Старший науковий співробітник установи Анатолій Маршанін представив курсантам Донецького державного університету внутрішніх справ історичні матеріали, зібрані на основі документів та свідчень з архівів Кіровоградщини.

Голод 1921-1923 років на українських землях мав штучний характер. Попри посуху та економічну розруху після воєн, визначальним чинником стала політика більшовицької влади, спрямована на придушення українського селянства та контроль над продовольчими ресурсами.

За архівними даними, на території сучасної Кіровоградської області трагедія була особливо гострою. Примусові хлібозаготівлі досягли рівня, коли влада вилучала весь врожай, позбавляючи людей можливості вижити. Фондові документи фіксують масові хвороби, смертність і численні звернення голодуючих.

Окремим елементом репресивної політики стало переслідування так званих "куркулів" — селян, які мали трохи більше землі чи худоби. За словами лектора, критерії "куркульства" визначалися довільно: інколи достатньо було лише кількох коней або найманого працівника. Такі родини зазнавали конфіскацій, штрафів і примусових виселень.

У рамках хлібозаготівель більшовицька влада застосовувала принцип колективної відповідальності. Якщо окрема родина відмовлялася віддати зерно або не мала чого здати, карали все село: підвищували норми збору, вилучали майно та продукти, проводили обшуки, а населені пункти заносили до "чорних списків", що фактично означало блокаду.

Саме такі методи стали фундаментом пізнішої політики знищення українського селянства під час Голодомору 1932–1933 років.

Під час лекції Анатолій Маршанін наголосив, що голодні кампанії більшовицького режиму були інструментом боротьби проти українського суспільства. Він докладно пояснив механізми геноцидної політики: примусове вилучення продовольства, придушення опору селян, перекриття шляхів для порятунку.

Під час лекції слухачам представили ключові матеріали виставки Українського інституту національної пам’яті “Ми звинувачуємо: Голодомор 1932–1933 років”, що документують свідому політику Радянської влади: систему "чорних дощок", директиви щодо викачування хліба, заборону міжнародної допомоги та блокування шляхів порятунку.

Презентовані архіви та свідчення підтверджують: голод був не стихійним лихом, а умисно створеним інструментом знищення української нації.

Сьогодні, коли Україна знову переживає випробування й бореться за право на свободу, пам’ять про штучні голоди ХХ століття набуває особливого значення. Організатори лекції закликали вшанувати жертв геноцидів 22 листопада о 16:00 — традиційно запаливши свічку пам’яті як знак єдності та вдячності тим, хто не пережив трагедій 1921-1923, 1932-1933 і 1946-1947 років.