Тетяна і Раїса Дощенки: «Самі навчилися працювати з бісером й інших навчили»
- 4 вересня 2020, 09:40
Дві невістки: Раїса Дощенко і Тетяна Дощенко (заміжні за братами) живуть у селі Тарасівці Новгородківського району по-сусідству, дружать між собою, майже одночасно опанували роботу з бісером: одна — вишивку, інша — плетіння і передали свої уміння тим, хто зацікавився такою творчістю.
Тетяна Дощенко родом з Петрокорбівки Новгородківського району, в Тарасівку приїхала за направленням після закінчення навчального закладу, тут вийшла заміж. 47 років працювала у школі вчителькою початкових класів, а зараз рік як на пенсії. Жінку односельці називають педагогом від Бога, у неї ніколи не було часу на розкачку: розпочинаємо вивчати чи виконувати сьогодні і зараз, якщо не виходить — залишаємося після уроків і розбираємо навчальний матеріал,
щоб зрозуміли. І навіть своє захоплення — створювати фігурки з бісеру — теж передала своїм учням.
Тетяна Павлівна: — Уперше я побачила вироби з бісеру років десять тому в Новоандріївці Новгородківського району. Мені дуже сподобалася симпатична дрібничка з бісеру, але я не могла уявити, з чого починати роботу. Невістка показала мені основи — і відтоді все почалося. Грошові дерева, герані, гліцинії, сакури, бонсаї, фіалки, орхідеї — їх часто дарувала на дні народження рідним, друзям, колегам.
По життю я людина азартна і завжди люблю щось впроваджувати нове. Своїм умінням я завжди ділилася зі своїми учнями: за власною ініціативою безкоштовно навчала їх бісероплетінню після уроків. Три мої випуски — хлопці і дівчата — опанували це заняття. Знаю по собі і в дітей спостерігала: робота з бісером заспокоює, врівноважує, знімає стрес, так у них немає часу на балування — вони зайняті справою. Кількість робіт не рахувала, бо окрім власних я допомагала кожному учню зробити його поробку. Владислав Стародубець приходить до мене і зараз: просить проконсультувати, як закінчити свій розпочатий виріб.
Побачила, що учень працює, — і собі хочеться, бо зараз дещо відклала рукоділля. Але тільки у домашнє господарство не поринула. Увесь час грала у волейбол, і зараз би ще м’яч покидала, граю з колишніми учнями в теніс і бадмінтон, коли приходжу з онуками до школи на спортивні тренажери.
1 травня наступного року у Раїси Дощенко буде подвійний ювілей: 50 років, як вона вийшла заміж і як приїхала жити із Козирівки Тарасівської сільської ради до Тарасівки. Раїса Михайлівна працювала і в культурі, і на фермі, і в колгоспі, і кухарем, і продавчинею, і завгоспом. Завжди відпочивала за рукоділлям, останні роки це була вишивка бісером.
Раїса Михайлівна: — Я теж захопилася бісером 10 років тому. Побачила по телевізору жінку, яка показувала свої картини. Я здивувалася: як це — вишивати бісером, бо любила вишивати хрестиком. У молодості швидко нагодую маленьку дитину, приберу, їсти наготую — і вишивати, бо коли є бажання — нічого не заважає. Тож захотілося і собі спробувати новий вид творчості. Поїхала в Новгородку, придбала набір і розпочала. Є у мене й картини, але в основному — іко-
ни, розпочинала з маленьких за розміром, а потім стала робити великі. Загалом вишила більше 40 робіт, вони є у Канаді, Хмельницькому, Миколаєві, Чернігові, Новгородці. Декілька подарувала дітям, а онук під моїм керівництвом сам вишив декілька нескладних візерунків. Хочеться й зараз вишивати, є й розпочата робота, але погано бачу. І мені, і Тетяні приємно, коли наші роботи демонструють на День села чи на виставках у районі. І це не тільки тому, що ми чуємо хороші слова. Можливо, для когось вони стануть тим поштовхом, щоб і собі опанувати нову справу, як це колись було у нас.
Тетяна Юганова
щоб зрозуміли. І навіть своє захоплення — створювати фігурки з бісеру — теж передала своїм учням.
Тетяна Павлівна: — Уперше я побачила вироби з бісеру років десять тому в Новоандріївці Новгородківського району. Мені дуже сподобалася симпатична дрібничка з бісеру, але я не могла уявити, з чого починати роботу. Невістка показала мені основи — і відтоді все почалося. Грошові дерева, герані, гліцинії, сакури, бонсаї, фіалки, орхідеї — їх часто дарувала на дні народження рідним, друзям, колегам.
По життю я людина азартна і завжди люблю щось впроваджувати нове. Своїм умінням я завжди ділилася зі своїми учнями: за власною ініціативою безкоштовно навчала їх бісероплетінню після уроків. Три мої випуски — хлопці і дівчата — опанували це заняття. Знаю по собі і в дітей спостерігала: робота з бісером заспокоює, врівноважує, знімає стрес, так у них немає часу на балування — вони зайняті справою. Кількість робіт не рахувала, бо окрім власних я допомагала кожному учню зробити його поробку. Владислав Стародубець приходить до мене і зараз: просить проконсультувати, як закінчити свій розпочатий виріб.
Побачила, що учень працює, — і собі хочеться, бо зараз дещо відклала рукоділля. Але тільки у домашнє господарство не поринула. Увесь час грала у волейбол, і зараз би ще м’яч покидала, граю з колишніми учнями в теніс і бадмінтон, коли приходжу з онуками до школи на спортивні тренажери.
1 травня наступного року у Раїси Дощенко буде подвійний ювілей: 50 років, як вона вийшла заміж і як приїхала жити із Козирівки Тарасівської сільської ради до Тарасівки. Раїса Михайлівна працювала і в культурі, і на фермі, і в колгоспі, і кухарем, і продавчинею, і завгоспом. Завжди відпочивала за рукоділлям, останні роки це була вишивка бісером.
Раїса Михайлівна: — Я теж захопилася бісером 10 років тому. Побачила по телевізору жінку, яка показувала свої картини. Я здивувалася: як це — вишивати бісером, бо любила вишивати хрестиком. У молодості швидко нагодую маленьку дитину, приберу, їсти наготую — і вишивати, бо коли є бажання — нічого не заважає. Тож захотілося і собі спробувати новий вид творчості. Поїхала в Новгородку, придбала набір і розпочала. Є у мене й картини, але в основному — іко-
ни, розпочинала з маленьких за розміром, а потім стала робити великі. Загалом вишила більше 40 робіт, вони є у Канаді, Хмельницькому, Миколаєві, Чернігові, Новгородці. Декілька подарувала дітям, а онук під моїм керівництвом сам вишив декілька нескладних візерунків. Хочеться й зараз вишивати, є й розпочата робота, але погано бачу. І мені, і Тетяні приємно, коли наші роботи демонструють на День села чи на виставках у районі. І це не тільки тому, що ми чуємо хороші слова. Можливо, для когось вони стануть тим поштовхом, щоб і собі опанувати нову справу, як це колись було у нас.
Тетяна Юганова
