---
Суспільство

«Перед розстрілом співали гімн»: спогади учасників про Крути

«Перед розстрілом співали гімн»: спогади учасників про Крути
Леонід Перфецький. Бій під Крутами (акварель). Фото: radiosvoboda.org
Сто років тому близько 400 курсантів і студентів стримали наступ на Київ майже чотиритисячної армії більшовиків. Бій на залізничній станції «Крути» тривав понад шість годин. Затримка просування армії Муравйова дала можливість укласти Берестейський мирний договір, що означав міжнародне визнання української незалежності. Чому ж молоду державу захищали необстріляні студенти-добровольці, а не військо? Як відбувався нерівний бій? І чи є докази порушення більшовиками Женевської конвенції щодо поводження з полоненими? Відповіді на питання знайшло у мемуарах учасників боїв під Крутами «Радіо Свобода».

Як усе почалося?

Борис Монкевич, учасник бою під Крутами:
«Перед розстрілом співали гімн»: спогади учасників про Крути
Борис Монкевич. Фото: radiosvoboda.org

— Озброєні сили більшовиків, заволодівши вже східним шматком України, йшли до нашої столиці Києва двома сильними арміями. Українське «правительство» опинилося майже безборонним, з відкритими кордонами, оскільки ще в грудні наказом військового міністра було оголошено загальну демобілізацію української залоги столиці. Очевидний брак організованої оборони краю був доконаним фактом, і всі стали перед питанням: «Що ж далі?». І вже в останній час перед лицем небезпеки уряд кинув розпучливий клич до всіх, у кого ще жевріла в серцях надія, в кого ще не опали безсило руки. І молодь одразу на цей поклик боронити батьківщину зголосилася. Без вагання вони покинули свої родини, залишили стіни своєї рідної альма-матер.

Михайло Михайлик, учасник бою під Крутами: — Студентський курінь, наспіх зорганізований у Києві, налічував до 300 душ. В курені переважно була молодь, що не була при війську, а частина навіть не вміла стріляти... Ось ці сили мали обороняти найважливіший відтинок фронту — шлях на Київ.

Аверкій Гончаренко, командувач силами УНР у бою під Крутами:
«Перед розстрілом співали гімн»: спогади учасників про Крути
Аверкій Гончаренко. Фото: radiosvoboda.org

— На оборону цього надзвичайно важливого залізничного вузла командуючий військами отаман Капкан вислав Першу українську юнацьку військову школу імені гетьмана Богдана Хмельницького, у складі якої було чотири сотні — по 150 юнаків, 18 кулеметів та 20 старшин.

Ігор Лоський, учасник бою під Крутами: — Розгардіяш, який панував тоді у Києві, відбився навіть у такій дрібниці: як було одягнено й озброєно студентську сотню. Пересічний вигляд був такий: власні черевики, солдатські штани, завʼязані в долині мотузком, гімназійна чи студентська куртка або цивільна камізелька і згори шинеля, в якій найменше бракувало однієї поли. Не ліпше виглядала зброя: старі, поржавілі рушниці.

Аверкій Гончаренко: — Студентська сотня в числі 115-130 людей прибула на станцію «Крути» 27 січня 1918 року о четвертій годині ранку.

Про наступ 29 січня і настрої сторін

Аверкій Гончаренко: — Ранком «червоні» розпочали свій наступ в зімкнутих колонах. Це виглядало так, ніби вони йшли на парад, нехтуючи найпримітивнішими засобами безпеки. Рельєф місцевості маскував, і нас могли виявити лише підійшовши віддаль пострілу. Середні частини червоних, ідучи в зімкнених колонах, очевидно, були впевнені у нашій втечі.

Про співвідношення сил

Аверкій Гончаренко: — 500 молодих вояків і 20 старшин. Одні вояки перемучені місячними боями, інші — військово невивчені.

Михайло Михайлик: — Підійшовши близько до ворожого розташування, ми виявили, що ворог має два бронепотяги доброї конструкції, гаубичну батарею, до тисячі піхоти і до тисячі пʼятсот матросів-балтійців.
Про наказ відступати і зраду Шевченківського полку

Аверкій Гончаренко: — Години близько дванадцятої-першої почали червоні наступати на Студентську сотню, але, вступивши в зону перехресного вогню, мусили відмовитися від наміру. Але той більшовицький наступ був лише маскуванням, бо справжній наступ, як цього я й очікував, вони спрямували на блокування нашого правого крила, що давало їм в руки станцію «Крути», відтинало б нас від нашої бази та уможливлювало б цілковите оточення нас. Тоді я вжив резерв. У цім великім напруженні юнак Валентин Атамановський, студент Університету Святого Володимира, подав мені телеграму, з якої я довідався, що Шевченківський полк з Ніжина виступив на зʼєднання з наступаючими на нас більшовиками, себто, наступає на нас із запілля. Усе, що лишилося, не мало змоги впродовж цілого дня через часті атаки противника на найменший перепочинок. Отже, мусив вивести їх з бою без дальших втрат у людях і приготуватись для зʼєднання з Чорними гайдамаками в команді Симона Петлюри, які були вже на станції «Бровари».

Ігор Лоський:
«Перед розстрілом співали гімн»: спогади учасників про Крути
Ігор Лоський. Фото: radiosvoboda.org

— Стан був розпучливий. Швидко мусили замовкнути українські кулемети, не маючи амуніції. А більшовики наступали все ближче, вже можна було розпізнати постаті матросів. Командування юнаків передало по лаві наказ відступати, але десь по дорозі наказ переплутано, і студентська сотня почула, що треба наступати. В той час, коли праве крило розпочало відступ, ліве рушило вперед. Можна собі уявити, що ворог скористався з оголення правого крила і зайшов у тил студентській сотні…

Про полон, знущання і розстріл

Ігор Лоський: — 35 січовиків опинилося у полоні. Лише сім із них врятувалося. Цілу добу знущалися над ними червоні побідники. Зрештою, на другий день всіх, окрім згаданих семи, розстріляно. Перед розстрілом учень сьомого класу Другої української гімназії, галичанин Пипський, затягнув повним голосом український гімн, усі підтримали.

Борис Монкевич: — Кілька вагонів заставлено густо трупами і протягом кількох днів батьки й родини розпізнавали своїх близьких. Відшукано не всіх, бо одні невідомо де були розстріляні більшовиками і потайки поховані селянами. Всіх полонених замордовано звірячим способом: вони були з розбитими головами, повибиваними зубами, повиколюваними очима. Кілька трупів не вдалося розпізнати, так вони були понівечені. Урочистий похорон відбувся за державний кошт, при великій участі київського громадянства, делегацій, уряду і війська. Заходами комітету по вшануванню памʼяті полеглих мав будуватися величезний памʼятник, але ворожа окупація це унеможливила.

«Перед розстрілом співали гімн»: спогади учасників про Крути
Січові стрільці слухають кобзаря в Києві на вулиці Львівській, 24. Фотографія 1918 року. Фото: radiosvoboda.org

«Перед розстрілом співали гімн»: спогади учасників про Крути
Фото: radiosvoboda.org

«Перед розстрілом співали гімн»: спогади учасників про Крути
Гарматники Січових стрільців. Фотографія періоду 1917-18 років. Фото: radiosvoboda.org

«Перед розстрілом співали гімн»: спогади учасників про Крути
Фото, яке вважають за знімок перепоховання загиблих під Крутами студентів. Фото: radiosvoboda.org

ТОП новини

Вісточка на фронт

22 березня 2024, 11:34

"ВК" у PDF