшила її кольоровими стрічками, оздобила помпонами і ходила як гуцулка — єдина у місті. У випускному класі пошила спідницю і жилет з яскраво-синього замшу, до яких одягала білу блузку (я була схожа на стюардесу) і так приходила на усі шкільні вечори. Усі захоплювалися, хвалили мене, що створила таку красу сама, а мене розпирало від гордості.

Я так хотіла вступити у швейне училище, так переживала, щоб мене зарахували! Тому о п’ятій ранку, щойно відгулявши шкільний випускний, я сказала батькам, що ми вирушаємо до обласного центру подавати документи для вступу в Кіровоградське професійно-технічне училище №4. Батьки відмовляли, бо ж усі були втомлені, але я була непохитна: раптом я запізнюся і необхідна кількість учнів до закладу буде набрана. І ми одразу виїхали. Звісно, встигли, навіть довелося чекати початку роботи приймальної комісії. Я запитала багатьох дівчат, на яку спеціальність вони подаватимуть документи, й усі відповіли, що на кравця легкої сукні, а ось на кравця верхнього одягу чомусь ніхто не хотів іти, тому коли я зайшла в аудиторію, то теж заявила, що хотіла б отримати таку спеціальність, як і більшість. Одна з викладачок, яка згодом стала моїм майстром, вислухала мене і пояснила: якщо я зможу пошити пальто, костюм, брюки, спідницю, то сукню пошию точно, а ось навпаки — навряд чи, адже обробка лацканів, шліц — набагато складніша справа. Я погодилася з цією аргументованою думкою і подала документи саме на рекомендовану викладачкою спеціальність. Тож у 1984 році я закінчила училище і стала кравчинею верхнього одягу ІV розряду. Це означає, що я не розробляла викрійки і не кроїла, я шила (з’єднувала деталі) після закрійника.

Після повернення у Світловодськ пішла працювати у побуткомбінат, де серед іншого шили одяг та взуття. Я працювала у бригаді, де у мене були чудові наставники, адже училище — це одне, а практика — це зовсім інше. З часом перейшла працювати у цех №13 заводу Чистих металів, де ми шили господарські сумки. Згодом цех перетворився на кооператив «Авангард», а ми розширили виробництво, створюючи красиві спортивні, дорожні й дамські сумки. У 1995 році відбулася ліквідація підприємства, а усі працівники відправилися у центр зайнятості.

Життя тривало. У мене народився другий син, і коли я гуляла з ним центральною вулицею міста, побачила, що будують нове ательє. Я зайшла і запитала, чи не треба їм будуть працівниці, запропонувавши свою кандидатуру. Мені пообіцяли, що зателефонують, і через деякий час справді подзвонили. Так з 1 квітня 2003 року і до сьогодні я працюю в цьому ательє.

Хоч я і кравчиня, завдяки багаторічному досвіду я можу і кроїти, тож шию майже усе. Адже ремонт — це не лише накладання латок. Коли мені треба зменшити розмір піджака, то це те саме моделювання і закрійництво — адже я повинна знати, як, наприклад, вивести спеціальною лінійкою рельєф піджака або зробити сучасну куртку із застарілого фасону пальто. Якщо я бачу, що зможу зробити те, про що просить замовник, ніколи від роботи не відмовляюся. Але якщо бачу, що клієнт не розуміє, що те, що він хоче — не вийде, скажу про це чесно, бо навіщо витрачати свій час і людські гроші. Звісно, я завжди вдягала і продовжую вдягати себе і свою сім’ю.

Спеціально за навчанням швацькій справі до мене ніхто не звертався, але, як я вже казала, в ательє я працюю 17 років, і за перші три роки тут змінилося багато дівчат. І звісно, для всіх них я була наставницею. Уже чотирнадцять років я працюю разом з Оленою Петуновою, яка має свої підходи до пошиття і може мені порадити, як зробити краще ту чи іншу операцію.

Життя-шиття Лариси Воробйової (Швачки)


Шиття — це моє улюблене заняття, моя душа, моє натхнення, справа, яку я люб-лю. Коли працюю — я відпочиваю душею.

Я не уявляю себе в іншій професії, вона мені ніколи не набридає. Якщо декого напружує перебування на роботі, то я люблю кожен свій робочий день. Коли в житті трапляються якісь неприємності, то як тільки сідаю за швацьку машинку — розслабляюся, й усе роздратування зникає. Люблю свою роботу за те, що приношу людям радість, тому завжди хочу вгодити замовнику. Адже у нашій професії перший пункт негласного уставу говорить про те, що клієнт завжди правий. Мені приємно, якщо люди дякують за мою роботу. Коли йду містом, багато хто зі мною вітається, чому часто дивуються ті, хто йдуть зі мною поруч. Часто знайомі і друзі зупиняють мене просто на вулиці і запитують, чи можна принести замовлення або радяться стосовно пошиття якоїсь речі, — мене це не дратує. Також мені абсолютно не важко зайти по дорозі і забрати або віддати чиєсь замовлення.

Хоча шиття — це мої і робота, і захоплення, я люблю й куховарити, точніше — випікати, особливо торти, а найбільше — пиріжки. Люблю співати, в училищі навіть була учасницею хору. Але танці люблю більше, ніж спів, тому в листопаді буде вісім років, як займаюся у колективі східного танцю «Сальсабіль». Як неважко здогадатися, шию сценічні костюми і собі, й іншим учасницям. Ось уже декілька років як з весни і до пізньої осені, коли вигулюю свого улюбленця пекінеса Бакса, рано вранці роблю невеликий заплив на набережній Дніпра, а собака мене чекає на парапеті.

Уявляєте, моє дівоче прізвище — Швачка. У зв’язку з цим в училищі майже щодня виникали курйози, коли когось з учениць відправляли запитати щось у Швачки (погодьтеся важко зрозуміти, хто така Швачка, якщо і сама є швачкою) або новий викладач робив перекличку. Але з огляду на те, що ось уже 36 років я не розлучаюся зі своєю професією, то навряд чи історію з прізвищем можна вважати випадковою.

Календар

«    Березень 2020    »
ПнВтСрЧтПтСбНд
 1
2345678
9101112131415
16171819202122
23242526272829
3031