---
Суспільство / Благодійність / Медіа

Під час війни маленьких справ не буває

Під час війни маленьких справ не буває
Як світловодчани, харків’яни, херсонці, миколаївці, донеччани та навіть росіяни об’єдналися в одну волонтерську групу "Світловодськ разом з тобою" задля спільної мети — допомоги Збройним силам України. Про створення та функціонування групи "Світловодськ разом з тобою", яка об’єднала схід і центр, розповіла нашому виданню одна із співзасновниць групи Лариса Москаленко.
Близько 30 років тому, закінчивши балетну академію в Санкт-Петербурзі, Лариса вийшла заміж за українця Андрія Москаленка, переїхала до Світловодська та, закохавшись в Україну з перших днів, залишилася жити тут, ростити, виховувати доньок та працювати на розвиток хореографічного мистецтва у Світловодську. З початком вторгнення Росії на територію незалежної України у 2014 році, не мала ніяких сумнівів на чий бік ставати. Те, що робить Росія — це злочин, каже Лариса, тож з перших днів війни одноголосно з чоловіком прийняли рішення допомагати воїнам.

"Тоді, ми не називали себе волонтерами, — розповідає Лариса. — Ми просто вважали своїм обов’язком допомагати армії. Ми спеціалізувалися на придбанні техніки та амуніції, купували лазерні указки для прицілу, тепловізори, біноклі, рації, берці, шили військовий одяг. Гроші збирали на благодійних концертах, отримували від друзів з-за кордону, навіть з росії одна людина стабільно робила грошові перекази. Ступінь довіри була такою, що люди, зустрічаючи мене на вулиці або в міському транспорті, просто давали гроші, тому що знали — вони будуть використані за призначенням. Ця довіра залишилася й до цього часу".


Був період, коли подружжя призупинили волонтерську діяльність, повернулися до сімейних справ та роботи, але з початком повномасштабної війни Андрій пішов до територіальної оборони, а згодом вступив до лав Збройних сил України. Лариса об’єднавши свої зусилля з Людмилою Мельник, яка також з 2014 року брала активну участь в допомозі воїнам України, вже на другий день розгорнули більш масштабну волонтерську діяльність. Одразу знайшлися жінки, які шиють, плетуть маскувальні сітки та "кікімори", ріжуть, в’яжуть, готують. У перші місяці війни на допомогу приходило по 75 людей в день.

"Згодом ми прийшли до спільної думки, що волонтерська група — це не тільки ми з Людмилою — це й інші люди і їх багато. Щоб усі ми відчували єдність, приналежність до спільної справи, ми дали групі назву "Світловодськ разом з тобою", придумати логотип, який напросився сам собою — це наше мальовниче довкілля", — продовжує свою розповідь Лариса Москаленко.


Під час війни маленьких справ не буває
Авторка логотипу: YAS design


Наразі у волонтерській групі "Світловодськ разом з тобою" працюють близько 40 людей. Вони ріжуть тканину та плетуть маскувальні сітки. Деякі з них працюють вдома, в’яжуть шкарпетки, плетуть каримати, шиють подушки, готують медово-вітамінні смаколики. Дехто поєднує волонтерську діяльність з основною роботою. Чимало серед учасників групи людей пенсійного віку.

На базі міського Палацу культури для всіх охочих допомогти місця не вистачає, тож Людмила Мельник попросила директорку міської дитячої бібліотеки Світлану Шумську надати свій простір для волонтерів. Світлана залюбки погодилася і сама бере активну участь у спільній роботі. Кожного дня з восьмої години ранку і до 16-ої дня у бібліотеці збирається близько 15 людей, працюють у дві зміни, сідають за круглий стіл та в затишній атмосфері під бурхливе обговорення останніх новин нарізають матеріал для маскувальних сіток, шиють подушки та плетуть каримати задля комфорту захисників.

Під час війни маленьких справ не буває

"Зараз велика потреба в маскувальних сітках на фронті, — розповідає Світлана Шумська. — Ми ріжемо, плетемо, передаємо, а згодом дізнаємося від військових, що все згоріло і ми стараємося якомога скоріше сплести нові сітки. Особисто я ще в’яжу шкарпетки. Хоч 20 пар на місяць — це небагато, але я намагаюся робити свій внесок. Вдячні небайдужим переселенцям, які відгукнулися і приєдналися до нашої групи. Вони працюють тут, бо дуже хочуть скорішої перемоги, кажуть, що у Світловодську добре, але дуже хочеться додому. Деяким з них повертатся вже нікуди, будинки зруйновані".


Тетяна Тищенко з Миргограда, що на Донеччині, 40 років працювала вчителем української мови та літератури, а з початком повномасштабної війни приїхала до Світловодська, але на місці не всиділа, прийшла до волонтерської групи.

"Війна нас торкнулася ще у 2014 році, тоді ми лише чули стрілянину, що доносилася з фронтової зони і бачили у лікарнях поранених хлопців. Але волонтерити ми почали ще тоді, годували бійців. На свята завжди збирали кошти і робили солодкі подарунки на День Миколая чи Новий рік. Вони хоч і воїни, але все одно наші діти. З початком повномасштабної війни мій 77-річний чоловік одразу пішов у тероборону. Вдома його майже не було, тільки іноді приходив ночувати. Після указу Президента звільнити з військової служби осіб старше 60 років, мій чоловік приїхав до мене у Світловодськ, і ми разом допомагаємо військовим тут, а на заміну діду на фронт пішов наш старший онук. Він вже рік на війні, каже, що важко, але вони знають за що воюють…"


Під час війні маленьких справ не буває, запевняє Лариса Москаленко:

"Як у велику річку стікаються маленькі струмки, так і наша перемога залежить від внеску кожного з нас".
Під час війни маленьких справ не буває
Під час війни маленьких справ не буває
Під час війни маленьких справ не буває
Під час війни маленьких справ не буває
Під час війни маленьких справ не буває
Під час війни маленьких справ не буває
Під час війни маленьких справ не буває
Під час війни маленьких справ не буває
Під час війни маленьких справ не буває
Під час війни маленьких справ не буває
Під час війни маленьких справ не буває
Під час війни маленьких справ не буває
Під час війни маленьких справ не буває
Під час війни маленьких справ не буває
Під час війни маленьких справ не буває
Під час війни маленьких справ не буває

"ВК" у PDF