І ось своїми журналістськими каналами ми довідалися: Борис наразі у Світловодську — до батьків навідався. Ну і як тут не поспілкуватися з олімпійською надією?.. Відразу приємно вразило, що наш земляк спілкується чистою українською — на відміну від значної кількості нашої спортивної еліти, яка, прислуговуючись московітською говіркою, нівелює оцей свій елітний статус. …



Захоплення вітрильним спортом передалося нашому співрозмовникові, вірогідно, з генами його татуся Олександра. Адже, хто більш-менш цікавиться яхтинґом або, хоча б, навідувався до тутешнього яхт-клубу "Кристал", не міг не помічати "Скітальця" — це і є яхта Борисового батька, якій, щонайменше, 45 років.

"Років з шести я разом із батьком регулярно перебував на ній. І не лише катався — долучався крок за кроком до вітрильного ремесла. А років у десять вирішив вийти з батьківської "опіки", звернувшись до… батька з бажанням самому стати кепом… Тоді в ангарах яхт-клубу зберігалось кілька невеликих яхт класу ОК. Далі батькові друзі-яхтсмени скинулись хто чим міг — шкотами, вітрилами, іншим устаткуванням. Так я став яхтсменом-одинаком, ганяючи і для душі, і беручи участь у перегонах на нашому морі", — пригадує Борис.

Серед друзів батька він на особливий щабель ставить Миколу Посного (на сьогодні він у Сумах живе), який не лише ходив під вітрилами на своєму "Чумацькому шляху" — він ще і яхти створював, будучи відомим на цьому поприщі майстром. Так одного пан Микола поїхав до Києва будувати яхту на замовлення провідного "вітрильного" тренера Олега Яменка. Та взяв та й замовив слівце за Бориса: мов, є у нього друг, залюблений у вітрила — взяв би його до себе… "Олег Володимирович, почувши цю пропозицію від дядька під п’ятдесят, подумавши, що його другові стільки ж, відповів, що, напевне, вже запізно. Аж поки дядя Коля не пояснив, що йому другові щойно виповнилось тринадцять. І тренер погодився на мене подивитись". Відтак подався наш Борис, звісно, з батьком до Києва, де продемонстрував майбутньому тренерові високий рівень теоретичних знань і практичних навичок. Після чого тренер, підізвавши до себе пана Олександра (щоб надто не травмувати не окріплу психіку Бориса) повідомив йому малоприємне: річ у тім, що претендент виявився… застарим для навчання у його школі — учнів до неї відбирають у більш ранньому віці. Але й відпускати такого здібного хлопця він не хотів. Задля цього він переговорив вже із своїм батьком Володимиром Михайловичем — теж тренером (але більш маститим) із вітрильного спорту… "І таким чином, — пригадуючи драматизм вирішення його долі як яхтсмена, говорить Борис, — мене було зараховано до Київського спортивного ліцею-інтернату. Через рік перейшов на навчання до Республіканського вищого училища фізичної культури, де окрім занять спортом, здобув і середньо освіту. З того часу, приймаючи участь у багатьох вітчизняних та міжнародних реґатах, вітрильний спорт і став смислом мого життя".

…Борис вже давно не яхтсмен-одинак — під вітрилами він, як стерновий, ходить у парі із шкотовим. Та й тут не все так безхмарно — його попередній напарник, з причин йому невідомих, полишив великий спорт. А одному залишатись аж ніяк не можна. Як тут, згадує він, у тандемі з Миколаєва Павла Мацуєва і Юрія Журавльова (тодішній №1 у складі збірної України) стався збій — головний тренер (головніше за Олега Яменка) Сергій Пєчуґін "забракував" останнього через якісь там антропометричні невідповідності, а Павлові наказав шукати пари — щоб і його не "списали"… І ось уже два роки, як Борис і Павло "ганяють" і успішно одним екіпажем. І останній їхній здобуток — здобуття на "47 Trofeo Prinseca Sofia" путівки на Олімпіаду-2016.



За словами Бориса, їхня перемога сталася не завдяки — всупереч обставинам… Якщо фаворити змагань італійці та португальці змагались на "нульових" яхтах, то нашим пацанам довелося їх перемагати на морально й технічно застарілій посудині 2009 року виготовлення. "На старті змагань наші пихаті, екіпіровані "з голочки" суперники і всерйоз нас не сприймали. Та, коли після кількох етапів ми своїм скрипучим "коритом" їх почали тіснити, вони у фінальних перегонах (особливо, італійці) вже не стільки змагались за першість, скільки усіма силами об’єднано нас "пресували" — аби тільки виштовхати з числа лідерів. Але ми і вистояли, і перемогли!", — говорить Борис, але тоном, далеким від переможної реляції, бо, як з’ясовується, їхня участь в Олімпіаді наразі під великим питанням…



Головними ж винуватцями у цьому і у вітрильному спорті України в цілому він (як і уся "вітрильна" спільнота) вважає верхівку в особі вже згадуваного Головного тренера Пічуґіна і Держтренера Сергія Чорного, які заявляють про брак коштів на дотримання вимог до учасників олімпійської реґати: всі яхти, що візьмуть у ній участь, мають бути єдиної моделі і не старшими 2015 року випуску. І всі ці підготовчі і організаційні питання треба вирішити, максимум, до середини травня. Форс-мажор!

Чи не опасаєтеся так жорстко про головних "вітрильників" країни?

Про те, що Пічуґін і Чорний плювати хотіли на вітрильний спорт говорю відкрито не лише я… Ми саме через них відправились до Пальми-де-Майорки на застарілій яхті через те, що ними був викреслений минулорічний кошторис на закупівлю матеріальної складової для вітрильного спорту. Знаєте, як пояснив це Пічуґін? Нічого витрачатися — вони все одно всюди програють. А ми взяли — і виграли.

Але й після цього ані у Пічуґіна, ані у Чорного не додалося бажання хутчіше виконувати свої чиновницькі обов’язки заради престижу вітчизняних Вітрил…

На сьогодні тренер-наставник Бориса й Павла намагається вирішити їхнє "олімпійське" питання, оббиваючи пороги міністерських кабінетів. А може ж і наші, світловодські не бідні люди, прочитавши про нашого земляка Швеця, знайдуть можливість для посильної благодійності. Звісно, ціна питання (яхтинґ – "задоволення" не з дешевих), є високою. Але ж престиж України, а відтак, нашого Світловодська все таки вище.