Микола Камишов, Віктор Балдовський: «Мотоцикли — це про аромати квітів і руки у мазуті»
- 26 червня 2020, 11:49
Заступник директора ТОВ «Торговий дім «Елітне насіння»» (село Красносілка Олександрівського району) Микола Камишов і головний інженер підприємства Віктор Балдовський не лише успішно виконують свою роботу, а й мають спільне захоплення — у вільний від роботи час ремонтують мото- і автотехніку. Саме вони очолювали процес відновлення трактора «Універсал» 1944 року випуску, який на сьогодні є єдиним робочим в Україні. А ще в їхньому гаражі виблискують, мов новенькі, мотоцикли, які чоловіки знайшли на пункті прийому металобрухту і відновили до оригіналу. Спілкувалися з майстрами напередодні 15 червня — Міжнародного дня мотоцикліста
Микола Камишов (проводить екскурсію): — Це майстерня, колишня колгоспна, де обслуговують техніку підприємства. Тут відродився і наш трактор «Універсал». А ось наш з Віктором Балдовським робочий кабінет. Колись тут розміщувався випробувальний моторний цех, ми його розчистили, поступово закупили інструменти й обладнання. Спочатку відремонтували двигун, який років п’ятнадцять стояв у гаражі. Працівники підприємства здивувалися новому придбанню, навіть не підозрюючи, що це той самий двигун, повз який вони проходили скільки часу.
А ось це наші мотоцикли. Зроблені вони, можна сказати, з металобрухту: хтось викидає, а ми збираємо і відновлюємо до оригіналу. Хоча не просто відновлюємо: у цих «Явах» багато що замінене, змінене і вдосконалене нами, наприклад, ми поставили електронне запалювання, удвічі підсилили рідні генератори. Приємно ремонтувати таку техніку — наскільки технологічною є її розробка.
Ось ця «Ява» — 1965 року випуску, а як виглядає! Оригінальний колір, жодного болта з чорного металу — лише з нержавіючої сталі (багато деталей виточувалося в цій майстерні, навіть бронзою покриваємо самі), а який благородний звук двигуна! А це «Ява» 1977 року випуску. Сидіння до неї я побачив у мого друга, що живе в Литві, коли спілкувалися з ним скайпом. Я запитав, де він зміг його знайти. Він відповідає: «Далеко. В Україні. Там є місто, яке називається начебто Храбрий». Кажу: «Сміла чи що?» Через декілька днів я вже придбав сидіння у чоловіка, який у свій час працював на заводі в Чехії, де їх шили. А ось мотоцикл «Урал К-750», який ми привезли у мішку, а тепер він красивий і на ходу.
На відновлення одного мотоцикла іде від місяця до пів року. Коли працювали над першим, засумнівалися у власних силах щодо ремонту колінвалу і відправили його у Харків. Мотоцикл пройшов більше 100 км і зламався. Ми усе розібрали, проаналізували, у чому причина поламки, купили індикатор, прес і зробили колінвал самі. З тих пір робимо усе виключно самі.
Віктор Балдовський: — Чому я люблю мотоцикли? У моєму дитинстві усі хлопці починали з велосипеда «Орлятко», потім мопед, потім мотоцикл. Я б сказав, що у кожного нормального хлопця тоді мали бути мопед і рогатка (сміється). Вступив в інститут за технічним напрямком, де освоїв теорію, а практику вже отримував тут — у колгоспі у Красносілці. Мені пощастило працювати з висококласними майстрами. Зараз у колективі теж працюють хороші практики. Але тільки роботою займатися важко, треба реалізовувати себе і в улюбленій справі. Тому й займаюся ремонтом мототехніки: цікаво, щоб неробоча річ почала працювати. А от вдома відремонтовано не все,
доберуся і туди (сміється).
Микола Камишов: — Наша сім’я жила у селі, тож з 10 років я, як і усі сільські хлопці, викрадав у батька мотоцикл і ганяв на ньому. І ремонтував сам. В інститут я теж їздив на «Яві», бо була шестиденка, і якщо їхати автобусом, то виходило всього пів дня побути вдома, а так я міг сам розраховувати час і почувати себе вільним. Пам’ятаю, як дівчата аж пищали, коли їх хлопці запрошували на мотоциклі промчати. Так що тепер для мене відновлення старих мотоциклів — це нагадування про молоді роки. А розпочав я з того, що декілька років тому розшукав свою студентську «Яву», яку продали, коли я пішов в армію, викупив її і відремонтував.
У Красносілці я працюю не так давно. Так чудово, що тут я знайшов свого однодумця, такого ж закоханого у мотоцикли Віктора Балдовського. Хоча, чому знайшов? Я не шукав і навіть не запитував колегу ні про що. Ми ледве перекинулися парою фраз під час знайомства. Я навів лад у майстерні і приніс туди знайдений двигун. Віктор Миколайович поцікавився, що я роблю, я розповів, що у підлітковому віці любив працювати з механізмами, нещодавно відремонтував свій перший мотоцикл, і як буде час, то займатимуся
ремонтом і тут. У черговий раз я над чимось клопотав у майстерні. Віктор Миколайович зайшов, мовчки узяв інструмент і став поруч. І все. З тих пір ми товаришуємо і замаємося нашою улюбленою справою.
Коли Віктора Балдовського розбудити серед ночі і запитати, приміром, яка черговість роботи клапанів ауді 80, він відповість, бо знає. А коли щось не знає, то знайде інформацію, а якщо не знайде, то вирахує.
Нещодавно був випадок, коли у подорожніх, які проїжджали Красносілкою, зламалася машина. Вони звернулися до нас за допомогою. У ході ремонту ми побачили, що відсутні мітки на системі газорозподілу, оскільки автовиробник передбачав ремонт не в домашніх умовах, а на спеціалізованих автосервісах на спеціалізованому обладнанні, а мітки треба точно сумістити між собою, інакше нічого не працюватиме. Тоді Віктор Миколайович сів, склав таблиці, написав формули, зробив розрахунки, на шестерні газорозподілу розкреслив кути і набив мітку, яку слід сумістити з іншою міткою. Водій засумнівався: «А якщо не заведеться?» Але машина завелася, як і запевняв головний інженер. Або ще одна історія, коли Віктору Миколайовичу телефонував односелець, який несе службу в зоні ООС на МТЛБ (багатоцільовий тягач легкий
броньований), з питанням, як відрегулювати в машині механізм повороту. І ось я чую, як Віктор, який в армії теж служив на МТЛБ, починає давати чіткі інструкції на кшталт того, які болти якого розміру де слід відкрутити, які засувки слід притримати, щоб налаштувати механізм. Як не поважати такого фахівця?
Віктор Балдовський: — Так ми ж і вночі не спимо: як прийде якась думка про ремонт, то треба ж далі її розвивати або знайти спосіб вирішення нерозв’язаного питання (сміється). Коли ми відремонтували трактор (а тут і посівна розпочалася), то таке враження було, ніби без діла ходимо, хоча роботи в полі багато і працюємо допізна. І тут в руки потрапила зламана газонокосарка. Так ми її за день зібрали і завели.
Їздити нам є на чому, але ж треба відремонтувати саме те, що знайшли. На сьогодні повністю відновили три мотоцикли, і вже є декілька нових заготовок, зокрема мотоцикл М-72 1955 року випуску. А ще з позаминулого року ми їздимо на аеродром і літаємо, бо якщо хочеться літати, то треба замовляти послуги інструктора і вчитися. Як тільки піднімаєшся на висоту 300-400 метрів, одразу хочеться глибоко вдихнути, бо таке відчуття, що ти в безмежному просторі, де легко дихається. От якби знайти старовинний літак, то було б непогано (сміється), ми б його теж відремонтували.
Микола Камишов: — Ми робимо свої мотоцикли і… любуємося ними, адже, як ви зрозуміли, нам подобається сам процес відновлення. Хіба що коли є час, можемо проїхатися в сусіднє Бандурове. Звісно, руки в мазуті часто, але я не зважаю на це. А ось коли весна, ти їдеш на мотоциклі неспішно, тебе обвіває повітря, ти вдихаєш аромати квітів... Цього не відчуєш у машині. Але таке задоволення — для поціновувачів, є такі, хто нас зовсім не розуміє. Може це по-дитячому, може це комусь здається смішним, але ми зробимо неробочу
техніку робочою — і отримуємо неймовірне задоволення.
Тетяна Юганова
А ось це наші мотоцикли. Зроблені вони, можна сказати, з металобрухту: хтось викидає, а ми збираємо і відновлюємо до оригіналу. Хоча не просто відновлюємо: у цих «Явах» багато що замінене, змінене і вдосконалене нами, наприклад, ми поставили електронне запалювання, удвічі підсилили рідні генератори. Приємно ремонтувати таку техніку — наскільки технологічною є її розробка.
Ось ця «Ява» — 1965 року випуску, а як виглядає! Оригінальний колір, жодного болта з чорного металу — лише з нержавіючої сталі (багато деталей виточувалося в цій майстерні, навіть бронзою покриваємо самі), а який благородний звук двигуна! А це «Ява» 1977 року випуску. Сидіння до неї я побачив у мого друга, що живе в Литві, коли спілкувалися з ним скайпом. Я запитав, де він зміг його знайти. Він відповідає: «Далеко. В Україні. Там є місто, яке називається начебто Храбрий». Кажу: «Сміла чи що?» Через декілька днів я вже придбав сидіння у чоловіка, який у свій час працював на заводі в Чехії, де їх шили. А ось мотоцикл «Урал К-750», який ми привезли у мішку, а тепер він красивий і на ходу.
На відновлення одного мотоцикла іде від місяця до пів року. Коли працювали над першим, засумнівалися у власних силах щодо ремонту колінвалу і відправили його у Харків. Мотоцикл пройшов більше 100 км і зламався. Ми усе розібрали, проаналізували, у чому причина поламки, купили індикатор, прес і зробили колінвал самі. З тих пір робимо усе виключно самі.
Віктор Балдовський: — Чому я люблю мотоцикли? У моєму дитинстві усі хлопці починали з велосипеда «Орлятко», потім мопед, потім мотоцикл. Я б сказав, що у кожного нормального хлопця тоді мали бути мопед і рогатка (сміється). Вступив в інститут за технічним напрямком, де освоїв теорію, а практику вже отримував тут — у колгоспі у Красносілці. Мені пощастило працювати з висококласними майстрами. Зараз у колективі теж працюють хороші практики. Але тільки роботою займатися важко, треба реалізовувати себе і в улюбленій справі. Тому й займаюся ремонтом мототехніки: цікаво, щоб неробоча річ почала працювати. А от вдома відремонтовано не все,
доберуся і туди (сміється).
Микола Камишов: — Наша сім’я жила у селі, тож з 10 років я, як і усі сільські хлопці, викрадав у батька мотоцикл і ганяв на ньому. І ремонтував сам. В інститут я теж їздив на «Яві», бо була шестиденка, і якщо їхати автобусом, то виходило всього пів дня побути вдома, а так я міг сам розраховувати час і почувати себе вільним. Пам’ятаю, як дівчата аж пищали, коли їх хлопці запрошували на мотоциклі промчати. Так що тепер для мене відновлення старих мотоциклів — це нагадування про молоді роки. А розпочав я з того, що декілька років тому розшукав свою студентську «Яву», яку продали, коли я пішов в армію, викупив її і відремонтував.
У Красносілці я працюю не так давно. Так чудово, що тут я знайшов свого однодумця, такого ж закоханого у мотоцикли Віктора Балдовського. Хоча, чому знайшов? Я не шукав і навіть не запитував колегу ні про що. Ми ледве перекинулися парою фраз під час знайомства. Я навів лад у майстерні і приніс туди знайдений двигун. Віктор Миколайович поцікавився, що я роблю, я розповів, що у підлітковому віці любив працювати з механізмами, нещодавно відремонтував свій перший мотоцикл, і як буде час, то займатимуся
ремонтом і тут. У черговий раз я над чимось клопотав у майстерні. Віктор Миколайович зайшов, мовчки узяв інструмент і став поруч. І все. З тих пір ми товаришуємо і замаємося нашою улюбленою справою.
Коли Віктора Балдовського розбудити серед ночі і запитати, приміром, яка черговість роботи клапанів ауді 80, він відповість, бо знає. А коли щось не знає, то знайде інформацію, а якщо не знайде, то вирахує.
Нещодавно був випадок, коли у подорожніх, які проїжджали Красносілкою, зламалася машина. Вони звернулися до нас за допомогою. У ході ремонту ми побачили, що відсутні мітки на системі газорозподілу, оскільки автовиробник передбачав ремонт не в домашніх умовах, а на спеціалізованих автосервісах на спеціалізованому обладнанні, а мітки треба точно сумістити між собою, інакше нічого не працюватиме. Тоді Віктор Миколайович сів, склав таблиці, написав формули, зробив розрахунки, на шестерні газорозподілу розкреслив кути і набив мітку, яку слід сумістити з іншою міткою. Водій засумнівався: «А якщо не заведеться?» Але машина завелася, як і запевняв головний інженер. Або ще одна історія, коли Віктору Миколайовичу телефонував односелець, який несе службу в зоні ООС на МТЛБ (багатоцільовий тягач легкий
броньований), з питанням, як відрегулювати в машині механізм повороту. І ось я чую, як Віктор, який в армії теж служив на МТЛБ, починає давати чіткі інструкції на кшталт того, які болти якого розміру де слід відкрутити, які засувки слід притримати, щоб налаштувати механізм. Як не поважати такого фахівця?
Віктор Балдовський: — Так ми ж і вночі не спимо: як прийде якась думка про ремонт, то треба ж далі її розвивати або знайти спосіб вирішення нерозв’язаного питання (сміється). Коли ми відремонтували трактор (а тут і посівна розпочалася), то таке враження було, ніби без діла ходимо, хоча роботи в полі багато і працюємо допізна. І тут в руки потрапила зламана газонокосарка. Так ми її за день зібрали і завели.
Їздити нам є на чому, але ж треба відремонтувати саме те, що знайшли. На сьогодні повністю відновили три мотоцикли, і вже є декілька нових заготовок, зокрема мотоцикл М-72 1955 року випуску. А ще з позаминулого року ми їздимо на аеродром і літаємо, бо якщо хочеться літати, то треба замовляти послуги інструктора і вчитися. Як тільки піднімаєшся на висоту 300-400 метрів, одразу хочеться глибоко вдихнути, бо таке відчуття, що ти в безмежному просторі, де легко дихається. От якби знайти старовинний літак, то було б непогано (сміється), ми б його теж відремонтували.
Микола Камишов: — Ми робимо свої мотоцикли і… любуємося ними, адже, як ви зрозуміли, нам подобається сам процес відновлення. Хіба що коли є час, можемо проїхатися в сусіднє Бандурове. Звісно, руки в мазуті часто, але я не зважаю на це. А ось коли весна, ти їдеш на мотоциклі неспішно, тебе обвіває повітря, ти вдихаєш аромати квітів... Цього не відчуєш у машині. Але таке задоволення — для поціновувачів, є такі, хто нас зовсім не розуміє. Може це по-дитячому, може це комусь здається смішним, але ми зробимо неробочу
техніку робочою — і отримуємо неймовірне задоволення.
Тетяна Юганова
