Анастасія відмінно навчається у 10 класі Знам’янської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів №6, є головою шкільного парламенту, два роки є членкинею громадської організації «ФРІ Знам’янка», рік була на посаді першої заступниці голови цієї організації, а після нещодавніх чергових виборів передала свої повноваження Микиті Кладницькому. Окрім громадської діяльності раніше займалася у театральному гуртку, а тепер готується до ЗНО і вивчає англійську.

— Саме завдяки «ФРІ» я почала цікавитися проектною діяльністю, а потім вирішила спробувати свої сили у відборі на «Школу успіху», — розповідає дівчина. — Це популярний проект, тому коли дізналася, що я серед 50 учасниць — моїй радості не було меж. Відомі в Україні люди — наші спікери — проводили освітні та мотиваційні лекції, лекції з проектного менеджменту. Обов’язковою умовою Школи було проведення подібного заходу у себе в населеному пункті.

Після повернення у селище я була сповнена оптимізму і взялася готуватися до власної «Школи успіху» самотужки, але дуже скоро зрозуміла, що без команди це зробити нереально. Моєю менеджеркою стала моя найкраща подруга — Олександра Гвоздик, з якою нас подружили і шкільний парламент, і «ФРІ Знам’янка» (яку вона очолювала до чергових виборів). Значну допомогу я отримала від члена громадської організації «ФРІ Знам’янка» Віталія Зайченка. В усьому мені допомагали мої батьки, бабусі та дідусі і навіть десятирічна сестра Анна, яка прикрашала зал, де проводилося навчання.

Найбільшим викликом став пошук спонсорів для проекту. Насамперед я звернулася до селищної ради, і мені виділили гроші на поліграфію. Але, на жаль, на цьому спонсори закінчилися, тому що мої пропозиції про співпрацю підприємці, з якими я говорила, сприймали несерйозно. Отже гроші від селищної ради мені довелося розділити на усі статті витрат. Але усе вийшло — Школа відбулася на початку жовтня. На ній виступали спікери з неформальних тем стосовно лідерства, можливостей для самореалізації. Захід відбувався у селищному Будинкові культури (директорка Світлана Свірбій). Я дуже переживала, що буду напружувати працівників закладу, натомість почула у відповідь, що їм дуже приємно, що до них звертається молодь за підтримкою.

Також тепер на усе життя запам’ятаю, що не можна нічого залишати на потім, а слід тримати під контролем найменші організаційні дрібниці. До всього при підготовці я зіткнулася з усіма проблемами, з якими тільки можна було зіткнутися при організації лекторію: наприклад, не прийшов один спікер, а через великі дощі і холод замість 35 учасників прибули менше 20.

Але після завершення проекту я отримала відгуки від його учасників (це були підлітки з міста Знам’янки та мого рідного селища) і можу сказати, що захід я провела недарма: зміни у їхній свідомості відбулися. Я схиляюся до тієї думки, що не варто виїздити за кордон, а слід розвивати свою країну. Саме участь у проекті дала мені мотивацію до саморозвитку, бо раніше я теж була не дуже активною.

А вже наприкінці жовтня я брала участь ще в одному проекті — «Обрій майбутнього», який у Києві організували громадська організація «The Aspen Institute Kyiv» та «Klitschko Foundation». Це був триденний філософський семінар, спрямований на розвиток діалогу в суспільстві. На сьогодні популярним є досить агресивне відстоювання власної думки, на семінарі ж спікери вчили нормам, аби уникати конфліктів, цінувати думку співрозмовника і коректно доносити власну думку. Удома нам слід було прочитати збірку філософських творів Іммануїла Канта, Томаса Гоббса, інших мислителів на теми «Людина та суспільство», «Простори спілкування», «Знання — це сила» тощо. Після їх прочитання та аналізу ми вирішували складі теми, наприклад, «Суспільство формує нас чи ми формуємо суспільство». Серед модераторів заходу були Антон Дробович, який зовсім нещодавно очолив Український інститут національної пам’яті, Юлія Безвершенко — українська вчена у галузі теоретичної фізики, популяризаторка науки, громадська діячка.

До всього ми розбирали практично, як обрати професію, як для цього розібратися в собі. Співак Фоззі на власному прикладі розповів, що не варто боятися змінювати свою професію, він був і продавцем, і музикантом, і футболістом, а зараз хоче стати письменником.

Київський семінар також передбачав локальний проект, тому наприкінці листопада я організувала і провела одноденну зустріч на тему «Людина і її призначення», на якій я поділилася отриманими знаннями з однолітками, адже до курсу мої думки були на кшталт: «Вступлю не в той універ — моє життя піде не тією дорогою і я просто помру», і я знала, що так думає більшість моїх ровесників. Основна ідея: не треба боятися змін, достатньо просто бути гнучкими; не треба боятися досягнути вершини і спуститися в точку нуль, слід знову починати щось нове. Це і є ті самі обрії майбутнього. Лекторами на моєму заході були знам’янчани творчих професій, які розповідали, як знайшли себе. Що стосується організації, то цей тренінг вдався мені набагато краще, ніж попередній. І завдяки фінансовій підтримці одного з місцевих фермерів, і завдяки допомозі в організації моїх шкільних учителів та працівників селищного Будинку культури. Учасників цього разу вже було більше, що мене дуже потішило, вони залишили гарні відгуки, але все одно мушу зазначити, що великої активності серед молоді не спостерігала, наприклад, на тренінг прийшло 50% тих, хто заповнив анкету. Але я вірю, що вже зовсім скоро усі усвідомлять, що телефон і соціальні мережі не замінюють живого спілкування, і тоді такі проекти будуть цінуватися.

У свою чергу я не хочу зупинятися і робитиму новий проект, який буде не чиїмось, а моїм власним. Подруга Саша Гвоздик проводила захід для дівчат-лідерок. Тепер ми з нею разом плануємо створити спільний проект. Конкретних ідей поки що нема, але будемо працювати над їх появою.

Тетяна Юганова