---
Суспільство / Інтерв’ю

Різачком та олівцем по остогидлих сусідах Про творчість і не тільки з авторами виставки карикатур і скульптурних мініатюр

Різачком та олівцем по остогидлих сусідах Про творчість і не тільки з авторами виставки карикатур і скульптурних мініатюр
Із 10 до 25 листопада включно у Музеї мистецтв у Кропивницькому діяла виставка «Остогидлі сусіди», на якій свої роботи про нікчемних російських політиків та вояків представили два творчих і гострих на слово кропивничанини.
Чи вірили в напад Росії у лютому, як виникла ідея представляти агресора в сатиричних образах і чи буде продовження виставки. Про це та інше ми спілкувалися з автором їдких карикатур — Олександром Чорним, кандидатом історичних наук, доцентом, викладачем Центральноукраїнського державного університету імені Володимира Винниченка, та автором малої пластики — Володимиром Крутоусом, майстром декоративно-прикладного мистецтва, інженером-електромеханіком за фахом.

Чи давно питання відносин України і Росії було у полі вашого зору?

Олександр Чорний: — Як історик я широко вивчав міждержавні відносини України і Росії у ХVІІ-ХХ століттях; усе, що пов’язане з військовою історією, бойовими діями та персоналіями, а також відносини з іншими країнами, на які Росія теж впливала, як правило, не позитивно, — це і досвід Польщі, Туреччини, і те, як саме свого часу ці події під впливом російської історіографії подавали в історичній науці, і під яким кутом дивилися на кримсько-татарське питання та інше. Гаряча фаза війни показала, що практично всі проблеми, пов’язані з міждержавними відносинами наших країн, із сприйняттям росіянами нашої держави, народу — це непроста риторика: «ми адін народ» до 24 лютого і «України як такої не має бути» — після 24 лютого.

Наша з Володимиром виставка — це реакція на те, що відбувається за сусідським кордоном. Бо ворог обмежений і в баченні своєї історії, і в тому, що ідея відродження «величі» російської імперії на початку ХХІ століття — це неможливо, бо сучасний світ рухається у бік інтеграції, вирішення глобальних проблем людства і не має зациклюватися на відновленні імперії: чи то радянської, чи то російської, чи то будь-якої іншої. Місця під сонцем уже зайняті. Остання велика геополітична зміна у європейській частині материка відбулася, коли після розпаду Радянського Союзу з’явилися країни, які самовизначилися. Тоді й сама Росія в особі президента підписала відповідні міждержавні угоди, тож має дотримуватися їх. А така поведінка, яку росіяни демонструють зараз, — це поведінка гопників з підворіття.

Володимир Крутоус: —Так детально, як Олександр, я історію відносин України й Росії не досліджував, цікавився її окремими моментами. Більш гострі питання я став собі задавати з 2014 року, згадавши те, над чим я задумувався в дитинстві та юності й у мене відбувалося розшарування свідомості: я не розумів, як таке можливо, що «бандерівці» були поганими, але чомусь боролися за незалежність.

Недаремно кожна країна у своєму розвитку проходить кожен з етапів періодизації історії. Мені видається, що Росія від рабовласницького стану перестрибнула до якогось незрозумілого капіталізму. І не впоралася. По тому, що солдати-мародери вивозили, скажімо, з Херсонщини, можна робити висновок, що це орда (хіба що у більш сучасному одязі), яка знищує за собою все. Водночас на наших очах розвалюється міф про заможність росіян, адже ми бачимо фото їхніх міст і дєрєвєнь, чуємо з перехоплених розмов, що вони не знають, що таке унітаз, корм для котів чи Nutella. Від такого сусідства страшно, але від нього нікуди не подінешся, спільні кордони не перенесеш, тож над цим треба працювати по усіх напрямках.

— Чи допускали ви ймовірність нападу Росії на Україну?

Володимир Крутоус: — На початку року з’явилася якась пересторога, але ні, в напад Росії я не вірив. Був момент, коли я закляк, не міг сприйняти цю дикість. Коли осілося, сприйняття ворога пішло таким, про яке я розповів раніше.

Олександр Чорний: — Я не дивлюся телебачення, з інтернет-новин знав про заяви російського керівництва, але не вірив, що сусідня країна, часто недоброзичливо налаштована до нас, все-таки наважиться на такий крок, який тепер називають у нас гарячою фазою війни, зможе чинити те, що ми побачили в Бучі, Гостомелі, Херсоні, а також тягнути собачі будки й окопуватися в Рудому лісі. Наша колективна оцінка і оцінка кожного, зокрема моя, російського суспільства у лютому не відповідала реальності. За декілька днів до нападу мені зателефонувала колега і розповіла про свої тривожні передчуття, я її заспокоював, говорив, що логіка підказує, що війна у третьому тисячолітті неможлива. Хоч ми мали приклад Сирії, Афганістану, та в Європі таке неможливе, думалося мені. Адже після Другої світової було обумовлено, яким буде влаштування повоєнного світу, все було продумано і прописано так, що якщо одна цеглинка із загальної концепції устрою випаде, все інше теж почне рушитися. Але знайшлася людина, яка все-таки вирішила руйнувати.

Українці в дечому недооцінили росіян, в дечому переоцінили. Тепер під впливом того, що відбулося, і знаючи історичний матеріал, зрозуміло, що наші погляди до 24 лютого, зокрема і на надважливі події в загальній історії, були нав’язані нам імперською російсько-радянською історіографією, а не об’єктивними. Цьому є доволі серйозне пояснення: у 30-х роках минулого століття, коли в СРСР була створена система центральних архівів, які були організовані в Москві та Ленінграді, туди вивезли всі ті документи, що компрометували росіян або змушували думати українців, і нам туди доступу не було, немає і не буде.

Із проросійських позицій я свій курс «Військово-політична історія України ХVІІІ-ХХ століть» ніколи не викладав, але після 24 лютого мені відкрилися нові смисли.

— Як політика й історія знайшли відображення у творчості?

Володимир Крутоус: — Мініатюрою я займаюся близько 25 років. Люблю українську тематику, майже п’ятнадцять років досліджую тему козацтва. Займаюся нею і зараз, але з лютого глядача цікавить інше. І для мене у гостру фазу війни гострими стали питання, про які захотілося говорити і показувати: той самий солдат з будкою чи який інший мародер. Так з’явилася серія фігурок з пінопласту «Мордорські мародери». А взагалі першою була робота, яку я створив наприкінці лютого – початку березня, «Україна переможе»: жінка-Україна їде на символічному ведмеді. Тоді мені треба було вихлюпнути свої емоції і заспокоїтися, гармонізуватися.

Ще одним поштовхом для такої творчості стало бажання робити внески на ЗСУ, збори яких проводять кропивницькі волонтери. Вільних грошей на це не було, але з’явилися замовники на мої фігурки, а значить, і можливість допомагати армії. І я, й Олександр виставили свої перші роботи у соцмережах, їх схвалили вподобайками і написали: «Давайте ще», тож ми продовжили. На виставці глядачі побачили мою невелику колекцію із дев’ятнадцяти робіт. Це репліки вже проданих фігурок, і після завершення виставки вони теж будуть продані, гроші — на благодійність.

На сьогодні я поки не готовий сказати, чи буде продовження.

Олександр Чорний: — Я малював зі школи, в інституті на парах створював шаржі на викладачів. Мав кілька виставок художніх робіт — реконструкцій на тему Другої світової війни, що продиктовано моїми науковими інтересами. У перші місяці повномасштабного вторгнення Росії в Україну я спільно з іншими небайдужими містянами вантажив пісок для облаштування блокпостів. Коли навесні нарешті з’явився час, створив перший малюнок — російського президента з нерайдужним майбутнім. Це для мене була така собі лялька вуду (усміхається). Бачу, людям весело, вирішив продовжувати зображувати російський політикум у всій його «величі», раз це допомагає моїм підписникам триматися і розвантажуватися. Карикатури у темні часи — не новина. У роки Другої світової війни центральні видання друкували карикатури на нацистів, тоді відомою була графіка київського художника Бориса Єфімова. У часи Майдану промовисті роботи створював Юрій Журавель, який і зараз працює в жанрі карикатури. Нині активно працює і створює злободенні карикатури Георгій Ключник (до речі, він вподобав одну з моїх робіт (сміється)). На виставці я показав тридцять карикатур. Зараз у моєму портфелі вже лежить декілька нових робіт, і там вже не тільки остогидлі сусіди, а й наші славні Збройні сили України. Хочу ці зображення зробити принтом для футболок.

Володимир Крутоус: — Із Олександром ми знайомі років п'ятнадцять, познайомилися завдяки зацікавленості історією, військовою тематикою. Зараз приятелюємо, радимо один одному, де пошукати інформацію про ті чи інші деталі, які потрібні для відтворення у наших роботах. Тепер от зробили спільну виставку, назву якій теж придумали разом. Якою вона вийшла, нехай оцінюють її відвідувачі. Сподіваємося, після перегляду наших робіт надута могутність, про яку увесь час говорили росіяни, назавжди зникне в уяві наших глядачів.

Календар

«    Січень 2023    »
ПнВтСрЧтПтСбНд
 1
2345678
9101112131415
16171819202122
23242526272829
3031 

Архів

Січень 2023 (28)
Грудень 2022 (44)
Лютий 2022 (44)
Жовтень 2022 (38)
Вересень 2022 (42)
Серпень 2022 (9)