Олег Пащенко: «Усі захоплення — від нудьги, а коні — від любові»
- 13 вересня 2017, 09:00
З-поміж інших пам’ятних днів є у календарі і День коня, який відзначають 31 серпня — у день пам’яті святих православних мучеників Фрола и Лавра, які вважалися покровителями коней, тому неофіційно цей день і стали так називати. Колись кінь для людини був таким же звичним, як сьогодні автомобіль, окремого поняття «кінник» не існувало, тому день Фрола і Лавра був загальним церковним святом. Коней же у цей день звільняли від усякої роботи, купали у річках чи озерах, вплітали в гриву стрічки й квіти, а подекуди пекли печиво у вигляді кінського копита.
Олег Пащенко (с.Іванівка Світловодського району) (на фото) живе у наші часи, тому його можна називати кінником, адже він доглядає та вигулює коней у господарстві ТОВ «Мас-Агро», керівником якого є Іван Середа. Коні не є профілем господарства, просто сам його голова ними захоплений. «На цьому ми з Іваном Яковичем зійшлись, бо просто любимо цю справу, — каже Олег Пащенко. — Для мене це не професія, не робота, а дійсно улюблене заняття і спосіб життя. Керівник не знає, але навіть якщо мені не платитимуть зарплату, я все одно буду приходити і доглядати, бо без цього не можу».
Олег Анатолійович продовжує: — У господарстві 6 коней — 3 породистих та 3 робочих. До усіх знайшов підхід. Та найбільше спілкуюся з Іглицею — англійською чистокровною верховою. Щодо клички, то згідно з правилами сучасної селекції, усі тварини носять клички, які формуються за певними законами. Клички коней, зокрема, вказують на їх походження. За традицією лоша називається у відповідності з першими літерами імен батька та матері. Так утворилася й кличка Іглиця — є така невисока вічнозелена трава. А між собою ми її називаємо Глафіра, Глаша. Це одна з найстаріших і найкрасивіших порід, яку привезли свого часу англійські лицарі, дорога, в середньому зараз коштує 15 тис. доларів. Іглиця — найменша в породі, у неї 1 м 65 см в холці, зазвичай вони вищі. Неспокійна за характером порода, тому і вважається найшвидшою. Такі коні беруть участь у гладких кінських перегонах (коли долають різні дистанції на граничній швидкості по скаковому колу), конкурі (змаганнях з подолання перешкод верхи на коні, що проходять на конкурному полі: коли кінь зачіпає рухому перешкоду, то падає перешкода) та стипль-чезі (найнебезпечнішому виді спорту зі штучними нерухомими перешкодами, наприклад, з наповненими водою канавами, дубовою стінкою, камінною кладкою: якщо кінь зачіпає їх, то падає і кінь, і вершник — коли 10% доходить до фінішу, то це вважається вдалим заїздом. Найскладніша у світі траса для стипль-чезу знаходиться у м.Пардубіце, Чехія).
Родом я з Кременчука. Дитинство пройшло у бабусі в селі, де малими мали найкращу розвагу — їздити верхи. А потім так склалося у житті, що моя перша дружина мала освіту технікуму фізичної культури за спеціалізацією кінний спорт, я у неї стажувався і був жокеєм 2 роки (сезони) на іподромах П’ятигорська, Ростова від Онуфріївського кінзаводу. У Радянському Союзі якщо ти жокей і працюєш на іподромі, то видавали посвідчення і допускали бути інструктором з кінного туризму, що я і використав. Тому 2 роки у моєму житті була керівна і тренерська робота у с.Піщане (Полтавська область), де був великий колгосп, який закуповував коней (раніше військкомат зобов’язував кожне господарство тримати певну кількість коней, мабуть, для якихось військових цілей), чим, власне, я й займався. У нас було 60 коней. Маючи таку базу, з однодумцями влаштував групу кінного туризму і водив групи бажаючих на вихідних до смт Власівка м.Світловодськ. А потім Союз розпався, і наша діяльність припинилася, бо одна справа придбати коня, а інша справа — його утримувати, адже це дуже дороге задоволення. Де видумаєте взялася Іглиця? Її купив Іван Якович за невелику суму на одному з конзаводів, бо там не було за що годувати тварин.
У «Мас-Агро» я 5 років, до цього мав перерву у спілкуванні з кіньми у 15 років, бо для цього слід було кудись їхати. Тепер за власною ініціативою займаюся з дітьми верховою їздою: даю ази як правильно сидіти, їздити. (Свого часу займався цим досить серйозно — з онуком Івана Середи Олександром підготували повну програму вправ на коні, у тому числі вправи з шаблею). Для занять маємо спортивне та кавалерійське сідла. Здебільшого це сільські діти й дорослі, інколи в Іванівку приїздить покататися сімейна пара зі Світловодська.
Олег Пащенко досить скромна людина. Слово за словом ми з’ясували, що окрім кінних занять у Іванівській школі він створив відеогурток «Ілюзіон»: знятий дітьми фільм «З життя українського селянина» посів перше місце на обласному конкурсі робіт юних віеоаматорів у 2012 році, тоді ж зняли фільм і про коней. Робить фрегати, літаки. За фахом він слюсар механоскладальних робіт, тож дуже любить працювати з залізом — проводить зварювальні роботи, вигадує різні конструкції. Із односельчанином Олександром Мирним свого часу займалися вирощуванням картоплі, то Олег Анатолійович розробив і виготовив усю механізацію з її саджання, підгортання та викопування. Цього року проводив сільську дискотеку, бо має досвід: у молоді роки працював звукооператором, грав на весіллях, у ресторанах, створивши групу у Кременчуці, з якою їздив на гастролі областями України у 90-ті. Сам грає на 9 інструментах, серед яких баян, піаніно, гітара, балалайка, ударні, домра, отримавши освіту у Олександрійському культпросвітучилищі, не довчившись півроку, бо пішов працювати. У Іванівській школі навіть 5 років викладав музику. За цей час став автором гімну школи. А стенд, на якому він розміщений, та усі інші стенди і полички з дерева у школі мають авторський дизайн та виконані самим автором — Анатолієм Пащенком. Зараз сезонно працює у шкільній котельні. У нього першого у селі з’явився комп’ютер, для чого чоловік продав колись машину, зараз допомагає у ремонті шкільної техніки та техніки сільської ради. Спить 4 години на добу та шукає однодумців, з якими можна ходити у кінні походи, створювати фільми і макети кораблів.
На запитання звідки така кількість захоплень відповідає: «Це все від нудьги. Є руки, є фантазія, чому б не робити. А коні дають смисл життя. Я до них іду вранці, увечері, і без них життя було б сірим і незрозумілим. Якщо надумаєте приїхати в гості до коней, привезіть їм цукор-рафінад і чорний хліб».
Контактний телефон: (098) 222 62 71
(Пащенко Олег Анатолійович).
Розмову записала Тетяна Юганова
Олег Анатолійович продовжує: — У господарстві 6 коней — 3 породистих та 3 робочих. До усіх знайшов підхід. Та найбільше спілкуюся з Іглицею — англійською чистокровною верховою. Щодо клички, то згідно з правилами сучасної селекції, усі тварини носять клички, які формуються за певними законами. Клички коней, зокрема, вказують на їх походження. За традицією лоша називається у відповідності з першими літерами імен батька та матері. Так утворилася й кличка Іглиця — є така невисока вічнозелена трава. А між собою ми її називаємо Глафіра, Глаша. Це одна з найстаріших і найкрасивіших порід, яку привезли свого часу англійські лицарі, дорога, в середньому зараз коштує 15 тис. доларів. Іглиця — найменша в породі, у неї 1 м 65 см в холці, зазвичай вони вищі. Неспокійна за характером порода, тому і вважається найшвидшою. Такі коні беруть участь у гладких кінських перегонах (коли долають різні дистанції на граничній швидкості по скаковому колу), конкурі (змаганнях з подолання перешкод верхи на коні, що проходять на конкурному полі: коли кінь зачіпає рухому перешкоду, то падає перешкода) та стипль-чезі (найнебезпечнішому виді спорту зі штучними нерухомими перешкодами, наприклад, з наповненими водою канавами, дубовою стінкою, камінною кладкою: якщо кінь зачіпає їх, то падає і кінь, і вершник — коли 10% доходить до фінішу, то це вважається вдалим заїздом. Найскладніша у світі траса для стипль-чезу знаходиться у м.Пардубіце, Чехія).
Родом я з Кременчука. Дитинство пройшло у бабусі в селі, де малими мали найкращу розвагу — їздити верхи. А потім так склалося у житті, що моя перша дружина мала освіту технікуму фізичної культури за спеціалізацією кінний спорт, я у неї стажувався і був жокеєм 2 роки (сезони) на іподромах П’ятигорська, Ростова від Онуфріївського кінзаводу. У Радянському Союзі якщо ти жокей і працюєш на іподромі, то видавали посвідчення і допускали бути інструктором з кінного туризму, що я і використав. Тому 2 роки у моєму житті була керівна і тренерська робота у с.Піщане (Полтавська область), де був великий колгосп, який закуповував коней (раніше військкомат зобов’язував кожне господарство тримати певну кількість коней, мабуть, для якихось військових цілей), чим, власне, я й займався. У нас було 60 коней. Маючи таку базу, з однодумцями влаштував групу кінного туризму і водив групи бажаючих на вихідних до смт Власівка м.Світловодськ. А потім Союз розпався, і наша діяльність припинилася, бо одна справа придбати коня, а інша справа — його утримувати, адже це дуже дороге задоволення. Де видумаєте взялася Іглиця? Її купив Іван Якович за невелику суму на одному з конзаводів, бо там не було за що годувати тварин.
У «Мас-Агро» я 5 років, до цього мав перерву у спілкуванні з кіньми у 15 років, бо для цього слід було кудись їхати. Тепер за власною ініціативою займаюся з дітьми верховою їздою: даю ази як правильно сидіти, їздити. (Свого часу займався цим досить серйозно — з онуком Івана Середи Олександром підготували повну програму вправ на коні, у тому числі вправи з шаблею). Для занять маємо спортивне та кавалерійське сідла. Здебільшого це сільські діти й дорослі, інколи в Іванівку приїздить покататися сімейна пара зі Світловодська.
Олег Пащенко досить скромна людина. Слово за словом ми з’ясували, що окрім кінних занять у Іванівській школі він створив відеогурток «Ілюзіон»: знятий дітьми фільм «З життя українського селянина» посів перше місце на обласному конкурсі робіт юних віеоаматорів у 2012 році, тоді ж зняли фільм і про коней. Робить фрегати, літаки. За фахом він слюсар механоскладальних робіт, тож дуже любить працювати з залізом — проводить зварювальні роботи, вигадує різні конструкції. Із односельчанином Олександром Мирним свого часу займалися вирощуванням картоплі, то Олег Анатолійович розробив і виготовив усю механізацію з її саджання, підгортання та викопування. Цього року проводив сільську дискотеку, бо має досвід: у молоді роки працював звукооператором, грав на весіллях, у ресторанах, створивши групу у Кременчуці, з якою їздив на гастролі областями України у 90-ті. Сам грає на 9 інструментах, серед яких баян, піаніно, гітара, балалайка, ударні, домра, отримавши освіту у Олександрійському культпросвітучилищі, не довчившись півроку, бо пішов працювати. У Іванівській школі навіть 5 років викладав музику. За цей час став автором гімну школи. А стенд, на якому він розміщений, та усі інші стенди і полички з дерева у школі мають авторський дизайн та виконані самим автором — Анатолієм Пащенком. Зараз сезонно працює у шкільній котельні. У нього першого у селі з’явився комп’ютер, для чого чоловік продав колись машину, зараз допомагає у ремонті шкільної техніки та техніки сільської ради. Спить 4 години на добу та шукає однодумців, з якими можна ходити у кінні походи, створювати фільми і макети кораблів.
На запитання звідки така кількість захоплень відповідає: «Це все від нудьги. Є руки, є фантазія, чому б не робити. А коні дають смисл життя. Я до них іду вранці, увечері, і без них життя було б сірим і незрозумілим. Якщо надумаєте приїхати в гості до коней, привезіть їм цукор-рафінад і чорний хліб».
Контактний телефон: (098) 222 62 71
(Пащенко Олег Анатолійович).
Розмову записала Тетяна Юганова
