– Про децентралізацію говорять ніби і багато, але чимало людей досі не розуміють навіть основні її кроки. Нагадайте їх і хронологію їхнього впровадження.

– Під час нинішньої передвиборчої агітації від певних політичних сил ми чули, що влада обіцяла зміни на краще, а їх немає. На місцях цих змін дійсно немає. Тому що місцеву владу обрали ще в довоєнний час, у 2010 році. І на місцевому рівні, де вирішуються повсякденні питання конкретної людини, не сталося змін, яких очікує країна і кожна людина. І вибори в цьому році відбуваються, аби перезавантажити владу. Але й вони не вирішать тих завдань, які стоять перед державою. Одне із них – дуже просте: влада повинна бути безпосередньо на місцях. Громада повинна мати право управляти своєю інфраструктурою і вирішувати свої проблеми, маючи на це важелі і ресурси. Фактично раніше адміністративно-територіальна реформа і створення спроможних громад завершилися у 1995 році створенням лише чотирьох громад на території Кіровоградщини, які мають самоврядність. Це – Кіровоград, Олександрія, Світловодськ і Знам’янка. Їхні жителі мають право обирати керівника території, тобто міського голову, міську раду, яка формує виконавчі органи. Решта жителів області позбавлені цих прав. Обирати керівника території не можуть, його призначають в Адміністрації Президента. Так само і обирати раду, яка формує виконавчі органи, що не в структурі адміністрації, а ради. Це також стосується і всіх жителів Кіровоградщини, адже в нас немає обласного виконкому.

Тому президент і визначив це пріоритетом, це є основним завданням коаліції Верховної Ради. І ми розуміємо, що справжні вибори для справжніх громад відбудуться через два роки, після змін до Конституції. За цей час ми повинні підготуватися до передачі влади на місця: опрацювати механізми, підготувати еліту, ресурси для того, щоб по всій області з’явилися спроможні громади, які здатні взяти на себе зобов’язання отримати ресурс і ефективно використати його.

Перший крок до децентралізації ми зробили цього року, коли парламент прийняв закон про Держбюджет на 2015 рік. Ним увімкнули такі механізми, що дозволили нині діючим громадам отримати додатковий ресурс. Перевиконання бюджету складає більше 30% – коли говорити про зведений бюджет області. Тобто третина не облікованих на початку року коштів додатково надійшла податками у бюджети громад. І навіть на цьому етапі їм дали право розпоряджатися ними, куди їх витрачати. Вони по-різному використовуються: наприклад, у селах значна частина грошей витрачається на додаткову оплату праці працівників сільрад, на придбання оргтехніки, меблів і ремонт будівель сільрад. Безумовно, це важливі питання, водночас мешканці громади повинні знати про такий ресурс і через своїх депутатів впливати на такі рішення. Якщо, скажімо, вони вважають, що краще відремонтувати дорогу. Якщо ремонт будівлі сільради важливіший від дороги – немає питань. Але це повинні вирішувати самі жителі, громада.
Другий крок зробили, коли ОДА запропонувала суто технічну модель формування нових громад, і в квітні її винесли на обговорення – Перспективний план формування територій області.

– До нього було чимало запитань…

– Його зробили, образно кажучи, із циркулем у руках. Тобто – як цього вимагала методика. Не враховуючи думки жителів територій, а саме – звичного ареалу життя. Після цього голова ОДА Сергій Кузьменко виніс документ на обговорення. Воно засвідчило, що ареал життя і бажання людей повністю відрізняються від суто наукового підходу. Наука – це наука, а реалії життя – це реалії життя. І в результаті обговорення з’ясувалося, що жителі міст обласного значення, про які я згадував, вирішили залишитися в межах своїх нинішніх громад. За одним винятком, та й то зараз це обговорюється, жителі 21 району вирішили залишитися в межах нинішніх районів. Але є питання: а скільки спроможних громад буде в існуючому нині районі? Це пояснити просто. Ось, наприклад, районна лікарня. Її не можна повторити, як і інші заклади – освіти, культури. Ті ж самі дороги, що ведуть до райцентру, вони кращі, ніж між селами. По різних районах у нас різні бажання. Деякі з них взагалі не ввійшли в Перспективний план, оскільки його створили винятково з урахуванням думок сільських голів, еліт і керівників територій. Ми це врахували. Із наших 415-ти сільських, селищних і міських рад готовність обговорювати об’єднавчі процеси задекларували 253 громади, які об’єднуються у 43 спроможні.

– А що ж буде із тими, які не увійшли до плану?

– Він перспективний: буде уточнюватися, змінюватися. І це відбувається вже зараз. Зі згаданих 43 громад Кабмін спроможними визнав 26. До них увійшли нинішні спроможні громади міст обласного значення, а також новостворені громади – Бобринецька і Маловисківська, які після виборів стають громадами із правами міст обласного значення. Новоукраїнська вже отримала експертний висновок, і незабаром там відбудуться вибори, як у новій спроможній об’єднаній громаді. Тож область вже має реально сім таких утворень. А ті 17, що не визнані спроможними через інфраструктурні та фінансові причини, будуть просто об’єднані.

На підтримку громад, які задекларували бажання реформуватися, уже цього року із коштів державного фонду регіонального розвитку, коштів соціально-економічного розвитку, державних капітальних видатків надійшло небагато-немало – 144 мільйони гривень. Це, підкреслю, додаткові кошти. У 2015 році їх отримала вся область, адже для цього була одна умова – прий-няття перспективного плану. Уточню – базовий фінансовий ресурс є і зараз, погіршитися не може, може стати лише краще. Базовий ресурс отримають усі громади, незалежно від того, чи задекларували вони бажання об’єднатися.

Наступного року реалізація і розподіл цих додаткових коштів, відбуватиметься саме на спроможні громади.

– Питання ніби риторичне, та все ж… Чи впоралися із покладеними на них функціями сільські органи самоуправління до децентралізації?

– Впоралися, але повноваження, що мають для цього, не відповідають вимогам, що ставлять мешканці сіл. Тому що за освіту, медицину, культуру, земельні питання сільради не відповідали, відповідала РДА. А мова ж йде про те, що відповідати за всі питання повинна спроможна громада.

– «Нова» отримала лист від жителів Хмельового Маловисківського району, з якого зрозуміло, що людям досі не пояснили механізм децентралізації. А в Паліївці того самого району було по-іншому. Вам не здається, що інформаційній роботі приділено мало уваги?

– У Маловисківському районі я особисто брав участь у зустрічі з усіма сільськими і селищними головами. Це було навесні. Як голови донесли це до своїх громад, рад – питання. Далі ця робота вже за Офісом реформ, керівництвом територій, ЗМІ, обласною та районною адміністраціями. Треба виходити на сходки до людей. Чому зараз це відбувалося не настільки активно? Для того, щоб ця інформація не використовувалася під час передвиборчої агітації. Щоб гарну ідею не спотворили і не використали для заробляння політичних балів. Розповідають інколи такі жахи… Скажімо, що по довідку треба буде їхати бозна-куди. Та довідок уже не існуватиме! Проаналізовано, що сільради не видають жодної довідки – первинного документа. Усе є в базах даних реєстрів.

– Оцініть готовність територій до реформ.

– Реформа відбудеться. Є території з різним ступенем готовності. Але всіх об’єднує одне: всі вимагають, щоб влада на місцях вирішувала конкретні проблеми конкретного повсякдення. Механізм їх вирішення один – це ресурс і відповідальність на місцях. Це і є спроможна громада.

– Гасло децентралізації – «Об’єднаємо громади, доведемо село до ладу». Поясніть «на пальцях», чому селу краще житиметься після реформи. Наприклад, якщо село було повністю дотаційним?

– Приклад. Новостворена Бобринецька громада задекларувала потребу на інфраструктуру, як це передбачено в законі, в 78,5 мільйона. Із них на ремонт доріг – 30 мільйонів, мережі водопостачання і водовідведення – 32. І в держбюджеті окремим рядком виділення цих грошей буде передбачено… Тобто зараз увага буде прикута до розвитку новостворених громад, саме їхній інфраструктурі. Наступні два роки будуть часом підготовки до виборів за новою Конституцією в нових об’єднаних громадах. І те, що це відбудеться, у мене сумнівів немає. Усі будуть спостерігати, як же Маловисківська й Бобринецька громади житимуть. А жити вони будуть краще, ніж до того. Це стане прикладом для інших – якомога швидше включитися в цей процес, щоб залучити додаткові кошти на інфраструктуру, донести владу до кожної людини, вирішити її проблеми на місці. Щодо інших територій, повторюся, нинішні фінансові норми і стандарти не зменшуються, просто вони залишаються стандартними. А спроможні, де на себе беруть відповідальність, отримають додатковий ресурс для того, щоб цю відповідальність нести. І це правильно.

До того ж кошти із села, які воно нині має, ніхто не забирає. Навіть працівники сільрад, які зараз є і могли б бути помічниками старости-голови, за рішенням громади можуть залишитися на зарплатні. А можна вирішити й інакше. Я б на місці сільського голови чи старости перш за все бачив би потребу не в конторських працівниках. А ці самі люди стали б соціальними працівниками і допомагали б конкретній бабусі принести води, продуктів тощо. Але це справа конкретних громад.

– У яких районах цей процес відбувається активно, а де пасуть задніх?

– Обговорення створення Перспективного плану відбулося скрізь. Воно й далі триває, працюють робочі групи з підготовки територій до формування спроможних громад. Одні – вже на рівні реалізації, інші – формування моделі. У тих же Бобринецькому та Маловисківському районах є ті, хто створив, а є й ті, хто взагалі не задекларував бажання навіть бути в плані.

– Чи зміниться після реформи механізм інвестування?

– Безумовно, так. Увага при реалізації інвестиційних проектів перш за все буде прикута до новостворених громад, центрів майбутніх нових громад. Це для того, щоб за ці два роки підготувати інфраструктуру територій відповідно до Перспективного плану.
А коли громади завдяки новій інфраструктурі – дорогам, комунікаціям тощо – стануть привабливими, то приватний інвестор обов’язково прийде до них.

– Наскільки закон про децентралізацію враховує особливості Кіровоградщини?

– Відповідно до закону про добровільне об’єднання громад, процеси відбуваються у межах нині чинних областей. Тобто межі області – непорушні. Бо це наш ареал життя, ми до нього звикли. Цьому буде відповідати і територіальний устрій.