Автором проекту був начальник відділу кадрів Григорій Проценко. Пам’ятник відкривав начальник локомотивного депо Вахіт Дамінов. На урочистому відкриті були присутні рідні та друзі загиблих. Трохи пізніше встановили стелу трудової слави. Автор проекту — старший майстер Григорій Луняченко.

Стела пам’яті складається із семи мармурових плит, на яких викарбувані імена загиблих працівників паровозного депо, та барельєфне
зображення молодого пораненого солдата, який тримає у правій руці гранату. Нижче викарбувані дати: 1941-1945.

На одній з плит напис російською мовою: «Вечная слава рабочим локомотивного депо Знаменка, павшим смертью храбрых за счастье и независимость нашей Родины».

Як символ вічної пам’яті, залишаються незмінними написи на чорній мармуровій стелі, а ось на стелі білого кольору, що у центрі майданчика, прізвища весь час змінюються. За результатами роботи сюди заносять прізвища кращих працівників та назви трудових колективів. Фотографії ж кращих залізничників привітно дивляться на містян з Дошки пошани. Тут багато знайомих облич, бо майже у кожній знам’янській сім’ї хтось працює на залізниці.

ІСТОРИЧНА ДОВІДКА
28 червня 1941 року відбулося бомбардування міста, були зірвані електростанція, водонапірна башта, західна та східна горловини. Залізниця завмерла. 5 серпня начальник депо Г.Проценко разом з машиністом П.Руденком, за наказом військових, о 16:30 підірвали основну будівлю депо, водокачку, пасажирський вокзал, естакаду, головні колії та стрілочні переводи. Було знято і вивезено все обладнання з паровозного та вагонного депо, складських приміщень. Станом на 5 серпня 1941 року на станції не залишилося жодної одиниці рухомого складу.

У період з 22 червня по 5 серпня 1941 року, за 42 дні війни, через станцію на Схід країни під постійними обстрілами авіації, залізничниками було перевезено 8426 потягів з людьми та вантажами. Перевозили обладнання заводів та фабрик разом з працівниками.
У тил було відправлено 980 паровозів з Львівської, Кишинівської, Ковельської, Південно-Західної та Одеської залізниць.

І хоча під час окупації працівники під силовим примусом змушені були працювати, вони чинили опір та проводили диверсії. Так, слюсар Олександр Павленко підпалив депо, але не встиг утекти, його схопили і разом з товаришами А.Бугайовим (машиніст), А.Данченком (машиніст), К.Гавриловим (черговий депо), Т.Головченком (машиніст), А.Носером (заступник начальника парового відділу), Г.Ломаченком (машиніст), І.Ломаченко (диспечер), В.Ломаченком (студент), М.Пишкіним (майстер локомотивного депо) були розстріляні на галявині Чорного лісу.

У травні 1945 року їх тіла перепоховали на кладовищі, а у серпні 1964 року, відповідно до рішення міської ради від 11 серпня 1964 року, над могилою встановлений пам’ятник. Автор проекту — інженер депо Микола Зубаха.

СЬОГОДЕННЯ
Локомотивне депо Знам’янка — одне з підприємств залізничної галузі, яке спеціалізується на функціонуванні інфраструктури залізничного транспорту. Підприємство обслуговує Одеську, Кіровоградську, Миколаївську, Вінницьку, Полтавську, Черкаську та Дніпропетровські області.

Локомотивне депо Знам’янка засноване у 1873 році, це найстаріше депо залізниці. Проте сьогодні — це найбільше підприємство Одеської магістралі, у якому працюють понад півтори тисячі осіб, з них 950 осіб у локомотивних бригадах і близько 400 слюсарів на ремонті та огляді рухомого складу.

Депо виконує експлуатаційно-ремонтні роботи тягового рухомого складу і забезпечує пасажирські та вантажні перевезення в межах десяти тягових плечей. Маневрові бригади та тепловози ЧМЕ3 виконують маневри на станціях Знам’янка-сортувальна, Знам’янка-пассажирська, Користівка, Сахарна, Чорноліська та Долинська.

Депо Знам’янка традиційно є школою передового досвіду не тільки на Одеській магістралі, а й у цілому в залізничній мережі України. Висока якість проведення ремонтних робіт рухомого складу, модернізація електровозів системами від саморозчепів поїздів та кодовими бортовими датчиками, ремонт авторозчепних пристроїв — основні засади роботи локомотивного депо. Запровадження новітніх технологій, здійснення реконструкції та переоснащення депо дозволяє значно скоротити терміни виконання ремонтних робіт будь-якого рівня складності та обсягу.

А гордістю колективу депо є народний самодіяльний хор «Джерело» — відомий на Одеській залізниці творчий хоровий колектив, який складається тільки із аматорів-працівників локомотивного депо: машиністів, помічників машиністів, слюсарів, економістів, прибиральників,
токарів, бухгалтерів та техніків. Упродовж 20 років «Джерело» є переможцем багатьох міських, обласних та всеукраїнських конкурсів, фестивалів. Неодноразово підприємство виборювало почесні перше та друге місця у галузевих змаганнях та отримувало перехідний прапор переможця в галузевому змаганні серед підприємств локомотивного господарства ПАТ «Укрзалізниця».

На території виробничого підрозділу служби локомотивного господарства «Локомотивне депо Знам’янка» регіональної філії «Одеська залізниця» ПАТ «Українська залізниця» встановлено пам’ятні дошки на честь Героя Соціалістичної Праці Сергія Рикунова та героя АТО Дмитра Кісліченка.

Протяжний гудок сучасних електровозів і розмірений перестук важких коліс сповіщають, що серцем Знам’янки, як і багато років тому, залишається залізниця.

Оксана Лутай
У матеріалі використані дані з книги
Віктора Моліса «Локомотивне депо
Знам’янка Одеської залізниці.
Кроки історії 1873-2008»
та відкритих джерел.