— Анатолію Петровичу, Кіровоградщина, на щастя, не лідирує по захворюваності. У нас достатньо багато населених пунктів, в яких на сьогодні не зафіксовано випадків коронавірусної хвороби. Ви з дружиною були першими в Олександрівці, у кого виявили вірус SARS-CoV-2. Розкажіть, як і коли ви захворіли? Яким був перебіг хвороби і одужання?

— Так, мені є чим похвалитися. Хтось Infiniti собі купив, а я першим в Олександрівці захворів на CoViD-19. Сумнівна першість, погодьтеся.
Я афганець. У 1987-1989 роках проходив службу в Кабулі, Республіка Афганістан, у складі 103-ї Вітебської дивізії 350-ого повітряно-десантного полку, зараз очолюю районну організацію Української спілки ветеранів Афганістану. Щопівроку мені треба проходити плановий курс лікування, бо під час служби я мав контузії, поранення. Тож наприкінці лютого я прибув на лікування у Кіровоградський обласний госпіталь для ветеранів війни. У госпіталі на той час були випадки захворювання на пневмонію, але чи була вона спричинена SARS-CoV-2, мені не відомо.

Я пройшов відповідне лікування за своїми медичними показниками, а 26 березня відчув, що занедужав: у мене піднялася температура — 37°С, відчувалася ломота в тілі. Я звернувся до нашої сімейної лікарки Алли Сухонос. Вона оглянула мене, направила зробити рентгенівський знімок, який показав бронхіт. Мені призначили лікування. Через тиждень захворіла дружина. Щоб виключити коронавірусну інфекцію, яка вже ширилася Україною, мені зробили експрес-тести тричі, дружині — двічі, але вони нічого не показали, були негативними.

Звісно, негативні результати радували, але щодня з’являлася інформація про зростання кількості хворих, тож на душі було тривожно.
Мій стан все погіршувався, з’явився сухий кашель, температура піднялася до 38°С, а потім і 39°С. Нас госпіталізували в інфекційне відділення Олександрівської центральної районної лікарні. Завідувачка відділення Віра Рула одразу призначила ПЛР-аналіз. Уранці у нас взяли мазки, а на вечір, після отриманих позитивних результатів, доставили в обласну лікарню у Кропивницький. Звістка про CoViD-19 для нас вже не була вражаючою — стан був такий, що якось по-особливому переживати чи нервувати не було сил.

Це був 10-й день від того моменту, коли я відчув перші симптоми. На жаль, у нас уже була запущена форма захворювання — роз-
винулася пневмонія. Я був у тяжкому стані і майже не дихав.

Свої відчуття під час гострої форми мені дуже складно описати. Спробую так: CoViD-19 і поряд не стояв з жодною із ситуацій зі здоров’ям, які я пережив під час Афганської війни. Це як наче тебе зсередини хтось намагається задушити, а кашель сухий, часом відкашлюються згустки крові.

У реанімації я знаходився 10 діб під апаратом штучної вентиляції легень, а потім ще 10 під кисневою маскою. Важко сказати, що я був у свідомості, це був стан марення, постійно снився Афган, як наступають «духи». Дружина під апаратом ШВЛ перебувала сім діб. Стан здоров’я був настільки тяжкий, що нас уже всі подумки поховали. Та ми одужали. Нас виписали 1 травня. Ще мали продовжувати лікування у відділені пульмонології, але його закрили на тиждень на дезінфекцію, бо там теж перебували хворі на корнавірусну інфекцію.
Ми вдячні усьому колективу інфекційного відділення обласної лікарні на чолі із завідувачкою Оленою Смірновою. Медики там працюють на найвищому рівні. Це у більшості молоді люди, які годяться мені у діти. Честь їм і хвала. Бачив на власні очі, що працювати в умовах такої надзвичайної ситуації важко не лише фізично, а й психологічно. Лікарі і медперсонал працювали змінами по вісім діб, ночуючи і харчуючись у лікарні. Додому вони йшли тільки тоді, коли ПЛР-аналіз був негативним.

Зараз у нас з дружиною триває реабілітація: приймаємо вітаміни, гуляємо лісом, дихаємо сосновим повітрям. Я сам спорт-
смен: з дитинства займався спортом, закінчив факультет фізичного виховання, завжди підтримував себе у спортивній формі, брав участь у районних змаганнях, але після хвороби почуваюся слабким фізично, сильна задишка. Вірус вражає у першу чергу бронхи і легені, але і для інших органів він не проходить непомітним: підвищується цукор в крові, піднімається тиск, болять нирки.

Як сказали лікарі, ті, хто перехворів у тяжкій формі, має антитіла, тож сподіваюся, що більше ми не зустрінемося з коронавірусною інфекцією. Щоб перевірити це, через декілька днів здамо аналізи на антитіла.

Сусіди, друзі, куми хвилювалися за нас. Такого, щоб нас цуралися чи намагалися відсторонитися, не було. У Кропивницькому побратими-афганці приходили до лікарні: хто воду приносив, хто фрукти.

Два тижні ми хворіли і лікувалися в Олександрівці, більше трьох тижнів у Кропивницькому — загалом півтора місяця. Дякую Олександрівській райдержадміністрації, керівництво і працівники якої подбали про наших трьох доньок, коли ми хворіли, також дякую моєму товаришу — афганцю, а сьогодні фермеру Олександрові Бабенку, який відвідував їх у Малій Висці, привозив гостинці.

— Багато хто говорить, що вірусу SARS-CoV-2 не існує, що він видуманий з метою підриву світової економіки.

— Так, знаю про такі думки. Сьогодні (15 червня) у мене день народження, тож отримую безліч дзвінків, і майже в кожному з них мої друзі і приятелі розмірковують на тему, що коронавірус — це блеф держави чи всесвітня змова. На що я коротко відповідаю: «Це блеф для того, хто не спробував».

— На вашу думку, чи треба продовжувати ходити в захисній масці і користуватися засобами для дезінфекції?

— Я вважаю, що країна має працювати, щоб не зупинялася економіка. Але дотримуватися санітарно-гігієнічних норм треба. Розслаблятися я не бачу причин взагалі. Я скрізь у людних місцях ходжу тільки в масці, обробляю руки антисептиком. Відколи виписався з лікарні (півтора місяця), використав п’ять літрів такого розчину, який ми виготовили самостійно, — він у мене і в машині, і вдома.

Дякую тим, хто нам допомагав і підтримував. І бажаю усім здоров’я.

Тетяна Юганова