Молодший побратим: історії з тваринами на фронті
- 2 грудня 2024, 11:14
Я, Дігтярьов Олександр, учень 8 класу Вишнівцівської гімназії. Коли дізнався про конкурс, відразу вирішив поєднати дві історії про тварин, різних і в той же час рідних для мене військових.
На превеликий жаль, один з них героїчно загинув, він замінив мені батька, але історію про його молодшого побратима я запам'ятав, хочу поділитися і з вами.
Отже, перша моя історія буде про військовослужбовця 41 ОМБр Ігора з позивним "Лях", який проходив службу на Куп'янському напрямку, в цивільному житті не цікавився домашніми тваринами, але війна змінює людей.
Одного дня, перебуваючи на блокпості зустрів котика, який був зовсім маленький, сіренький з білими лапками та чорними очима. Як не дивно, але він приходив туди тоді, коли там був Ігор. Згодом, військовий забрав його до себе, давши йому ім'я Димок. Коли «Лях» виходив на бойові завдання, то Димок завжди чекав Ігоря в розташуванні, вдень завжди виглядав, а вночі згортався клубком і спав на його місці. Коли Ігор повертався, то кіт постійно був поруч з ним. Так було кожного разу.
Зі слів побратима:
Друга історія про мого дядька Ігоря Слабкого військовослужбовця 22 ОМБр та його молодшого побратима пса "Артуху", який перебував на Донецькому напрямку.
Їхня історія знайомства дуже цікава і випадкова. Повертаючись з бойового завдання в них пробило колесо, і хлопці зупинилися, щоб полагодити. Перед тим, як поїхати далі, край дороги вони почули писк, поглянувши, побачили цуценятко і вирішили його забрати з собою. Воно відразу припало до душі, саме моєму дядькові. Так, як він артилерист, вирішив дати йому позивний "Артуха". З маленького цуценятка дядько Ігор виростив великого пса, який змалечку був з ним поруч, навіть їздив на бойові завдання, проте коли лунали вибухи він прикривав вушка своїми лапками і не подавав жодного звуку. "Артуха" був надійною опорою та підтримкою, не лише для дядька, але і для всього екіпажу бойової машини.
Зараз Ігор знаходиться вдома, але коли спілкується з побратимами, то обов'язково хлопці показують йому і "Артуху", який побачивши Ігоря починає скулити, ніби цим самим показує, що він сумує за ним.
Ось такі цікаві дві історії, якими я з задоволенням поділився з вами про молодших побратимів моїх військових. І як підсумок хочу додати, що тварини відіграють важливу роль на фронті, вони є підтримкою та заспокоєнням для наших воїнів.
Робота Дігтярьова Олександра під керівництвом класного керівника Дігтярьової Катерини Олександрівни
Одного дня, перебуваючи на блокпості зустрів котика, який був зовсім маленький, сіренький з білими лапками та чорними очима. Як не дивно, але він приходив туди тоді, коли там був Ігор. Згодом, військовий забрав його до себе, давши йому ім'я Димок. Коли «Лях» виходив на бойові завдання, то Димок завжди чекав Ігоря в розташуванні, вдень завжди виглядав, а вночі згортався клубком і спав на його місці. Коли Ігор повертався, то кіт постійно був поруч з ним. Так було кожного разу.
Зі слів побратима:
"Перед виходом на чергове бойове завдання, Димок не злазив з рук у Ігоря, ніби відчував, що той вже не повернеться. І коли ми дізналися про його загибель, кіт безслідно зник, і більше не з'являвся в розташуванні".
Друга історія про мого дядька Ігоря Слабкого військовослужбовця 22 ОМБр та його молодшого побратима пса "Артуху", який перебував на Донецькому напрямку.
Їхня історія знайомства дуже цікава і випадкова. Повертаючись з бойового завдання в них пробило колесо, і хлопці зупинилися, щоб полагодити. Перед тим, як поїхати далі, край дороги вони почули писк, поглянувши, побачили цуценятко і вирішили його забрати з собою. Воно відразу припало до душі, саме моєму дядькові. Так, як він артилерист, вирішив дати йому позивний "Артуха". З маленького цуценятка дядько Ігор виростив великого пса, який змалечку був з ним поруч, навіть їздив на бойові завдання, проте коли лунали вибухи він прикривав вушка своїми лапками і не подавав жодного звуку. "Артуха" був надійною опорою та підтримкою, не лише для дядька, але і для всього екіпажу бойової машини.
Зараз Ігор знаходиться вдома, але коли спілкується з побратимами, то обов'язково хлопці показують йому і "Артуху", який побачивши Ігоря починає скулити, ніби цим самим показує, що він сумує за ним.
Ось такі цікаві дві історії, якими я з задоволенням поділився з вами про молодших побратимів моїх військових. І як підсумок хочу додати, що тварини відіграють важливу роль на фронті, вони є підтримкою та заспокоєнням для наших воїнів.
Робота Дігтярьова Олександра під керівництвом класного керівника Дігтярьової Катерини Олександрівни
