Антоніна народилася і живе у Бірках. — За спеціальністю я перукар, — розповідає дівчина. — Маю своїх клієнтів, розвиваюся у професії, проходжу навчання, щоб досягти рівня майстрині високого класу. Це моя професія. А є хобі — бариста. Мене завжди захоплювало спілкування з людьми. А ще я люблю пити каву, особливо американо з молоком, тому вирішила поєднати каву і спілкування. Зацікавила робота бариста. Вирішила спробувати — і мені дуже сподобалося.

Усі премудрості опанувала самостійно, за порадами зверталася до знайомих, які, щоправда, працюють не в таких же мобільних кав’ярнях, а в кафе. Кавомашину ми з батьком Олександром Георгійовичем зібрали власноруч (інтернет творить дива), підібравши необхідні складові деталі та вузли відповідно до своїх уподобань та бажаних обсягів торгівлі. Каву теж добирали практичним шляхом самі: пробувала уся сім’я. До слова, усі в родині люблять каву, але батько — особливо. Траплялися і перепалені зерна, і просто несмачні, але влітку вже відібрали найсмачнішу: зерна італійські, постачальник український.

Автоматична кавомашина добре вмістилася у кузов автомобіля, за кермом якого я сама — маю водійський стаж близько десяти років. Розпочала виїжджати зі своєю пересувною кав’ярнею навесні минулого року. Загалом це виглядає так: я під’їжджаю у жваве місце і продаю кавові напої. Асортимент моєї торговельної точки налічує до 20 найменувань кави: від класичного еспресо до латте, капучіно та гарячого шоколаду. Була здивована, що люди здебільшого п’ють каву без цукру, щоб не псувати її смак. Інколи у мене просять поради, яку каву обрати додому.

Я вже говорила, що бариста — це не бізнес, це хобі. У той же час я зареєстрована як приватна підприємиця. Їду, куди запрошують, або сама дізнаюся про заходи і зв’язуюся з організаторами. За недовгий період роботи виїздила у селище Буду Черкаської області, Черкаси, Смілу, а здебільшого, звісно, працюю в Олександрівці. В Олександрівському районі я одна така, в сусідніх населених пунктах подібний сервіс є, але небагато. Завдяки своєму захопленню я спілкуюся і буваю у різних куточках свого краю. Мені цікаво їздити на концерти: я і музику слухаю, і працюю, і дізнаюся для себе нове. Була на мистецьких заходах у Кропивницькому, у сусідній Кам’янці Черкаської області, де мене завжди особливо тепло зустрічають. Під час одного з виїздів до Кам’янки я відкрила для себе джаз, який ніколи не чула у живому виконанні, лише по телевізору. Поспілкувалася з музикантами, дізналася про їхню гастрольну діяльність, про історію музичних інструментів. Ми п’ємо каву — і розпочинається спілкування.

Я допитлива, тому мені необхідна різноманітність, усе хочу спробувати. Але й у цій професії є куди розвиватися. Так, мені однієї кавомашини видається мало, щоб забезпечити великий за́хід. Але одразу ж треба розуміти, що до ще однієї машини потрібен ще один бариста. Я готова навчати.

У майбутньому я б хотіла відкрити кав’ярню. Оскільки я незаміжня, то як тільки визначуся з тим, де проживатиму, там буде і моя кав’ярня. Між іншим, кава дійсно створена для спілкування і гарного настрою. А особливо моя. Можу з упевненістю так стверджувати, бо завдяки ній знайшли одне одного колись незнайомі люди, а тепер вже чоловік і дружина. Було все так. Моя подруга часто приходила до мене, і ми говорили за кавою. Також за моєю кавою приходив молодий чоловік, який приїздив в Олександрівку по роботі. Я помітила, що вони симпатизують одне одному, тому по змозі влаштовувала так, щоб за напоєм вони приходили одночасно. Так що у когось буває цукерково-букетний період, а у них був кавовий. Трохи більше ніж через пів року побачень вони побралися, а мене запросили на весільну церемонію. Ось такий бонус мало моє захоплення приготуванням кави.

Тетяна Юганова