---
Суспільство

Медики Невкриті. Сільська медицина для матері й евакуація потерпілих між прильотами для доньки

Медики Невкриті. Сільська медицина для матері й евакуація потерпілих між прильотами для доньки
Фельдшерка Оксана Невкрита уже 32 роки в медицині, з них 23 працює в селі Григорівці Великоандрусівської сільської ради Олександрійського району. За прикладом матері медиком стала і донька — Віта Невкрита, яка поєднувала навчання з роботою і вже має 10 років стажу. Останні півтора року — вона лікарка медицини невідкладних станів на швидкій у місті Кременчуці Полтавської області. Саме її бригада працювала у вогні й диму обстріляної ракетами ТЕЦ наприкінці квітня.
Оксана Невкрита завідує фельдшерським пунктом. Разом з молодшою медсестрою Наталією Саламашенко вони обслуговують понад тисячу жителів Григорівки, Яремівки, Кобзарівки, Оврагового. В обов’язки фельдшера входить приймати пацієнтів (у разі необхідності з подальшим направленням до лікаря), надавати допомогу при невідкладних станах, запрошувати на огляди дітей, коли виїздять на прийом сімейні лікарі, проводити роз’яснювальну роботу щодо вакцинації, зокрема і проти коронавірусної інфекції.

— Серед моїх пацієнтів минулого року проти COVID-19 вакцинувалися понад 250 осіб різного віку, відвідавши кабінет щеплень у Глинську, приходять і зараз за бустерним щепленням, — розповідає Оксана Василівна.

За понад двадцять років роботи у Григорівці знаю усіх своїх пацієнтів. Можу сказати, що вони дисципліновані, от тільки у багатьох з них на сьогодні недостатньо фінансової змоги, щоб вчасно проходити необхідне лікування.

Підтримую свій рівень знань, систематично проходжу навчальні курси у Світловодську. Підтримую зв'язок із сімейними лікарями вищої категорії Глинської амбулаторії загальної практики – сімейної медицини Василем Савицьким і Людмилою Арделян, сімейною лікаркою з міста Світловодська Тетяною Цуверкаловою та з іншими вузькими спеціалістами.

Я родом з Полтавщини — із Семенівського району, села Оболоні. Після восьмого класу мої однокласники активно вступали до середніх навчальних закладів. Я теж вирішила — і вступила, до тодішнього Кременчуцького медичного училища, отримавши професію фельдшера. Із Григорівки був мій майбутній чоловік, з яким ми одружилися, — і так я вже 32 роки живу тут. Але 6 років працювала на швидкій допомозі у Глинську, а з 1994 року — у Григорівському медичному закладі.

Думаю, моя донька Віта обрала професію лікаря, бо її мати все життя медиком працює, значить, і їй сподобалося (сміється). Але як матері мені було не по собі, коли слухала її розповідь про те, як вона надавала допомогу пораненим під час ракетного обстрілу міста Кременчука Полтавської області, де вона зараз працює лікаркою медицини невідкладних станів.




Віта Невкрита: — Так, з мамою-медиком мій вибір професії не був випадковим, з 3-4 років я заявляла, що буду лікарем, чомусь лором, але згодом передумала (сміється). Спочатку вступила до Кременчуцького медичного коледжу, після закінчення якого працювала медсестрою терапевтичного відділення Світловодської центральної районної лікарні. Згодом стала студенткою Української медичної стоматологічної академії (Полтава), отримуючи фах лікаря медицини невідкладних станів. Навчалася і паралельно працювала диспетчеркою на станції швидкої допомоги, потім фельдшеркою. Закінчила шостий курс і працювала лікаркою виїзної бригади — інтерном, півтора роки проходила інтернатуру, паралельно працюючи фельдшеркою.

Останні півтора року працюю в Кременчуці лікаркою виїзної бригади швидкої медичної допомоги станції №2 м.Кременчук. У мирному житті у наших обов’язках були виїзди на виклики при інсультах, інфарктах, дорожньо-транспортних пригодах, повішаннях, падіннях з висоти, непритомностях, також виклик може звучати як "Помирає!" Ми маємо приїхати, оглянути, надати невідкладну допомогу із застосуванням того, що є в нашому арсеналі, а це кардіограф, пульсоксиметр, фонендоскоп і наші знання. Від того, як я як фахівець поставлю діагноз, як ухвалю рішення, у яке відділення якої лікарні госпіталізувати людину, залежатиме її життя.

Лікар медицини невідкладних станів — це не кабінетна робота, а мені якраз подобається бути в русі. Кожна зміна — нові пацієнти, нові випадки, тож відбувається професійний розвиток, складні ситуації спонукають думати. Звісно, це важка робота, але немає нічого неможливого, також у цій роботі треба і співчувати людині, але й не брати складну ситуацію близько до серця, бо тоді тебе не вистачить, зламаєшся. Нам у виші викладали предмети, які готували до цього, але треба самому себе налаштувати. Бо на виклику можуть бути люди у різних станах, різного віку: і літні, і немовлята. Це важко: приїхати до місячної дитини, яка захворіла і не може розповісти, що в неї болить, а тобі треба швидко зрозуміти, що в неї і яку допомогу надавати.

З початком активної фази бойових дій війни моя бригада (три медики) була визначена як основна у виконанні функції медицини катастроф і першочергово виїздити на виклики, пов’язані з цим. В академії я вивчала предмет "Військова медицина", на швидкій наш начмед організовував заняття, як проводити сортування постраждалих (кому надавати допомогу першочергово), в яких випадках як діяти. Але на практиці ніколи не буде так, як в теорії.

Ракетний обстріл ТЕЦ у Кременчуці стався 24 квітня близько восьмої вечора, чергувала наша зміна. Це був мій перший у житті подібний виклик. Ми мали провести сортування постраждалих, а наступні бригади в залежності від цього забирали їх до відділень. Коли ми прибули, на об’єкт вже сталося п’ять прильотів. Там все палало і було в диму, люди носилися в паніці, було чутно страшні крики поранених. Наша бригада направилася за постраждалими, але почалися нові прильоти ракет, тож від представників поліції і Державної служби надзвичайних ситуацій ми отримали наказ негайно спуститися у сховище. Там ми провели півтори години, надаючи допомогу тим, кого вже вдалося туди знести. Потім, хоч тривога ще тривала, ми почали евакуацію потерпілих. За усіма протоколами ми як медики не повинні були заходити на територію об’єкта, слід було дочекатися, коли винесуть постраждалих працівники ДСНС. Але ситуація була наскільки критична, що ми ухвалили рішення працювати на небезпечній ділянці самим, адже треба було рятувати людей.

Як медик я й надалі виконуватиму свою роботу та надаватиму необхідну допомогу під час воєнного стану, але як і кожен українець чи українка я хочу, щоб перестали звучати сирени і щоб більше не рвалися снаряди та ракети у нашій прекрасній країні.

Календар

«    Липень 2022    »
ПнВтСрЧтПтСбНд
 123
45678910
11121314151617
18192021222324
25262728293031

Архів

Червень 2022 (16)
Травень 2022 (30)
Квітень 2022 (41)
Березень 2022 (40)
Лютий 2022 (42)
Січень 2022 (41)