Минають роки, пам'ять про визволення Олександрівки не меркне
- 5 січня 2017, 15:32
В оперативному зведенні Радінформбюро за 9 січня 1944 року з’явилось довгоочікуване повідомлення для олександрівців, які воювали на всіх фронтах: районний центр Олександрівку та залізничну станцію Фундукліївку звільнено від німецько-фашистських окупантів. Радості не було меж! Повідомлення означало, що на другий день Різдва вигнано ворога з рідної землі!
Серед тих, хто визволяв Олександрівку, були Устим Володько, Василь Пустовий, Василь Куценко, Іван Давидов. Тоді вони ще не знали, що через роки містечко на берегах Тясмину буде їх другою домівкою, а самі вони стануть почесними жителями Олександрівки. На жаль, всі згадані визволителі вже відійшли у вічність.
Спогади про визволення Олександрівки тепер залишились лише у фондах Олександрівського районного краєзнавчого музею.
Ось що згадує про пам’ятну для олександрівців подію Устим Володько: «7 січня 1944 р., на Різдво, німці залишили бойову охорону, яку виявила наша розвідка. Радянські воїни швидко зім'яли її, і наша дивізія пішла вперед, вийшовши на рубіж Перші Бірки — Олександрівка 8 січня вранці. Далі була дорога на Юрчиху через ворота цукрозаводу. Розвиднялось, коли ми були біля відстійників за Олександрівкою.
9 січня 1944 р. визволено Кам'янку, Тимошівку. 10 січня ми були в смузі Красносілки — Баландине. Починалась підготовка до Корсунь-Шевченківської операції. До війни я не знав, що є Олександрівка, не думав, що доведеться тут жити, радіти дітям і онукам».
Аж не віриться, що з часу визволення минуло вже 73 роки. Та подвиг воїнів-визволителів не меркне в пам’яті олександрівців.
Спогади про визволення Олександрівки тепер залишились лише у фондах Олександрівського районного краєзнавчого музею.
Ось що згадує про пам’ятну для олександрівців подію Устим Володько: «7 січня 1944 р., на Різдво, німці залишили бойову охорону, яку виявила наша розвідка. Радянські воїни швидко зім'яли її, і наша дивізія пішла вперед, вийшовши на рубіж Перші Бірки — Олександрівка 8 січня вранці. Далі була дорога на Юрчиху через ворота цукрозаводу. Розвиднялось, коли ми були біля відстійників за Олександрівкою.
9 січня 1944 р. визволено Кам'янку, Тимошівку. 10 січня ми були в смузі Красносілки — Баландине. Починалась підготовка до Корсунь-Шевченківської операції. До війни я не знав, що є Олександрівка, не думав, що доведеться тут жити, радіти дітям і онукам».
Аж не віриться, що з часу визволення минуло вже 73 роки. Та подвиг воїнів-визволителів не меркне в пам’яті олександрівців.
