Як воно, працювати сільським головою 22 роки. Олександр Ярижко
- 13 жовтня 2020, 09:54
Олександр Ярижко очолив Тарасівську сільську раду Новгородківського району навесні 1998 року, і відтоді п’ять скликань поспіль односельці щоразу висловлювали йому свою довіру. Перед виборами в Україні у новому форматі говоримо з Олександром Григоровичем про роботу сільського голови.
— Я місцевий, — знайомиться з нами Олександр Григорович. — Коли закінчив тодішній Кіровоградський технікум механізації, працював у селі Верблюжці Новгородківського району, згодом хотів їхати в обласний центр, але дослухався до прохання матері і повернувся в Тарасівку.
Як кажуть, де родився, там і згодився. Тривалий час працював бригадиром тракторної бригади. У 90-роки, коли почався розпад Радянського Союзу, було важко усім. Сільський голова, моя попередниця, вирішила більше не балотуватися. Я подав свою кандидатуру (мені було 36) — і мене обрали. Причому, тоді я був єдиним кандидатом: більше претендентів не було, хоч я й пропонував іти на цю посаду людям з вищою освітою. «Ой ні! Безхатченків хоронити?» — чув у відповідь. Так, серед іншого займався і похованням своїх односельців. Коли помирали самотні пенсіонери, не було коштів, щоб їх ховати, то сам возив їх на розтин, сам збивав труни. Три роки не отримував заробітну плату, бо не було грошей у бюджеті. Потім кошти з’явилися, але треба було спочатку розрахувався із працівниками сільської ради, які звільнилися до мене, — і я знову без заробітної плати. Коли ситуація і в країні, і в сільській раді вирівнялася, тоді на чергових виборах з’явилися й інші кандидати на посаду сільського голови. Але ті односельці, які бачили мою щоденну роботу, віддавали свої голоси на виборах за мене, за що я їм вдячний.
У склад сільської ради входять села Тарасівка, Козирівка й Ольгівка, в яких проживає близько 620 осіб. У нас один з найменших бюджетів у районі. Річ у тім, що у 1991 році близько 1 тисячі гектарів землі, яка відносилася до нашої сільської ради, передали для створення державного підприємства — комбікормового заводу у сусідньому селі Рибчиному (який і зараз діє у селищі Новгородці), тож землі́ — основного джерела доходу більшості сільських рад — у нас мало. У той час, як саме земельний і єдиний податки складають наш бюджет. У цьому році це близько 1,5 мільйони. Трудяться й обробляють тарасівську землю 247 одноосібників і дванадцять сільгоспгосподарств, найбільші з яких ТОВ «Кримський» та фермерське господарство «Вовчик». Приємно, що підприємці свідомо ставляться до життя села, тож завжди розгортають дороги від снігу, обкошують узбіччя, закуповують дітям новорічні подарунки тощо. Тим більше, майже усі вони — депутати сільської ради. Це сьоме скликання у нас — енергійні, емоційні, бойові, небайдужі громадяни: самі пропонують, самі реалізовують, розуміють, що ніхто наші місцеві проблеми не вирішить, окрім нас самих. Так, допомогли коштами на виготовлення проєктів з утеплення і газифікації школи, придбали для школи і садка багато корисних речей, зокрема холодильник, запропонували зробити спортивний майданчик у парку, щоб було де позайматися батькам з дітьми на прогулянках, а майданчик, який на території школи встановили за сприяння народного депутата України Олеся Довгого, нехай буде для школярів. Колеги заздрять, що у нас такі свідомі землекористувачі.
За 22 роки роботи сільським головою зробив і багато, і мало водночас. Найбільшою своєю справою вважаю завершення газифікації села Тарасівки. Газопровід вели із 1978 року, я зосередив усі зусилля і сім років тому завершив цю корисну справу, бо й зараз багато хто з літніх людей з острахом загадує ті часи, коли доводилося виглядати машину з газовими балонами, на сьогодні ж цієї проблеми немає. Виготовили проєкт і на Козирівку, але на сьогодні проведення газопроводу по селу припинене. Населені пункти у нас освітлені: Козирівка електрифікована за рахунок сільської ради, у Тарасівці за рахунок сільського бюджету встановили стовпи, закупили LED-ліхтарі, а підключили їх до лічильників домогосподарств, причому не до осель пенсіонерів, а тих, хто працює. Такий спосіб освітлення населеного пункту зацікавив жителів сусідніх сіл. Основні надходження — кошти з державного бюджету — ми спрямовували на школу (до речі, Тарасівка і Верблюжка першими в районі свого часу утворили НВК), в якій на сьогодні навчається 103 дитини. За останні п’ять років у заклад для дітей вкладено більше 10 мільйонів гривень, за які провели газифікацію, утеплення, обшивку металопрофілем, встановили вікна і двері; за кошти (940 тис. грн), що були виділені за сприяння нардепа Олеся Довгого, — замінили покрівлю. За рахунок сільської ради у цьому році на виділені 30 тисяч гривень там замінили підлогу, встановили унітази, закупили посуд. Спрямовуємо власні кошти і на підтримання у задовільному стані доріг, провели ремонт у фельдшерському пункті. Дуже хочемо на сільському Будинку культури перекрити дах, який знаходиться в аварійному стані, але власних коштів не вистачає.
Усе, що під силу зробити самим, ми беремо й робимо, ніколи не чекаємо допомоги. У мене хороший колектив — усі стають і працюють, виконуючи справу, яка приносить користь громаді. Я, наприклад, часто власним авто воджу своїх жителів у Новгородку чи Кропивницький, адже рейсові автобуси до села зараз не ходять. Але знаю з досвіду, що робота сільського голови така, що усім хороший не будеш.
На порозі життя в об’єднаній громаді (нас запрошували приєднатися до Кропивницького району, адже ми межуємо, але на сходці тарасівці ухвалили рішення залишатися разом зі своєю Новгородківщиною). Не можу це життя спрогнозувати. З одного боку, важко залишитися без школи у населеному пункті, але й коли фізрук читає фізику — це теж ситуація, яку треба змінювати. Своїй сільській раді і своїм односельцям хочу побажати гідного життя у новій громаді.
Тетяна Юганова
Як кажуть, де родився, там і згодився. Тривалий час працював бригадиром тракторної бригади. У 90-роки, коли почався розпад Радянського Союзу, було важко усім. Сільський голова, моя попередниця, вирішила більше не балотуватися. Я подав свою кандидатуру (мені було 36) — і мене обрали. Причому, тоді я був єдиним кандидатом: більше претендентів не було, хоч я й пропонував іти на цю посаду людям з вищою освітою. «Ой ні! Безхатченків хоронити?» — чув у відповідь. Так, серед іншого займався і похованням своїх односельців. Коли помирали самотні пенсіонери, не було коштів, щоб їх ховати, то сам возив їх на розтин, сам збивав труни. Три роки не отримував заробітну плату, бо не було грошей у бюджеті. Потім кошти з’явилися, але треба було спочатку розрахувався із працівниками сільської ради, які звільнилися до мене, — і я знову без заробітної плати. Коли ситуація і в країні, і в сільській раді вирівнялася, тоді на чергових виборах з’явилися й інші кандидати на посаду сільського голови. Але ті односельці, які бачили мою щоденну роботу, віддавали свої голоси на виборах за мене, за що я їм вдячний.
У склад сільської ради входять села Тарасівка, Козирівка й Ольгівка, в яких проживає близько 620 осіб. У нас один з найменших бюджетів у районі. Річ у тім, що у 1991 році близько 1 тисячі гектарів землі, яка відносилася до нашої сільської ради, передали для створення державного підприємства — комбікормового заводу у сусідньому селі Рибчиному (який і зараз діє у селищі Новгородці), тож землі́ — основного джерела доходу більшості сільських рад — у нас мало. У той час, як саме земельний і єдиний податки складають наш бюджет. У цьому році це близько 1,5 мільйони. Трудяться й обробляють тарасівську землю 247 одноосібників і дванадцять сільгоспгосподарств, найбільші з яких ТОВ «Кримський» та фермерське господарство «Вовчик». Приємно, що підприємці свідомо ставляться до життя села, тож завжди розгортають дороги від снігу, обкошують узбіччя, закуповують дітям новорічні подарунки тощо. Тим більше, майже усі вони — депутати сільської ради. Це сьоме скликання у нас — енергійні, емоційні, бойові, небайдужі громадяни: самі пропонують, самі реалізовують, розуміють, що ніхто наші місцеві проблеми не вирішить, окрім нас самих. Так, допомогли коштами на виготовлення проєктів з утеплення і газифікації школи, придбали для школи і садка багато корисних речей, зокрема холодильник, запропонували зробити спортивний майданчик у парку, щоб було де позайматися батькам з дітьми на прогулянках, а майданчик, який на території школи встановили за сприяння народного депутата України Олеся Довгого, нехай буде для школярів. Колеги заздрять, що у нас такі свідомі землекористувачі.
За 22 роки роботи сільським головою зробив і багато, і мало водночас. Найбільшою своєю справою вважаю завершення газифікації села Тарасівки. Газопровід вели із 1978 року, я зосередив усі зусилля і сім років тому завершив цю корисну справу, бо й зараз багато хто з літніх людей з острахом загадує ті часи, коли доводилося виглядати машину з газовими балонами, на сьогодні ж цієї проблеми немає. Виготовили проєкт і на Козирівку, але на сьогодні проведення газопроводу по селу припинене. Населені пункти у нас освітлені: Козирівка електрифікована за рахунок сільської ради, у Тарасівці за рахунок сільського бюджету встановили стовпи, закупили LED-ліхтарі, а підключили їх до лічильників домогосподарств, причому не до осель пенсіонерів, а тих, хто працює. Такий спосіб освітлення населеного пункту зацікавив жителів сусідніх сіл. Основні надходження — кошти з державного бюджету — ми спрямовували на школу (до речі, Тарасівка і Верблюжка першими в районі свого часу утворили НВК), в якій на сьогодні навчається 103 дитини. За останні п’ять років у заклад для дітей вкладено більше 10 мільйонів гривень, за які провели газифікацію, утеплення, обшивку металопрофілем, встановили вікна і двері; за кошти (940 тис. грн), що були виділені за сприяння нардепа Олеся Довгого, — замінили покрівлю. За рахунок сільської ради у цьому році на виділені 30 тисяч гривень там замінили підлогу, встановили унітази, закупили посуд. Спрямовуємо власні кошти і на підтримання у задовільному стані доріг, провели ремонт у фельдшерському пункті. Дуже хочемо на сільському Будинку культури перекрити дах, який знаходиться в аварійному стані, але власних коштів не вистачає.
Усе, що під силу зробити самим, ми беремо й робимо, ніколи не чекаємо допомоги. У мене хороший колектив — усі стають і працюють, виконуючи справу, яка приносить користь громаді. Я, наприклад, часто власним авто воджу своїх жителів у Новгородку чи Кропивницький, адже рейсові автобуси до села зараз не ходять. Але знаю з досвіду, що робота сільського голови така, що усім хороший не будеш.
На порозі життя в об’єднаній громаді (нас запрошували приєднатися до Кропивницького району, адже ми межуємо, але на сходці тарасівці ухвалили рішення залишатися разом зі своєю Новгородківщиною). Не можу це життя спрогнозувати. З одного боку, важко залишитися без школи у населеному пункті, але й коли фізрук читає фізику — це теж ситуація, яку треба змінювати. Своїй сільській раді і своїм односельцям хочу побажати гідного життя у новій громаді.
Тетяна Юганова
