Крістіна і Віталій Зайченки разом уже більше восьми років. З них шість — у шлюбі. Різноманітні заходи, проєкти, робота, маленька донечка і сімейний побут — як це все вдається поєднувати? Чи не згасли почуття і чи не виникала думка, що могло б бути, якби вони не зустрілися?

Крістіна: — Я познайомилася з Віталієм, коли ще навчалася на другому курсі педагогічного університету. Добре пам’ятаю, що того дня нас затримали на парах, і я втомлена поверталася додому. Майже підійшовши до свого будинку, я почула, що мене хтось кличе. Обернувшись, я побачила вродливого юнака, який тримав у руках мій телефон, що випадково випав із сумочки. Досі не розумію, чому Віталій примудрився мене вподобати, втомлену і не зовсім «при параді» Мабуть, зірки так склалися? Поспілкувавшись, ми домовилися зустрітися — і з того часу ми разом. Мені пощастило з чоловіком. Він настільки горить ідеями, що запалює своїм ентузіазмом усіх, хто з ним поряд. З ним завжди цікаво, і він не перестає мене дивувати різними приємними сюрпризами. Ми з тих пар, що дивляться не одне на одного, а дивляться в один бік.

Віталій: — Уже з першого погляду я зрозумів, що ця тендітна і сором’язлива дівчинка — моя. І я вдячний долі, що того дня нас звела. Крістіна у собі поєднала турботливу матір, ніжну дружину, гарну господиню і талановиту умілицю. За ці роки відбулося багато різних подій: як чудових і незабутніх, так і таких, що тільки загартували, але від цього наш союз лише став міцнішим. А більше ніж півтора року тому у нас з’явилося наше янголятко — наша донечка Міланочка. І якщо до того часу здавалося, що ти встигаєш поєднувати громадську діяльність, роботу і час з дружиною, то тепер навантаження зросло у кілька десятків разів. Багато чому довелося вчитися, кардинально змінився розклад дня, і це вже не кажучи, що довелося запастися терпінням і витримкою. Іноді виникала думка, щоб відійти від втілення різних проєктів, але наші творчі натури, напевно, у цьому знайшли певну віддушину, і вже важко без цього уявити наше життя.

Крістіна: — ми з моїм ляльковим театром центру дитячої та юнацької творчості м.Знам’янки, готувалися до театралізованої вистави, але так і не встигли її поставити. І яке ж було моє здивування, коли після народження донечки Віталій запропонував поставити її для дітей міста на день Святого Миколая під час нашого проєкту «Приймальня Святого Миколая». З неймовірним ентузіазмом я шила костюми, готувала декорації і, дивлячись на реакцію глядачів, я зрозуміла, що нам все вдалося. А вже через пів року Віталій подарував нашій донечці на її перший день народження власноруч написану казку за мотивами нашої вистави «Мишачий король і викрадені подарунки». І минулого року примірники казки ми безкоштовно вручили дітлахам нашого міста.

Віталій: Цікавий випадок трапився, коли ми створювали нашу «Віршовану алею». Дату народження Мілани поставили на 1-3 червня. Ми спокійно готуємося до поїздки до перинатального центру м.Кропивницького, коли у неділю, 25 травня, Крістіна зранку така стривожена каже мені, що нам потрібно сьогодні піти і владнати з ковалем Вадимом Кучером остаточний дизайн, форму табличок й інші деталі, пов’язані з проєктом, які не можна обговорити по телефону. Як я її не заспокоював, вона стояла на своєму. Я не в змозі був їй відмовити і зробив, як вона мене просила. А вже вночі я став батьком! Самі розумієте, що всі свої сили і енергію молоді батьки спрямовують на дитину і дружину. Тож якби я не послухав Крістіну, то, можливо, і наш проєкт був би реалізований значно пізніше. Отак буває.

Допомагаємо одне одному у всьому: у пранні пелюшок, у нічній варті над дитиною, у піклуванні про батьків, дідуся, створенні арт-інсталяцій, проведенні заходів. Але особливе для нас — спільні прогулянки на свіжому повітрі, вечірнє чаювання і душевні розмови на будь-які теми. Напевно, так і виглядає справжнє кохання, але ми над цим ніколи не замислювалися. Адже нам просто добре разом!

Станіслав Фадєєв