Катерина Попова і її плани на Різдво
- 10 грудня 2020, 11:35
Грудень для найстаршої жительки села Букварки Олександрівського району Катерини Попової насичений святами: 7 грудня вона дякувала своїй святій заступниці – Великомучениці Катерині, а 14 грудня святкуватиме свій 89-й день народження. Катерина Юхимівна – життєрадісна і сильна духом жінка. І навіть недовге спілкування з нею заряджає енергією і позитивом.
- У Букварці я найстарша хазяйка. І командирша. Баба – воєнна! І грамотна, – так за декілька секунд відрекомендовує себе Катерина Юхимівна, ховаючи від очей гостей два ціпки. – Зараз я усе розповім. В Україні я з 1959 року. Тоді у Вологодській області (Росія), звідки я родом, було голодно. А казали, що Україна дуже хороша. Мій земляк служив в армії в Кіровоградській області і розповів про ці краї. Так через хліб я поїхала з дому в Україну, на Олександрівщину. Букварку я пройшла від краю до краю, і вона мені сподобалася – дуже красива. Я спочатку прибула сама, оселилася на квартирі, влаштувалася на роботу, а потім забрала і маму, Степаниду Іванівну. Спочатку ще підтримувала зв'язок з рідними в Росії, а як країни стали незалежними – спілкування закінчилося.
У селі усю роботу переробила. Працювала на фермі. Спочатку коло свиней, потім коло курчат, овець, телят, корів. Дояркою було найважче працювати. З цієї роботи й пішла на пенсію.
Коли купувала вже свою хату, там жила квартирантка – піонервожата місцевої школи Марія. Я сказала жартома: «Я й тебе купила – гроші платила». Так ми познайомилися й одразу почали дружити. Ця дружба триває вже понад 60 років. Зичу, щоб моя Михайлівна (Марія Гриценко – Ред.) довго жила, вона ї її родина мені в усьому допомагають.
Сільський голова – Володимир Савич – добрий чоловік. Часто провідує, покосив у дворі і за двором. Усі сусіди хороші: і води, і дров принесуть, бо вже я сама робити нічого не можу. Тільки командувати можу.
Я слаба, погано пересуваюся. Але цього року захотіла подивитися на Букварку, давно не ходила нею. То влітку на свято Маковія мене привезли до місцевої церкви на машині. Я відстояла усю службу, чим здивувала своїх земляків. А потім здолала самотужки – пішки – дорогу додому у понад кілометр, спираючись на своїх двох коняк – ціпки. Після цієї прогулянки так само підтверджу: Букварка – дуже красива, мені все сподобалося. Думаю, як доживу, піду на службу у церкву на Різдво і ще подивлюся на своє село.
Тетяна Юганова
На фото Катерина Попова та редактор газети "Вісник Кіровоградщини"
У селі усю роботу переробила. Працювала на фермі. Спочатку коло свиней, потім коло курчат, овець, телят, корів. Дояркою було найважче працювати. З цієї роботи й пішла на пенсію.
Коли купувала вже свою хату, там жила квартирантка – піонервожата місцевої школи Марія. Я сказала жартома: «Я й тебе купила – гроші платила». Так ми познайомилися й одразу почали дружити. Ця дружба триває вже понад 60 років. Зичу, щоб моя Михайлівна (Марія Гриценко – Ред.) довго жила, вона ї її родина мені в усьому допомагають.
Сільський голова – Володимир Савич – добрий чоловік. Часто провідує, покосив у дворі і за двором. Усі сусіди хороші: і води, і дров принесуть, бо вже я сама робити нічого не можу. Тільки командувати можу.
Я слаба, погано пересуваюся. Але цього року захотіла подивитися на Букварку, давно не ходила нею. То влітку на свято Маковія мене привезли до місцевої церкви на машині. Я відстояла усю службу, чим здивувала своїх земляків. А потім здолала самотужки – пішки – дорогу додому у понад кілометр, спираючись на своїх двох коняк – ціпки. Після цієї прогулянки так само підтверджу: Букварка – дуже красива, мені все сподобалося. Думаю, як доживу, піду на службу у церкву на Різдво і ще подивлюся на своє село.
Тетяна Юганова
На фото Катерина Попова та редактор газети "Вісник Кіровоградщини"
