Народний музей історії селища Павлиша був створений у 1988 році як музей революційної, бойової та трудової слави на кошти тогочасного колгоспу імені Комінтерну під керівництвом Анатолія Резніка. Його першим директором став учитель Павлиської восьмирічної школи Дмитро Капленко. В 1994 році музей отримав статус «народного».

Значні проблеми в музеї почалися після розпаду колгоспу, головною була відсутність опалення, через що взимку він майже не працював.

Із січня цього року заклад очолює вчитель історії Павлиського ліцею імені Василя Олександровича Сухомлинського Віталій Постриган.



— На цю пропозицію Онуфріївського селищного голови Віталія Берези погодився майже одразу, бо і моя основна робота, і хобі пов’язані з історією: я викладаю однойменний предмет учням та пишу книги з історії рідного краю, — розповідає Віталій Постриган. — Живу в Павлиші, народився і виріс в Онуфріївці, батьки мої із сусідніх Попівки та Вишнівців, тож знаю край і його жителів.

Вдячний попередникам за те, що зберегли селищний музей. Але ракурс подачі історії в ньому зараз актуальний станом на… 1988 рік. Маю власне бачення щодо нового облаштування музейних експозицій, та спочатку вирішив зробити ремонт, а вже потім займатися наповненням двох великих залів. Коли ставав до роботи, розраховував тільки на себе. Та певну фінансову підтримку запропонували фермерське господарство «Агролан – К» (керівниця Аліна Береза) та фермер Роман Головченко, тож з лютого почав ремонтні роботи.

Ключова допомога прийшла звідти, звідки я особисто не чекав. Одного дня в музей зайшов мій колишній учень і гуртківець, а нині ветеран російсько-української війни Юрій Пономарьов. Розпитав про діяльність, а через тиждень повернувся і повідомив, що він і його мама Валентина Пономарьова вирішили передати на розвиток музею частину отриманої від держави виплати у розмірі 100 тисяч гривень — у пам'ять про брата і сина Івана Пономарьова.



— Іван був істориком, закінчив Одеський національний університет імені І.І. Мечникова, — розповідає Юрій Пономарьов. — Наслідуючи його приклад, я з дитинства теж цікавився історією, вступив до того ж університету, тільки на археологічну кафедру. Не стояв осторонь революційного руху на Майдані, згодом залишив навчання, аби боротися з російською агресією, і з 2016 по 2019 рік перебував на контрактній службі у війську. Іван з 2016 по 2018 рік проходив строкову військову службу.

Із 24 лютого 2022 року і я, і брат пішли на захист країни. На жаль, Іван загинув 24 березня 2023 року, захищаючи єдину «дорогу життя» до міста Бахмута. Я ж отримав два поранення: в Мар'їнці та в районі Бахмута і з квітня 2024 року звільнений з лав Збройних сил України.

Я давно не бачив наш музей відкритим, тож зайшов туди з цікавості. Новину обговорили в сімейному колі і швидко дійшли згоди, аби передати гроші, які отримала наша сім'я від держави, на його розвиток. Друзі і близькі підтримують наше рішення і чекають на офіційне відкриття.

І моя мама, і моя бабуся волонтерять, допомагаючи війську. Ми доставляли на фронт автівки, купували дрони, засоби зв’язку, різну амуніцію і зараз збираємо на дрон для павлишанина. Та з мамою вирішили, що треба допомагати і в такий спосіб. Бо якщо хоч у когось зміниться ставлення до нашої історії, то, може, більше ніколи не виникне нова війна в Україні. Центральне місце в музеї буде відведено нинішній російсько-українській війні і нашим героям-землякам.

За словами завідувача музею Віталія Постригана, на сьогодні освоєно 70 тисяч гривень. Завдяки ним поштукатурили і пофарбували стіни, пофарбували вікна, поклеїли панелі, придбали стенди, встановили відеонагляд. Незабаром встановлять гребні на даху, у планах перефарбувати фасад. Два місяці тому на подвір’ї встановили репліки Керносівського ідола часів ямної культури (2500 р. до н.е.), скіфського (500 р. до н.е.) та половецького (1200р н.е.) воїнів (баб). На території Онуфріївської громади знаходиться не менше 500 курганів, тож скульптури не відірвані від реальності, хоча їх оригінали знайдені і не на Онуфріївщині. Репліки виготовив місцевий краєзнавець Василь Сурмило.