Зооволонтерка із 20-річним стажем Тетяна Нельга з Павлиша і її улюбленці
- 1 вересня 2023, 21:38
Тетяна Нельга із селища Павлиша Онуфріївської селищної ради Кропивницького району уже 20 років опікується безпритульними тваринами, які живуть в її та сусідніх громадах. Із початком повномасштабного вторгнення волонтери UAnimals та «Порятунок тварин Харків» привозять до неї врятованих тварин із зони бойових дій та зони затоплення. Усім вона надає необхідну допомогу та шукає нових господарів.
Про любов до чотирилапих з дитинства, про прохання військових з нуля врятувати тварин та про допомогу, яку волонтерка надає захисникам і захисницям, розповіла «Віснику Кіровоградщини» Тетяна Нельга.
Тетяна родом з Кропивницького, із п’ятирічного віку виховувалася у Пантаївській школі-інтернаті. У Павлиш переїхала у свої 17, бо усім серцем полюбила, коли ще дитиною приїздила в гості до брата.
Тварин любить, відколи себе пам’ятає.
І з роками ця любов тільки збільшувалася. Коли йшла на роботу, то де бачила обездолену тварину, годувала її, лікувала, а новонароджені оберемочки забирала додому — вигодовувала, шукала їм сім'ї.
Уже 20 років діє як зооволонтерка.
Хоч не зареєстрована офіційно, та за скільки років її знають у волонтерських спільнотах. Про її діяльність писали у місцевій газеті, знімали телесюжети на кременчуцькому телебаченні.
Її ранок починається з того, що треба швидко пересвідчитися, що всі здорові, потім нагодувати і напоїти їх, вже потім тільки може випити кави самій та йти прибирати й обробляти всі вольєри, аби не сталося спалаху якоїсь хвороби. Не тримає тварин у клітках, бо переконана, що нехай тварин буде менше, але вони матимуть комфортні, вільно гулятимуть.
Коли дізнається, що десь у селищі з’явилася покинута доросла тварина, лікує її, вакцинує, обробляє від паразитів, стерилізує, заводить паспорт, потім регулярно годує разом з небайдужими місцевими жителями. Цих собак, що живуть у центрі Павлиша, не беруть додому, бо тварини звикли до волі і не будуть жити в родині. Якось пробували забрати одного, а він поламав паркан і все одно повернувся до своєї зграї. А ось маленьких обов’язково прилаштовує, виставляючи їхні фото на своїй сторінці у фейсбуці та поширюючи у тематичних групах.
Також у соцмережах інформує, коли в селище приїде лікар з Харкова, який проводитиме стерилізацію тварин. Ветеринар працює за програмою, тож для тих, хто звертається, послуги безоплатні. Завдяки цьому кількість підкинутих новонароджених собак і котів в рази зменшилася, відзначає зооволонтерка.
Аби озброювати земляків знаннями, вона відводить окремі дні, коли до неї приходять діти, аби гратися, гуляти по селищу із цуценятками, прибирати за ними, щоб розуміти, що це не тільки приємні емоції, а й робота. Із підлітками також говорять про стерилізацію. Вдома вони розповідають про почуте батькам. Ті дякують зооволонтерці за таке просвітництво, бо помічають, як змінилося в кращий бік ставлення їхніх дітей до тварин.
Каже, що із сусідами має порозуміння. Бо скарги виникають, коли тварини недоглянуті, голодні, тоді вони гавкають, пищать чи лізуть красти курей. А в Тетяни вони вигуляні й нагодовані.
Якщо волонтерці пишуть, що хочуть взяти якусь тварину, вона обов’язково спілкується, дізнається про майбутні умови проживання, про настрої. Людина має знати, що взяти тварину — це відповідальність. Якщо волонтерка бачить, що потенційні господарі вживають алкоголь чи одразу проявляють агресію, тварину їм вона не віддасть. Забирають їх і жителі громади, і сусіднього Кременчука Полтавської області. Але не тільки. Їхали і в Одесу, Вінницю, Канаду. Господарі потім часто присилають відео, як живуть тварини в нових сім’ях.
Коли відбувалася наша розмова, за своїм кошенятком прийшла жителька Павлиша Альона Женіленко. Вона розповіла, що знає про діяльність Тетяни декілька років і вже двічі брала у неї кошенят і собачку. За її словами, більшість жителів Павлиша до ініціативи землячки ставляться з повагою, при цьому зауважує:
У перші дні повномасштабної війни через Павлиш їхало багато людей із зони обстрілів. Багато з них залишали тварин у центрі селища, тож їх доводилося забирати і прилаштовувати. А за декілька тижнів з павлиською зооволонтеркою зв’язалися евакуаційні команди благодійного фонду UAnimals та громадської організації «Порятунок тварин Харків» та запитали, чи можна до неї привозити врятованих тварин. Звісно, погодилася. І робить це вже півтора року. Ці спільноти забезпечують кормами, ліками, вакцинами, без них би павлишанка не знала, як впоратися.
Часто дзвонять і знайомі військові з передової:
Тетяна Нельга говорить, що, прилаштовуючи тварин із зони бойових дій, вона допомагає не лише тваринам, а й українським захисникам і захисницям, бо їм треба йти в бій, а з ними рветься і собака чи кіт, яких вони підібрали і доглядають.
Були у Тетяни і тварини із затоплених територій після руйнування греблі Каховської ГЕС.
Якось зооволонтерка намагалася вести підрахунок тварин, які проходять через її руки. Нарахувала, що влітку минулого року вдалося прилаштувати у сім’ї близько 600 тварин. На тому підрахунки припинила, бо ледь встигає забезпечувати належний догляд усім новоприбулим.
Має Тетяна і власних улюбленців. Одну собаку подарував син.
Другого хлопчика Лорда цієї ж породи свого часу жінка викупила у недбайливих господарів і залишила собі. Третя — маленька дівчинка Буся. Є кіт-волонтер Потап і киця Муся.
Волонтерка зізнається:
— Я б усіх їх залишила і не віддавала. В інтернаті я часто говорила: «Коли виросту, у мене буде велика фазенда, і там буде багато тварин, а я буду їх цілувати». Так що дитяча мрія реалізувалася, але не в таких масштабах, бо це важко і фінансово затратно.
Я нікому ніколи не скаржуся, але це реально тяжкий труд. Та я не можу без своїх улюбленців. Знаю, що вони мені потрібні і я їм потрібна. Ну хто їм допоможе? Мені ж допомагають двоє менших синів, а старші син і донька зараз на війні.
Пару разів під моїми постами писали, краще б я допомагала людям, військовим, ніж тваринам. Цим коментаторам я відповіла, що серце б'ється і в людини, і в тварини. Наші військові на передовій діляться з тваринами своєю їжею і водою, носять їх у пазусі, аби захистити, вивозять із зон бойових дій, шукають змогу передати мені чи іншим волонтерам для того, щоб вони жили. Для чого ми народилися людьми в цьому світі? Напевне, щоб допомагати молодшому, меншому, слабшому. І я буду допомагати.
А військовим я також допомагаю. Безперечно, це не така масштабна допомога, якою займаються інші волонтери, але опікуюся двома підрозділами.
Наші рідні хлопці і дівчата, наші хороші … Їм дуже тяжко. А ми повинні їх підтримувати. Хоча б словом, та ми повинні їх підтримувати.
Я люблю свою країну. Он у мене у дворі наш синьо-жовтий прапор висить. Я завжди приговорюю, коли дивлюся на нього:
Тут завжди знайдеться місце і людям, і тваринам.
Любов до тварин — з дитинства
Тетяна родом з Кропивницького, із п’ятирічного віку виховувалася у Пантаївській школі-інтернаті. У Павлиш переїхала у свої 17, бо усім серцем полюбила, коли ще дитиною приїздила в гості до брата.
Тварин любить, відколи себе пам’ятає.
«Думаю, з цією любов’ю люди народжуються, бо з чотирирічного віку ніколи не проходила повз і несла додому то цуценятко, то кошенятко. Мені казали, щоб я віднесла туди, де взяла, а мені їх було шкода», — згадує Тетяна Нельга.
І з роками ця любов тільки збільшувалася. Коли йшла на роботу, то де бачила обездолену тварину, годувала її, лікувала, а новонароджені оберемочки забирала додому — вигодовувала, шукала їм сім'ї.
Уже 20 років діє як зооволонтерка.
«Я всіх тварин люблю, та опікуюся у більшості собаками й зрідка котами. У мене маленька хата, а на 15 сотках землі можу дозволити собі тільки три вольєри», — пояснює жінка.
Хоч не зареєстрована офіційно, та за скільки років її знають у волонтерських спільнотах. Про її діяльність писали у місцевій газеті, знімали телесюжети на кременчуцькому телебаченні.
Як влаштований догляд
Її ранок починається з того, що треба швидко пересвідчитися, що всі здорові, потім нагодувати і напоїти їх, вже потім тільки може випити кави самій та йти прибирати й обробляти всі вольєри, аби не сталося спалаху якоїсь хвороби. Не тримає тварин у клітках, бо переконана, що нехай тварин буде менше, але вони матимуть комфортні, вільно гулятимуть.
Коли дізнається, що десь у селищі з’явилася покинута доросла тварина, лікує її, вакцинує, обробляє від паразитів, стерилізує, заводить паспорт, потім регулярно годує разом з небайдужими місцевими жителями. Цих собак, що живуть у центрі Павлиша, не беруть додому, бо тварини звикли до волі і не будуть жити в родині. Якось пробували забрати одного, а він поламав паркан і все одно повернувся до своєї зграї. А ось маленьких обов’язково прилаштовує, виставляючи їхні фото на своїй сторінці у фейсбуці та поширюючи у тематичних групах.
Також у соцмережах інформує, коли в селище приїде лікар з Харкова, який проводитиме стерилізацію тварин. Ветеринар працює за програмою, тож для тих, хто звертається, послуги безоплатні. Завдяки цьому кількість підкинутих новонароджених собак і котів в рази зменшилася, відзначає зооволонтерка.
Аби озброювати земляків знаннями, вона відводить окремі дні, коли до неї приходять діти, аби гратися, гуляти по селищу із цуценятками, прибирати за ними, щоб розуміти, що це не тільки приємні емоції, а й робота. Із підлітками також говорять про стерилізацію. Вдома вони розповідають про почуте батькам. Ті дякують зооволонтерці за таке просвітництво, бо помічають, як змінилося в кращий бік ставлення їхніх дітей до тварин.
Каже, що із сусідами має порозуміння. Бо скарги виникають, коли тварини недоглянуті, голодні, тоді вони гавкають, пищать чи лізуть красти курей. А в Тетяни вони вигуляні й нагодовані.
«Навіщо їм кудись бігти чи курку нести – це ж ще потрудитися треба! А тут їм усе принесуть і насиплють», — розтлумачує вона.
Якщо волонтерці пишуть, що хочуть взяти якусь тварину, вона обов’язково спілкується, дізнається про майбутні умови проживання, про настрої. Людина має знати, що взяти тварину — це відповідальність. Якщо волонтерка бачить, що потенційні господарі вживають алкоголь чи одразу проявляють агресію, тварину їм вона не віддасть. Забирають їх і жителі громади, і сусіднього Кременчука Полтавської області. Але не тільки. Їхали і в Одесу, Вінницю, Канаду. Господарі потім часто присилають відео, як живуть тварини в нових сім’ях.
«Мені приємно, на душі радість. Я завжди дякую всім, хто взяв тваринку. І за хороше слово також вдячна», — ділиться почуттями співрозмовниця.
Коли відбувалася наша розмова, за своїм кошенятком прийшла жителька Павлиша Альона Женіленко. Вона розповіла, що знає про діяльність Тетяни декілька років і вже двічі брала у неї кошенят і собачку. За її словами, більшість жителів Павлиша до ініціативи землячки ставляться з повагою, при цьому зауважує:
«Добре було б, аби усі люди виявляли свідомість і доглядали за своїми хатніми тваринами, а не викидали потім їх чи їхнє потомство на вулицю»
Із зони бойових дій у Павлиш
У перші дні повномасштабної війни через Павлиш їхало багато людей із зони обстрілів. Багато з них залишали тварин у центрі селища, тож їх доводилося забирати і прилаштовувати. А за декілька тижнів з павлиською зооволонтеркою зв’язалися евакуаційні команди благодійного фонду UAnimals та громадської організації «Порятунок тварин Харків» та запитали, чи можна до неї привозити врятованих тварин. Звісно, погодилася. І робить це вже півтора року. Ці спільноти забезпечують кормами, ліками, вакцинами, без них би павлишанка не знала, як впоратися.
Часто дзвонять і знайомі військові з передової:
«Таню, звільнили Костянтинівку, допоможи, забери тих чотирилапих, що там залишилися».
Тетяна Нельга говорить, що, прилаштовуючи тварин із зони бойових дій, вона допомагає не лише тваринам, а й українським захисникам і захисницям, бо їм треба йти в бій, а з ними рветься і собака чи кіт, яких вони підібрали і доглядають.
Були у Тетяни і тварини із затоплених територій після руйнування греблі Каховської ГЕС.
Якось зооволонтерка намагалася вести підрахунок тварин, які проходять через її руки. Нарахувала, що влітку минулого року вдалося прилаштувати у сім’ї близько 600 тварин. На тому підрахунки припинила, бо ледь встигає забезпечувати належний догляд усім новоприбулим.
Має Тетяна і власних улюбленців. Одну собаку подарував син.
«Це московська сторожова Дана, яку я для себе переназвала на київську сторожову, бо не хочу зараз мати жодної згадки про країну-агресора. Вона в нас теж собака-волонтерка: вигріває, вилизує усіх цуценят», — знайомить з нею Тетяна.
Другого хлопчика Лорда цієї ж породи свого часу жінка викупила у недбайливих господарів і залишила собі. Третя — маленька дівчинка Буся. Є кіт-волонтер Потап і киця Муся.
Кому допомагати: військовим чи тваринам? І тим, й іншим
Волонтерка зізнається:
— Я б усіх їх залишила і не віддавала. В інтернаті я часто говорила: «Коли виросту, у мене буде велика фазенда, і там буде багато тварин, а я буду їх цілувати». Так що дитяча мрія реалізувалася, але не в таких масштабах, бо це важко і фінансово затратно.
Я нікому ніколи не скаржуся, але це реально тяжкий труд. Та я не можу без своїх улюбленців. Знаю, що вони мені потрібні і я їм потрібна. Ну хто їм допоможе? Мені ж допомагають двоє менших синів, а старші син і донька зараз на війні.
Пару разів під моїми постами писали, краще б я допомагала людям, військовим, ніж тваринам. Цим коментаторам я відповіла, що серце б'ється і в людини, і в тварини. Наші військові на передовій діляться з тваринами своєю їжею і водою, носять їх у пазусі, аби захистити, вивозять із зон бойових дій, шукають змогу передати мені чи іншим волонтерам для того, щоб вони жили. Для чого ми народилися людьми в цьому світі? Напевне, щоб допомагати молодшому, меншому, слабшому. І я буду допомагати.
А військовим я також допомагаю. Безперечно, це не така масштабна допомога, якою займаються інші волонтери, але опікуюся двома підрозділами.
Наші рідні хлопці і дівчата, наші хороші … Їм дуже тяжко. А ми повинні їх підтримувати. Хоча б словом, та ми повинні їх підтримувати.
Я люблю свою країну. Он у мене у дворі наш синьо-жовтий прапор висить. Я завжди приговорюю, коли дивлюся на нього:
«Моя країна, моє небо, мій Павлиш».
Тут завжди знайдеться місце і людям, і тваринам.
