Братські могили — свідки найстрашнішої в історії людства війни
- 12 січня 2018, 10:07
Територія сіл Трепівської сільської ради Знам’янського району.
Усе далі й далі вглиб історії віддаляються від нас страхітливі роки Другої світової війни. Скільки мільйонів обірваних життів та понівечених доль?! Тисячам людей покоління воєнних років закарбувалися жахіття тих буремних років.
На території Трепівської сільської ради знаходиться сім братських могил та п’ять пам’ятних знаків. Ці мовчазні свідки найстрашнішої в історії людства війни — Другої світової, не дозволяють нам забути минуле.
За даними штабу Київського військового округу у березні 1950 року на території села Трепівка будь-яких військових поховань періоду Другої світової війни не було.
Братські могили у сучасному вигляді сформовані у 1953 році під час перепоховання воїнів з поодиноких та братських могил полеглих, що загинули у грудні 1943-го та січні 1944 років, коли у трикутнику сіл Кучерівка, Топило, Копані у ході наступу велися запеклі бої з прориву ворожої оборони з метою оволодіння Кіровоградом.
Відповідно до рішення Трепівської сільської ради від 10 листопада 1957 року №4 на братських могилах встановлено пам’ятники загиблим воїнам. У центрі села Трепівка біля школи височіє пам’ятник, який являє собою скульптурну групу: фігура воїна-визволителя (висота — 2,5м) з накинутим на плечах плащем. Лівою рукою він обіймає за плечі хлопчика, який стоїть поруч та тримає символічний вінок пам’яті, а поруч дівчина, що схилилася у скорботі за загиблими. Скульптура виготовлена із залізобетону і пофарбована у сріблястий колір, а вінок — у зелений; розміщена на двоблочному постаменті, що виготовлений з бетону.
На фасадному боці верхнього ярусу розташовано меморіальну табличку з написом російською мовою: «Вечная слава героям, павшим в боях за свободу и независимость нашей Родины». Під написом рельєфне зображення лаврової гілки, а зверху п’ятикутна червона зірка.
Поруч стоять таблички з фото загиблих Степана Пимоновича Стежки і Влодимира Петровича Яковлева. Біля пам’ятника знаходиться десять плит з іменами та датами смерті визволителів Трепівської землі.
І так біля кожної з братських могил, які стали останнім місцем прихистку для сотень українців і таджиків, росіян і казахів, вірменів і білорусів. За прізвищами та іменами солдатів можна скласти карту колишнього Радянського Союзу. Відповідно до паспортів на ці об’єкти культурної спадщини приблизна кількість загиблих сягає більше 1,5 тисячі воїнів, але аналіз архівних документів дає підставу вважати, що у цих могилах поховано значно більше.
ІСТОРИЧНА ДОВІДКА
З оперативних повідомлень: «Північніше Кіровограда наші війська успішно відбили атаки великих сил піхоти і танків противника, завдали йому втрат у живій силі і техніці».
Після війни маршал Іван Степанович Конєв писав у своїх спогадах: «У грудні 1943 року війська прорвали укріплену смугу противника по річці Інгулець, оволоділи містом Олександрія і великим залізничним вузлом Знам’янка, але зустрівши запеклий опір ворога, до другої половини грудня призупинили наступ і закріпилися на досягнутих рубежах». Іван Степанович не розповідає, що не зважаючи на стійку німецьку оборону та сильні танкові контратаки, наші війська намагалися визволити рідну землю ціною величезних людських втрат. Гітлерівці ж втримували стратегічно важливу ділянку залізниці у районі станції Трепівка.
Відповідно до даних Центрального архіву у м.Подольськ (ЦАМО РФ) на цій території бої вели воїни 14-ї гвардійської стрілецької дивізії 53-ї армії 2-го Українського фронту. Наші втрати були величезними — один лише 35-й гвардійський стрілецький полк втратив з 28 грудня 1943 по 8 січня 1944 року 178 бійців, у тому числі 21 сержанта і 157 рядових. Ця стрілецька дивізія була укомплектована мобілізованими з азіатських республік колишнього Радянського Союзу, які майже не володіли російською мовою і тому не розуміли наказів командирів, що призводило до масових втрат. До складу військових частин входили вихідці зі звільнених областей України та жителі навколишніх сіл. Точний облік солдатів не проводився, і тому сьогодні дуже складно визначити кількість загиблих під час визволення земель Трепівської сільської ради.
Значних втрат у ході Кіровоградськї наступальної операції, що розпочалася 5 січня 1944 року, зазнали і 116-а, 213-а та 233-я стрілецькі дивізії, які пішли на штурм добре укріплених позицій ворога.
Трепівські чорноземи перетворилися у червоно-чорне місиво з людських тіл, снігу та крові. Воїнів хоронили спочатку у групових та одиноких могилах як безіменних. Члени похоронних команд забрали документи у загиблих (у кого вони були) і уповноважили місцеву владу, яка тільки-но була створена, провести перепоховання відповідно зі списками та актами, де вказано лише приблизна кількість загиблих.
ЦІКАВІ ФАКТИ
Заступник дивізіону 404-го артилерійського полку 116-ї стрілецької дивізії старший лейтенант Панков Михайло Петрович, 1910 року народження, відбиваючи 5 січня 1944 року біля села Копані танкову контратаку противника, підбив 2 ворожих танки і отримав смертельне поранення осколком снаряда. Михало Петрович посмертно нагороджений орденом Вітчизняної війни першого ступеню. За свідченнями його рідних, які отримали похоронне повідомлення, похований на місці загибелі, а у 1955 році його прах перенесено до братської могили на території сільської ради, яка носить назву «Братська могила сибіряків», оскільки більшість у ній похованих — воїни-сибіряки з 116-ї стрілецької дивізії, сформованої у Забайкаллі у 1942 році.
Учасник боїв за Трепівку, відомий білоруський письменник-фронтовик Василь Биков писав: «Ховали загиблих не скоро, коли фронт відкотився до Бугу і степ звільнився від снігу. Жителі навколишніх сіл зібрали тіла наших бійців, які там пролежали зиму, і звезли в братську могилу. Недалеко від тих місць похований командир нашого батальйону капітан Смирнов, він не на багато пережив свого командира роти, по сусідству з ним відпочиває прах командира полку майора Казаряна, який помер від ран у медсанбаті».
Зі спогадів гвардії капітана Олексія Рогова: «Гвардійці готувалися до штурму та ось на галявині з’явилися у шаховому порядку дев’ять фашистських танків, своїм вогнем вони планували зрівняти з землею нашу піхоту».
СЬОГОДЕННЯ
З метою вшанування пам’яті всіх полеглих за звільнення сіл Трепівської сільської ради, науково-дослідницьким приватним підприємством «Археолог» виготовлено облікову документацію на об’єкти культурної спадщини (братські могили радянських воїнів), постійно впорядковуються пам’ятні місця та прилегла територія, проводяться уроки пам’яті, у громадському музеї «Історії сіл Трепівської сільської ради» створено експозицію «Трепівка у роки війни», присвячену цим буремним подіям.
Наприкінці 2017 року на території Трепівської сільської ради стався акт вандалізму: невідомі особи здійснили наругу над пам’яткою культурної спадщини — пам’ятником на братській могилі, про яку йшлася оповідь вище. Сумно і моторошно було жителям Знам’янащини від цієї новини. З скульптурної групи повністю з усіх сторін зірвано мідний корпус, який зберігав пам’ятник від впливу атмосферних опадів. Наслідком вандалізму стало його руйнування: пошкодження цементного покрову, утворення численних тріщин та дірок. Пам’ятник зусиллями багатьох людей був відновлений у надзвичайно короткі строки, але чи залікуються душевні рани у серцях трепівчан, та й не тільки в них?!..
ЯК ДІСТАТИСЯ
Дістатися пам’ятних місць Трепівської сільської ради можна на авто, пасажирським рейсовим автобусом або до станції Трепівка електропотягом.
Оксана Лутай
У підготовці статті
використані матеріали збірника
«Спогади про звільнення Кіровоградщини», книги Василя Даценка «Щоб пам’ятали»
та зібрані ним архівні матеріали
На території Трепівської сільської ради знаходиться сім братських могил та п’ять пам’ятних знаків. Ці мовчазні свідки найстрашнішої в історії людства війни — Другої світової, не дозволяють нам забути минуле.
За даними штабу Київського військового округу у березні 1950 року на території села Трепівка будь-яких військових поховань періоду Другої світової війни не було.
Братські могили у сучасному вигляді сформовані у 1953 році під час перепоховання воїнів з поодиноких та братських могил полеглих, що загинули у грудні 1943-го та січні 1944 років, коли у трикутнику сіл Кучерівка, Топило, Копані у ході наступу велися запеклі бої з прориву ворожої оборони з метою оволодіння Кіровоградом.
Відповідно до рішення Трепівської сільської ради від 10 листопада 1957 року №4 на братських могилах встановлено пам’ятники загиблим воїнам. У центрі села Трепівка біля школи височіє пам’ятник, який являє собою скульптурну групу: фігура воїна-визволителя (висота — 2,5м) з накинутим на плечах плащем. Лівою рукою він обіймає за плечі хлопчика, який стоїть поруч та тримає символічний вінок пам’яті, а поруч дівчина, що схилилася у скорботі за загиблими. Скульптура виготовлена із залізобетону і пофарбована у сріблястий колір, а вінок — у зелений; розміщена на двоблочному постаменті, що виготовлений з бетону.
На фасадному боці верхнього ярусу розташовано меморіальну табличку з написом російською мовою: «Вечная слава героям, павшим в боях за свободу и независимость нашей Родины». Під написом рельєфне зображення лаврової гілки, а зверху п’ятикутна червона зірка.
Поруч стоять таблички з фото загиблих Степана Пимоновича Стежки і Влодимира Петровича Яковлева. Біля пам’ятника знаходиться десять плит з іменами та датами смерті визволителів Трепівської землі.
І так біля кожної з братських могил, які стали останнім місцем прихистку для сотень українців і таджиків, росіян і казахів, вірменів і білорусів. За прізвищами та іменами солдатів можна скласти карту колишнього Радянського Союзу. Відповідно до паспортів на ці об’єкти культурної спадщини приблизна кількість загиблих сягає більше 1,5 тисячі воїнів, але аналіз архівних документів дає підставу вважати, що у цих могилах поховано значно більше.
ІСТОРИЧНА ДОВІДКА
З оперативних повідомлень: «Північніше Кіровограда наші війська успішно відбили атаки великих сил піхоти і танків противника, завдали йому втрат у живій силі і техніці».
Після війни маршал Іван Степанович Конєв писав у своїх спогадах: «У грудні 1943 року війська прорвали укріплену смугу противника по річці Інгулець, оволоділи містом Олександрія і великим залізничним вузлом Знам’янка, але зустрівши запеклий опір ворога, до другої половини грудня призупинили наступ і закріпилися на досягнутих рубежах». Іван Степанович не розповідає, що не зважаючи на стійку німецьку оборону та сильні танкові контратаки, наші війська намагалися визволити рідну землю ціною величезних людських втрат. Гітлерівці ж втримували стратегічно важливу ділянку залізниці у районі станції Трепівка.
Відповідно до даних Центрального архіву у м.Подольськ (ЦАМО РФ) на цій території бої вели воїни 14-ї гвардійської стрілецької дивізії 53-ї армії 2-го Українського фронту. Наші втрати були величезними — один лише 35-й гвардійський стрілецький полк втратив з 28 грудня 1943 по 8 січня 1944 року 178 бійців, у тому числі 21 сержанта і 157 рядових. Ця стрілецька дивізія була укомплектована мобілізованими з азіатських республік колишнього Радянського Союзу, які майже не володіли російською мовою і тому не розуміли наказів командирів, що призводило до масових втрат. До складу військових частин входили вихідці зі звільнених областей України та жителі навколишніх сіл. Точний облік солдатів не проводився, і тому сьогодні дуже складно визначити кількість загиблих під час визволення земель Трепівської сільської ради.
Значних втрат у ході Кіровоградськї наступальної операції, що розпочалася 5 січня 1944 року, зазнали і 116-а, 213-а та 233-я стрілецькі дивізії, які пішли на штурм добре укріплених позицій ворога.
Трепівські чорноземи перетворилися у червоно-чорне місиво з людських тіл, снігу та крові. Воїнів хоронили спочатку у групових та одиноких могилах як безіменних. Члени похоронних команд забрали документи у загиблих (у кого вони були) і уповноважили місцеву владу, яка тільки-но була створена, провести перепоховання відповідно зі списками та актами, де вказано лише приблизна кількість загиблих.
ЦІКАВІ ФАКТИ
Заступник дивізіону 404-го артилерійського полку 116-ї стрілецької дивізії старший лейтенант Панков Михайло Петрович, 1910 року народження, відбиваючи 5 січня 1944 року біля села Копані танкову контратаку противника, підбив 2 ворожих танки і отримав смертельне поранення осколком снаряда. Михало Петрович посмертно нагороджений орденом Вітчизняної війни першого ступеню. За свідченнями його рідних, які отримали похоронне повідомлення, похований на місці загибелі, а у 1955 році його прах перенесено до братської могили на території сільської ради, яка носить назву «Братська могила сибіряків», оскільки більшість у ній похованих — воїни-сибіряки з 116-ї стрілецької дивізії, сформованої у Забайкаллі у 1942 році.
Учасник боїв за Трепівку, відомий білоруський письменник-фронтовик Василь Биков писав: «Ховали загиблих не скоро, коли фронт відкотився до Бугу і степ звільнився від снігу. Жителі навколишніх сіл зібрали тіла наших бійців, які там пролежали зиму, і звезли в братську могилу. Недалеко від тих місць похований командир нашого батальйону капітан Смирнов, він не на багато пережив свого командира роти, по сусідству з ним відпочиває прах командира полку майора Казаряна, який помер від ран у медсанбаті».
Зі спогадів гвардії капітана Олексія Рогова: «Гвардійці готувалися до штурму та ось на галявині з’явилися у шаховому порядку дев’ять фашистських танків, своїм вогнем вони планували зрівняти з землею нашу піхоту».
СЬОГОДЕННЯ
З метою вшанування пам’яті всіх полеглих за звільнення сіл Трепівської сільської ради, науково-дослідницьким приватним підприємством «Археолог» виготовлено облікову документацію на об’єкти культурної спадщини (братські могили радянських воїнів), постійно впорядковуються пам’ятні місця та прилегла територія, проводяться уроки пам’яті, у громадському музеї «Історії сіл Трепівської сільської ради» створено експозицію «Трепівка у роки війни», присвячену цим буремним подіям.
Наприкінці 2017 року на території Трепівської сільської ради стався акт вандалізму: невідомі особи здійснили наругу над пам’яткою культурної спадщини — пам’ятником на братській могилі, про яку йшлася оповідь вище. Сумно і моторошно було жителям Знам’янащини від цієї новини. З скульптурної групи повністю з усіх сторін зірвано мідний корпус, який зберігав пам’ятник від впливу атмосферних опадів. Наслідком вандалізму стало його руйнування: пошкодження цементного покрову, утворення численних тріщин та дірок. Пам’ятник зусиллями багатьох людей був відновлений у надзвичайно короткі строки, але чи залікуються душевні рани у серцях трепівчан, та й не тільки в них?!..
ЯК ДІСТАТИСЯ
Дістатися пам’ятних місць Трепівської сільської ради можна на авто, пасажирським рейсовим автобусом або до станції Трепівка електропотягом.
Оксана Лутай
У підготовці статті
використані матеріали збірника
«Спогади про звільнення Кіровоградщини», книги Василя Даценка «Щоб пам’ятали»
та зібрані ним архівні матеріали
