Світлана Анатоліївна працює фахівчинею із соціальної роботи в Олександрівському районному центрі соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді, займається прийомними сім’ями, будинками сімейного типу, соціальною роботою. Плести спицями навчилася в дитинстві, а гачок опанувала близько двох років тому і почала створювати іграшки.

— Багато інформації в інтернеті, тому за знаннями справа не стоїть, — розповідає умілиця. — Хоч я й закінчила фізмат, та, як виявилося, маю творчі здібності. Кожна моя іграшка в єдиному екземплярі, я їх не повторюю. Вироби не дешеві, бо я використовую якісну пряжу, здебільшого плюшеву, наповнюю холофайбером, який не викликає алергію.

Хоча маю власний інтернет-магазин, мене приваблює участь у різноманітних творчих заходах, зокрема була на ярмарку у Луцьку, адже від спілкування з людьми отримую корисну інформацію і приємні слова. А ще мені цікаво спостерігати, як відбувається спілкування татусів зі своїми доньками, які найчастіше є моїми покупцями. Одного разу була така ситуація, коли дівчинка захотіла порівняно дорогу іграшку — казкового поні. «Але ж ти хотіла ще купити печиво, а якщо ми візьмемо поні, то на печиво вже не залишиться», — говорив тато. «Нічого, нехай буде без печива, але ж я дуже хочу саме поні», —спокійно відповідала дівчинка. За цією розмовою було спостерігати дуже приємно, бо співрозмовники домовлялися: дитина не падала на землю і не істерила: «Купи, купи!», а батько не гримав і не дорікав, мовляв, у нас грошей немає. Часто діти підходять самі (батьки стоять поодаль), якось одна дівчинка принесла суму грошей по гривні, видно, довго збирала на іграшку. Я зазвичай уступаю маленьким покупцям, у той же час спілкуюся з дитиною, допомагаю їй обрати ляльку, допомагаю порахувати гроші — і це для неї ази купівлі і перемовин.

Люблю дарувати свої вироби, але не хотілося б, щоб створення іграшок стало моєю основною роботою, нехай залишається як хобі. В’язання мені допомагає зняти стрес, який, на жаль, часто трапляється на роботі, та відновлювати сили.

Наші син і дві доньки допомагають нам: програміст Володимир працював над сайтами, Віолета — дизайнерка, тож дає нові ідеї та підказує у виборі кольорів, Антоніна допомагає продавати.

— Я теж закінчив фізико-математичний факультет тодішнього Кіровоградського педінституту, там і познайомився з майбутньою дружиною, — говорить Сергій Миколайович. — Моє хобі — виноградарство, яким займаюся 11 років, — перетворилося на роботу: маю і власний виноградник, і займаюся розведенням саджанців різних сортів (на сьогодні їх близько 80), і ягодою самою торгуємо. Увесь сезон проходить на 25-и сотках, бо треба ж доглядати за понад 200 плодоносними кущами плюс школка. Я ніколи не планував бути виноградарем. Працював учителем у Ставидлянській школі, згодом був обраний там сільським головою. На землях цієї сільської ради свою діяльність вів один із дослідницьких сортови-пробувальних інститутів, де займалися вирощуванням елітної картоплі, а виноградарство у них було попутною справою. Я потоваришував з лаборантом цього підприємства. Коли він звільнився і повертався на свою малу батьківщину, то прийшов до мене попрощатися і серед інших тем у розмові порадив займатися виноградом. На його слова я відповів, що абсолютно не розуміюся у цій справі, а в ті роки, на початку 2000-х, не було ні інтернету, ні літератури особливо, щоб вчитися самотужки. Але мені залишили вісім чубуків чотирьох сортів, з яких я починав: «Лора», «Тігін» і «Восторг», четвертий сорт ми банально зрубали під час прополки. Два роки у нас були розкішні виноградні хащі, але грон не було. Ще через рік я провів інтернет і натрапив на лекції одного з виноградарів, який пояснював настільки доступно, що зрозуміє кожен, — і ми нарешті отримали перший врожай. Дружина приходила з базару і щоразу приносила нові й нові саджанці: «Сергію, у тебе виходить. Сади!» Так наша колекція збільшилася до 80 сортів.

Багато жителів Олександрівщини з нашої легкої руки теж стали виноградарями. Саджанці з бірківської землі ростуть в Івано-Франківську, Чернігові, Луцьку, Одесі, Харкові, Запоріжжі. Ягоду окрім Олександрівки інколи вивозимо у Знам’янку та Кропивницький. У планах маємо розширятися.

Бажаємо усім знайти своє захоплення!

Тетяна Юганова