«Музика – це стиль життя»: інтерв’ю з місцевою музиканткою Оленкою Веселкою

Ксенія Федорова
19 вересня 2025, 16:56

Її знають за виступами у гурті «Їде дах» та численними культурними проєктами. Вона вміє поєднувати народний спів із сучасними етно-мотивами, гітару з перкусією, а щирість – із професійністю. Її концерти завжди живі, сповнені енергії та теплоти. Вісник Кіровоградщини зустрівся з музиканткою Оленкою Веселкою, щоб поговорити про шлях у музиці, улюблені інструменти та головні емоції, які вона прагне дарувати слухачам.

Як почалася ваша музична історія? Чи пам’ятаєте перші пісні або інструменти, з яких усе стартувало?

“У мого батька була гітара. Він іноді співав під неї, згадував молодість. Коли мені виповнилося 14 років, тато запитав: «Що тобі подарувати?». І я відразу відповіла: «Гітару». Відтоді все й почалось. Щоправда, тягнуло до музики мене ще з молодших класів. Я любила вистукувати ритми – навіть на металевій сітці від холодильника, яка стояла у нас на балконі. Мама тоді сказала: «Треба віддавати дитину на музику». І не помилилася”.

Ви маєте гарний вокальний діапазон і співаєте в різних стилях. Як вдалося напрацювати таку гнучкість?

“Усе йшло з дитинства – я намагалася повторювати будь-які звуки. Пташині співи, гавкіт, мукання… Навіть двері, які скриплять, я можу відтворити (сміється). Низький вокал я відчула завдяки батьковим платівкам Depeche Mode – хотілося заспівати так само глибоко. А високі ноти почала пробувати після пісень Каті Чілі. Народний спів відкрила у 14 років, коли вперше почула бардів із характерною манерою. А остаточно зрозуміла, що вмію, коли приєдналася до “Баби Єльки”.

Де ви навчалися музиці — офіційно чи самостійно?

“Спершу в нашому ДЮЦі на уроках гітари. Потім мене запросили в оркестр. Там я вперше побачила бандури, сопілки, балалайки, кобзи, домбри, навіть контрабаси. І навчилася хоча б трішки грати на кожному. Це було неймовірно захопливо. Мала офіційний курс – гітара, сольфеджіо, оркестровий клас, комп’ютерне аранжування. А спів під гітару вчилася сама, тато допомагав із першими кроками”.

Хто став вашим першим наставником?

“Мій викладач Анатолій Анатолійович Дон – чудовий гітарист і педагог. А ще диригенти оркестру – Світлана Василівна Холіна та Софія Володимирівна Матрос. Я дуже вдячна їм за науку і приклад”.

Розкажіть, будь ласка, на яких інструментах граєте, окрім гітари.

“У гурті “Їде дах” граю на джембе, іноді беру сопілку чи перкусію. Вдома маю синтезатор, гармошку, панфлейту. А взагалі, я за музичні джеми. Мрію, щоб у нашому місті бодай раз на місяць збиралися музиканти й творили разом”.

Який інструмент для вас найближчий?

“Гітара. Вона торкається струн душі. Проте люблю виклики. Наприклад, мала сопілку, яка спершу «мовчала». Я не здалася, навчилася грати – тепер це один із моїх улюблених інструментів”.

Які відчуття на сцені – сольно і в колективі?

“Абсолютно різні. У гурті чи оркестрі почуваюся спокійно й вільно – якщо щось забула, то не страшно. А сольно завжди більше відповідальності. Але в будь-якому випадку головне – донести емоцію до слухача”.

Які саме емоції ви хочете передати?

“Любов до української пісні, до нашої культури й традиції. Певний патріотизм. Хочу, щоб люди відчули: ми не самі, ми разом. Музика може надихнути, підтримати, заспокоїти”.

У яких місцях у Кропивницькому виступати особливо приємно?

“У дендропарку. Я колись мріяла там співати – і мрія здійснилася. Там чудова апаратура й професійний звукорежисер. Відчуваєш, що твій голос «живе» на повну силу”.

Що для вас музика сьогодні?

“Це стиль життя, спосіб вираження і професія. Вона робить мене щасливою. І я дуже хочу ділитися цією радістю з людьми”.

Фото: авторки