Тож не дивно, що публікація під приреченим заголовком «Радіоактивний Дніпро вже неживий і відтворенню європейськими технологіями не підлягає», оприлюднена на сайті «КременчукToday», приголомшила і вразила мешканців Кіровоградщини.

Назва статті говорить сама за себе, а її зміст ґрунтується на заяві доктора технічних наук Євгена Яковлєва, який стверджує, що «донні відклади в Дніпрі сьогодні — це вся таблиця Менделєєва, але в рухомій формі, коли відбувається активний перехід різних елементів в воду»; «ще один фактор — це атомні станції, які наганяють до Дніпра температуру додатково до природного, кліматичного, і ми насичуємо Дніпро тритієм — радіоактивним воднем»; «наш норматив по тритію через нашу бідність і інерції — 30 тис. беккерелів (кількість розпадів радіоактивних елементів в секунду) на літр. Ввести європейський або американський норматив, який в 100-300 разів жорсткіше, від 100 до 300 беккерелів, у нас не уявляється можливим». І, як смертний вирок, «жодна європейська технологія дніпровську воду не зможе перетворити на воду придатну для пиття».

Прокоментувати цю гучну заяву ми попросили світловодського державного еколога Костянтина Рибачука, який зазначив, що у вищеназваній публікації фарби вкрай згущені. «Безумовно, — зазначив він, — доля правди у цьому є. Але, всього лиш доля. У питанні порятунку і оздоровлення Дніпра — цілий комплекс проблем, але вип’ячувати радіоактивне забруднення — і недоречно, і неправильно». Радіоізотопи та його складники, за словами Костянтина Рибачука, — не основна, а тим більш, не смертельна загроза головної водної артерії України. Вони, маючи значну вагу, опинившись у Дніпрі через катастрофу на Чорнобильській АЕС, вже давно дренували і занурились у піддонний мул на глибину, не меншу, ніж один метр. Вони, «лежачи» там, практично не змішуються з водою. Їхня концентрація більш вища, чим вище течією ріки, та навіть у Прип’яті — річці, що протікає повз ЧАЕС і впадає у Дніпро, концентрація радіоактивних компонентів не становить смертельної загрози ані для річки, ані для довкілля. Хоча це також є проблемою, яка варта уваги, але розв’язувати її потрібно у комплексі з головною загрозою — евтрофікацією. Так, по-науковому, держеколог назвав органічне забруднення Дніпра. А ще доступніше — цвітіння синьо-зелених водоростей. Ось що Костянтин Рибачук, як спеціаліст, вважає головною загрозою. Здолати її, як свідчить передовий світовий досвід, є цілком реальним і можливим. Тут головне, каже він, було б бажання очільників України її здолати — звісно, виділивши на це здолання відповідну суму грошей.

За таких обставин у Дніпрі значно зростуть популяції річкових біоресурсів, смертність яких і пов’язана з евтафікацією. А ще, безумовно, боротьба з браконьєрством. А ось тут, окрім доброї волі державних керманичів, потрібне ще бажання керманичів місцевих. А ще — сумління пересічних громадян, яких має жахати перспектива залишити своїм дітям й онукам Дніпро-Славуту без риби, а не якесь там радіоізотопне забруднення.