Пристрасть до творчості наша героїня відчула з раннього дитинства. — Дуже добре пам’ятаю, як мені, маленькій дівчинці, у дитячому садку вдягли атласну червону спідницю, вишиванку, волосся прикрасили різнокольоровими атласними стрічками і я заспівала пісню «Дощик, дощик капає дрібненько». А ще, коли мами не було вдома, я вдягала її червоні шльопанці з бархатним бантиком і виходила з під’їзду на подвір’я, тримаючи в руках щітку для волосся замість мікрофону, — співала. Ще тоді я знала, якщо не вийде стати модельєром, тоді вийде бути співачкою, а якщо не співачкою, то перукарем. У 4 роки захотіла вчитися грі на скрипці. Відходила у музичну школу до 4 класу і закинула навчання, про що й досі жалкую. Вчилася у НВК «Павлиська загальноосвітня школа – ліцей імені Василя Сухомлинського». Відмінницею не була, бо те, що не пов’язане з мистецтвом, важко давалося, а от гурток танців, співів (окрім сольфеджіо), малювання — це було моє. У вільний час вишивала, випилювати лобзиком поробки з дерева, шила вироби з хутра, створювала зачіски. Мама й досі зберігає деякі іграшки та вишивки. А ще я горжусь тим, що напередодні свого випуску зі школи написала гімн, який вже 19 років поспіль виконують учні-випускники Павлиської школи.

У 16 років поїхала навчатися в Олександрію. Вдалося екстерном здати програму першого курсу Олександрійського училища культури і розпочати навчання з другого курсу — спеціальність хормейстер і організатор культурно-дозвільної діяльності. На завершення навчання організувала перший власний сольний кавер-концерт. Потім відбувся концерт у рідному Павлиші. Щоб поступити у Київський університет культури і мистецтв на спеціальність хормейстер та викладач вокалу, довелося рік працювати, аби зібрати потрібні кошти — менеджером у Кременчуці, співачкою в Олександрії. Під час навчання в університеті виступала на конкурсах, займала перші місця, але Гран-прі Господь чомусь забирав в мене. Зараз розумію, що давалися ці нагороди тим людям, яких я зараз на естраді не бачу, а таким чином Всевишній готував мене до кращого. Треба брати усі знання, які тільки дає Господь. Бо на кожну людину в нього свої плани. У Києві велика конкуренція, багато сильних і професійних, мене підтримував декан кафедри народної творчості Станіслав Павлюченко, він вселяв віру в себе, за що безмежно вдячна.

Щоб заробити на мікрофон та комплект апаратури, які треба для власної програми працюючи у ресторанах, під час навчання пішла роздавати листівки містом. Ресторани не завжди приносили дохід, тому зайнялась професійно східними танцями та навчалася на курсах дизайну нігтів. Додаткова робота дозволяла придбати якісні костюми для виступів. Повторюватися одягом на концертах не дуже гарний тон, а щоб зекономити, використовувала свої вміння — перешивала, комбінувала, змінювала оформлення. Навіть якщо замовляла костюм дизайнеру, то все одно прикладала свої зусилля до оздоблення.

За словами героїні, хист до естради дістався їй від бабусі Віри Савеліївни Красношапки, яка була фольклорною співачкою. Трохи і мати Александри Моне співала в минулому, але за покликом душі не пішла далі. — Музиці не треба зраджувати, — продовжила Александра, — бо це життя. Покинувши мрію, відчуваєш себе спустошеним. Був час, коли я також полишила музику, бо безліч знайомих приземляли мене і казали: «будь нормальною людиною». Тоді зробила паузу в улюбленій справі і зайнялася у столиці власним салоном краси з нігтьової естетики. У мене не вийшло жити як усі, бо я втрачала себе і наче згасала. Знову повернулася співати, але виконувати популярну музику стало замало, захотілося у творчості дикої свободи і драйву. Тоді вдалося познайомитися з гітаристом Юрієм Хижняком, який показав мені світ рок-н-ролу. Стала слухати зарубіжних виконавців (викладачів у цьому напрямку немає, тому всі вчаться самостійно). Коли аранжувальник прислав музику, то в мене за 10 хвилин народилася пісня «Підіймайся вище неба», вона стала червоною доріжкою в новий для мене стиль музики. Тоді з’явилася пісня «Моя любов», «Мавка», пісня «Посвята для мами». Моя музика для того, щоб лікувала людей, допо¬магала їм жити. Не хочу сліз і втрат, бо їх зараз в Україні занадто багато.

Артистка Александра Моне мала досвід працювати співачкою у Сербії та Польщі з олександрійським колективом оркестру «Мелодія», тоді — за контрактом у Китаї. Брала участь у конкурсах — стала лауреатом міжнародного конкурсу «Рідна мати моя», «Доля». У Румунії, Словенії, Хорватії брала участь у конкурсі «Рідне слово — рідна пісня». — В одному з конкурсів член журі підійшов і сказав, що я не для змагань, бо роблю це для людей і для душі. З тих пір віддаю перевагу фестивалям.

Поділилася Александра і планами на майбутнє. — Мрію створити колектив, який би розділяв погляди у творчості, але це нелегко. Декілька спроб були і не увінчалися успіхом, на жаль.

Два роки пробую себе в кіно. Ролі другого плану та епізодичні, але усі з текстом. Показували кіно з моєю участю на телеканалі Україна «Агенти справедливості» у серії «Заради майбутнього» й у фільмі «Вещдок» у серії «Самурай із Ростова». Я вперше працювала з професійними акторами. Робота трохи різниться з виступом зі сцени, але досвід неперевершений.

Серед поставлених питань співачці — допустимість використання фонограми. — Ненавиджу співати під фонограму, — відповіла Александра, — але є випадки, без яких не обійтися, наприклад, якщо записуємо пісню для телебачення, тоді фонограма потрібна для кращого звучання. Зазвичай на концертах співаю під мінус. Так я можу віддавати свою енергію і отримувати ейфорію від роботи. Можу співати в будь-яких умовах, але якщо нема апаратури, то запросто заспіваю акапельно, бо моя творчість жива.

Зізналася співачка і в тому, що не одразу сприйняли її захоплення музикою близькі люди. — Тато, Володимир Котенко, завжди переживав, що я помилилася вибором, обравши творчій шлях і, на жаль, загинув, не сказавши, що гордиться мною, тому закликаю усіх батьків підтримувати вибір синів та донечок вчасно. Про це говорить і пісня «Моя любов», в якій я вперше стала режисеркою відеокліпу. Мама, Алла Котенко, підтримує, але вона, знаючи мій графік життя, турбується за переїзди, недосипання.

На завершення розмови Александра Моне познайомила нас з графіком концертів: 15 травня виступ в Олександрії, 25 травня — в селищі Онуфріївці. У планах об’їхати усю Кіровоградську область. «Господь мене веде таким шляхом, значить йому це завгодно», — впевнена співачка.

Альона Зозуля