Юний партизан Степан Турлюн
- 6 жовтня 2017, 13:19
В далекому 1963 році в Онуфріївську школу прийшов новий вчитель Степан Турлюн. Степан Максимович викладав математику та фізику, був заступником директора по учбовій частині, лектором товариства «Знання». Приділяв багато уваги патріотичному вихованню молоді і постійно організовував зустрічі учнівської молоді з ветеранами війни які воювали в складі дивізії Чапаєва та учасниками бойових дій, але тільки одна людина в школі знала, що і самому Степану Максимовичу є що розповісти, це його дружина, вчитель початкових класів Зінаїда Турлюн.
24 липня в селі Рацево, Чигиринського району, що на Черкащині народився Степан Турлюн. Хлопець закінчив сім класів місцевої школи і вступив до фінансово-економічного технікуму, але по закінченню першого курсу навчання довелося припинити – почалася війна. З перших днів подався до військкомату, але отримав відмову так як був неповнолітнім. З приходом фашистів в лісі коло Холодного Яру почав діяти партизанський загін Дубового, який сконцентрував свої дії на вузловій залізничній станції Знам’янка. Одного дня партизани проходили через село і молодий юнак приєднався до загону. Так Степан Турлюн став розвідником.
Підлітки викликали менше підозри у фашистів і поліцаїв, відтак могли проникнути навіть у заборонені зони, куди дорослих пускали тільки за перепустками. За два роки Степан неодноразово ходив у рейди і добував цінну інформацію для командування загону. За бойові заслуги був нагороджений Орденом Вітчизняної Війни першого ступеню. В 1943 році, під час визволення загін з’єднався з регулярними частинами Радянської армії. Відразу виникла проблема, що робити з неповнолітнім партизаном. Питання довелося вирішувати особисто начальнику штабу.
- Допишіть мені рік я хочу воювати – просив командира Степан, дописали, але на умові, що він не потрапить відразу у діючу армію, а відправиться на навчання у парашутно–десантну школу у місто Іваново. Під час одного стрибка Степан невдало приземлився на дерево, доки лікувався та закінчував навчання, війна закінчилася. Повернувшись додому, він майже відразу повернувся назад у армію, тепер його як повнолітнього призвали на строкову службу. Після повторної демобілізації почав шукати роботу. Взяли вчителем фізкультури в Іванівську семирічну школу НовоГеоргієвського (нині Світловодського) району, паралельно заочно навчався в олександрійському педагогічному училищі, де познайомився зі своєю майбутньою дружиною Зінаїдою. По закінченні училища подав документи до Кіровоградського педагогічного інституту і отримав вищу педагогічну освіту.
З 1963 до 1984 року працював разом з дружиною в Онуфріївській школі. Виховав двох дітей доньку Людмилу, та сина, який вирішив присвятити своє життя військовій справі. Зараз Олександр Степанович Турлюн живе в Києві, полковник у відставці, викладач військової кафедри Аграрного університету. Продовжив військову династію правнук Степана Максимовича Яніслав Куценко, в день Партизанської Слави він присягнувся на вірність Україні прийнявши військову присягу. На жаль не побачив цього Степан Турлюн, 10 листопада 1988 року у віці 64 років він пішов у Вічність.
Автор дякує Зінаїді Михайлівні Турлюн
за допомогу і надану інформацію.
Підлітки викликали менше підозри у фашистів і поліцаїв, відтак могли проникнути навіть у заборонені зони, куди дорослих пускали тільки за перепустками. За два роки Степан неодноразово ходив у рейди і добував цінну інформацію для командування загону. За бойові заслуги був нагороджений Орденом Вітчизняної Війни першого ступеню. В 1943 році, під час визволення загін з’єднався з регулярними частинами Радянської армії. Відразу виникла проблема, що робити з неповнолітнім партизаном. Питання довелося вирішувати особисто начальнику штабу.
- Допишіть мені рік я хочу воювати – просив командира Степан, дописали, але на умові, що він не потрапить відразу у діючу армію, а відправиться на навчання у парашутно–десантну школу у місто Іваново. Під час одного стрибка Степан невдало приземлився на дерево, доки лікувався та закінчував навчання, війна закінчилася. Повернувшись додому, він майже відразу повернувся назад у армію, тепер його як повнолітнього призвали на строкову службу. Після повторної демобілізації почав шукати роботу. Взяли вчителем фізкультури в Іванівську семирічну школу НовоГеоргієвського (нині Світловодського) району, паралельно заочно навчався в олександрійському педагогічному училищі, де познайомився зі своєю майбутньою дружиною Зінаїдою. По закінченні училища подав документи до Кіровоградського педагогічного інституту і отримав вищу педагогічну освіту.
З 1963 до 1984 року працював разом з дружиною в Онуфріївській школі. Виховав двох дітей доньку Людмилу, та сина, який вирішив присвятити своє життя військовій справі. Зараз Олександр Степанович Турлюн живе в Києві, полковник у відставці, викладач військової кафедри Аграрного університету. Продовжив військову династію правнук Степана Максимовича Яніслав Куценко, в день Партизанської Слави він присягнувся на вірність Україні прийнявши військову присягу. На жаль не побачив цього Степан Турлюн, 10 листопада 1988 року у віці 64 років він пішов у Вічність.
Автор дякує Зінаїді Михайлівні Турлюн
за допомогу і надану інформацію.
