А ще твори у виконанні Дмитра наживо можуть послухати його земляки із села Успенки Онуфріївської селищної ради Олександрійського району Кіровоградської області, куди він приїжджає влітку у відпустку до рідних.

Дмитро народився в Успенці. Там навчався до 7 класу, потім переїхав до Онуфріївки, де закінчував загальноосвітню і музичну школи.

— Мій дідусь — Микола Михайлович Бойчук — був директором музичної школи і викладачем класу баяну, керував оркестром народних інструментів; бабуся — Любов Фадіївна — викладала спів і гру на бандурі, — розповідає Дмитро. — Я вивчав і спів, і музику. Особливо мені подобалося, що можна було виїжджати на конкурси, найбільше любив обласний «Калиновий спів».

Після закінчення школи стало питання: куди вступати. Я вагався щодо музичної освіти, бо вважав, що мало навчався (зараз взагалі впевнений, що учити музиці треба тоді, коли і вчать розмовляти), хвилювався, що через це можу не пройти. Обрав тодішнє музичне училище імені Рейнгольда Глієра, бо бачив себе у майбутньому солістом опери, хотів виконувати саме класику. За п’ять днів до вступу на одному з підготовчих уроків вокалу мій викладач сказав, що, мабуть, мені доведеться приїжджати наступного року, бо моєї вправності недостатньо, адже формування академічного вокалу має інакші правила формування голосу, особливу позицію голосового апарату. Я засмутився, але моя бабуся, яка приїхала зі мною, не здалася: «Давайте ми до завтра все зробимо!» Я цілу ніч слухав оперу, а на екзамені сконцентрувався й відтворив оперну манеру співу, видавши усе, що тільки знав. А слухав я багато. У дитинстві мої однокласники слухали Linkin Park, Limp Bizkit, я ж слухав тільки класику, записи якої, між іншим, тоді знайти було непросто. В одній кишені у мене був касетний плеєр, в іншій — батарейки до нього, бо від майже цілодобового програвання вони швидко сідали. Навчання мені давалося досить важко все через ту саму музичну грамоту, але в училищі я отримав потужний фундамент від висококласних викладачів.

Через рік після вступу, на наступний день після мого 17-ліття, я пройшов прослуховування в Київський театр оперети. Я самокритична людина, не вірив, що мене візьмуть, на пробах наполіг мій друг. Але я пройшов, мене одразу хотіли взяти в солісти, але я відмовився, бо це було великим навантаженням у поєднанні з навчанням і велика відповідальність перед глядачами. Власне, через це й полишив театр через рік. На четвертому курсі влаштувався в Заслужений академічний ансамбль пісні і танцю Збройних сил України, з яким багато гастролював Україною.

Після закінчення училища в 2011 році вступив у Харківську консерваторію, але, провчившись півтора року, змушений був припинити навчання, бо було нелегко з коштами. Батьки допомагали чим могли, але цього було недостатньо, тому заробляв сам. Моя перша робота в Києві була офіціантом, ще без трудової, як тільки приїхав, бо хотів купити нові джинси.

Той же мій друг порадив мені пройти конкурс на роботу співаком за контрактом в Пекін (Китай), де я відпрацював півтора року. Після повернення продовжив навчання в Київській муніципальній академії музики імені Р.М. Глієра, яке закінчив у лютому минулого року. Загалом я навчався 10 років, здобуваючи рівні освіти, в яких дійшов до магістра.

З кінця навчання і дотепер я соліст (маю тенор) й артист хору академічного ансамблю пісні й танцю Національної гвардії України. З цим колективом я вже об’їздив майже всю Україну. Буваємо й в гарячих точках на Сході України. Наша робота — виступати для військових. Але
й для цивільних також. Приймають скрізь тепло, але особливі враження від Західної України: зустрічають, як родичів. У репертуарі твори українських композиторів, військова і духовна українська музика.

Окремо маю концертну діяльність, в якій виконую класичні твори, оперні арії, дуети. Оперу виконуємо мовою оригіналу. Німецькі, італійські, китайські тексти перекладаю зі словником, щоб знати, про що твір, відпрацьовую вимову, текст вчу напам’ять. Слова під час виконання поки не забував, але про всяк випадок знаю секрет від друга, з яким таке траплялося.

Одного разу він виконував пісню на чотири куплети італійською. Після виступу зізнався, що на другому куплеті як забув слова, то так третій і четвертий співав, видаючи італійською усе, що тільки знав. Тож головне — не зупинятися! (сміється).

Окрім роботи в колективі я знімаюся в епізодичних ролях у серіалах. Зараз так само слухаю класику, але не зловживаю (сміється). Знайомий з багатьма зірками своєї, академічної, спеціальності, так, наприклад, доводиться перетинатися за кулісами з Володимиром Гришком. Еталонами оперного співу для мене є Лучано Паваротті, Пласідо Домінго, Михайло Дідик. Люблю легку музику, радію, що з’являються нові українські гурти, мені подобається «Один в каное».

Зазвичай відпустка у липні, під час якої приїжджаю в Успенку, бо в інший час не маю змоги через графік виступів. Цього року після повернення в Київ одразу став до репетицій, бо ж мав честь виступати у складі військових ансамблів на концерті до Дня Незалежності України на головній площі столиці, де ми виконували парадну музику.

Наш колектив Національної гвардії у своїх виступах робить акцент на патріотизмі, на українській мові. Я можу відверто озвучити свою позицію, позицію Національної гвардії і Збройних сил України: на східних кордонах України точиться війна з Росією, Україна несе великі втрати. Але патріотизм зростає, наша країна стає сильнішою. Молоді люди, до яких ми приїжджаємо з концертами в зону ООС, — справжні військові, з військовим мисленням, з метою досягти того, щоб війна закінчилася. Я, як і вони, люблю свою країну. Слава Україні!