— У Приютівці дві школи, одна з них — наша — Цукрозаводська, від назви підприємства, яке діє у селищі і яке опікувалося й опікується закладом освіти — знайомить із закладом Тетяна Валентинівна. — У нас навчається 180 учнів, 75 з яких приїжджають із селища Березівки, села Протопопівки, зі станції Користівки та з міста Олександрії. Їх навчають 25 педагогів, а у позаурочний час з ними працюють 14 керівників гуртків на базі закладів освіти Приютівської громади.

Звісно, ми приділяємо велику увагу освітньому процесу, але пишаємося й тим виховним впливом, який ми даємо. На базі школи діє заклад позашкільної освіти, тому в позаурочний час усі охочі творчо працю-ють у гуртках різноманітних напрямів. Якщо діти оберуть спортивний напрям, то займатимуться волейболом, тенісом, футболом, кіокушинкай карате; якщо декоративно-ужитковий, то опанують різноманітні техніки живопису чи виготовлятимуть сувеніри; також можуть відвідувати гуртки туристичного краєзнавства, спортивного орієнтування, робототехніки, гурток «Оператори дронів», а ще співати, грати в театрі чи танцювати. До речі, у початкових класах у нас обов’язковими є уроки хореографії, адже вони допомагають формувати поставу.

Школу збудували у 1964 році. На третьому поверсі будівлі розташований шкільний музей, адже історія повинна жити, традиції мають зберігатися. Серед найяскравіших з них — щорічні зустрічі випускників. Але мають зароджуватися і нові традиції. Однією з таких я вважаю діяльність батьківського лекторію, який два роки тому прийшов на зміну батьківському комітету. Батьківський лекторій — це комплексний проєкт, в якому за допомогою тренінгів ми навчаємо батьків, які мають до цього бажання, а вони, у свою чергу, через створену асоціацію, надають нам пропозиції щодо вдосконалення роботи закладу, адже однією із складових сучасної школи є батьківська громадськість, й усі ініціативи, започатковані батьками, адміністра-ція бере до уваги. За підтримки батьківської громади щороку оновлюється естетичний вигляд закладу освіти. Підтвердженням цього є зайняте І місце серед 100 кращих закладів України у конкурсі «Краще естетичне оформлення фоє закладу».

Наш заклад активний щодо участі в конкурсах та програмах. Учні свої знання й уміння проявляють на олімпіадах і конкурсах шкільного, районного, обласного чи всеукраїнського рівнів, де часто стають призера-ми. Підвищують свої компетенції наші педагоги та керівники гуртків. Особисто я у 2006 році навчалася у Польщі з теми функціонування євроклубів. Корисним у досвіді польських колег стало для мене введення в освіт-ній процес класного журналу з єдиним списком учнів, що полегшує роботу вчителя. До речі, після того, як його апробували вчителі нашої школи, такі журнали впровадили в усіх школах нашої ОТГ. У 2011 році я як членкиня Асоціації керівників шкіл України була учасни-цею конференції на Кіпрі стосовно лідерства. Навчання в Україні я проходжу систематично. Про все це та багато іншого можна дізнатися із сайту нашого закладу, який минулого року зайняв ІІІ місце серед кращих шкільних веб-сайтів України.

Зараз ми значно змінили формат роботи шкільного євроклубу, який у свій час мав успіх у школярів. Ми співпрацюємо з Олександрійським колегіумом – спеціалізованою школою, тож коли до них приїздила чергова делегація дітей з Німеччини, ми запросили іноземців до себе на майстер-клас з рукоділля. Це було цікаво для німецьких школярів, оскільки у них позашкільному навчанню приділяють увагу в значно менших обсягах порівняно з нами. Після тієї першої зустрічі п’ять років поспіль двічі на рік школярі з Берліна були нашими гостями. Цього року планували, що до своїх друзів відправляться учні нашої школи, але через карантин поїздку відклали.

За моїми спостереженнями, інтерес дітей до навчання падає. Але ми заохочуємо їх цінними подарунками за підсумками щорічних шкільних рейтингових програм «Шкільний олімп» та «Розумники та розумниці». У нашій новоствореній громаді за ініціативи Приютівського селищного голови Андрія Ко-ломійцева з цього навчального року впроваджено грошові винагороди.

Я родом з Олександрії і зараз живу там. У цю школу прийшла працювати після першого курсу тодішнього Кіровоградського педінституту, у 1987 році, піонервожатою. І хоч хотіла бути вчителькою молодших класів, та викладала у першому класі лише один рік, бо вже наступного року мене призначили за-ступницею директора з виховної роботи. Мій загальний педагогічний стаж роботи — 32 роки, з них на посаді директора я сімнадцятий рік. Мала неодноразові пропозиції працювати в Олександрії, але цей край мені більше до вподоби, — ви ж бачили, які у Приютівці гарні краєвиди!

Мої батьки (які не були педагогами) виховали мене так: «Ти маєш бути чесною, справедливою і діяти так, як тобі підказує ситуація». А ще говорили: «Якщо ти не реалізуєш свою мрію, тоді навіщо мріяти?» У роботі допомагали вже мої наставники-директори. Перший директор цього закладу Іван Федорович Калієвський серед іншого навчив мене не боятися звертатися за фінансовою та матеріальною допомогою до керівників підприємств і бачити у них друзів, тому з усіма директорами місцевих підприємств я маю конструктивні ділові стосунки. Багаж педагогічних знань передала мені моя попередниця — Надія Суренівна Тюріна, яка й рекомендувала мене на посаду директора, бо, мабуть, розгледіла у мені необхідні якості.

Уже давно у колективі ми сповідуємо таке правило: «Не бійся керівника, а бійся його підвести». Я знаю, що успіх нашого освітнього закладу і мій успіх залежать від команди. Зауважу, що третина нинішнього педколективу — колишні випускники цієї школи. Найпершими моїми соратницями є мої заступниці. Це заступниця директора з виховної роботи Анжела Скрипник та заступниця з навчально-виховної роботи Алла Штанько. Я довіряю кожному з нашого численного ко-лективу і дякую усім батькам та учням, які об-рали нашу школу.

Тетяна Юганова