Вона не потрапила на святковий концерт, тому що привезла до лікарні тракториста, який захворів, потім їй знадобився час, аби знайти запчастини до техніки, після чого жінка зайнялася оформленням документації. І по закинченню усіх цих справ вона залишалася усміхненою і спокійною.

— Галино Сергіївно, розкажіть про своє фермерське господарство.

— Фермерське господарство «Залоїло Г.С.» досить молоде, воно утворилося 2013 року. І не таке вже й велике порівняно з іншими господарствами Світловодського району, бо займає площу 80 га. Це землі Подорожненської та Великоандрусівської сільських рад. Як видно з назви, я є його керівником, разом зі мною працюють декілька найманих працівників. Допомагають, виконуючи окремі мої доручення, бо живуть далеко від мене, донька Оксана і син Олександр.

— ФГ створено нещодавно, а де працювали до цього? Ваша попередня робота була пов’язана з сільським господарством? Хто Ви за освітою?

— Взагалі-то спочатку я хотіла стати медиком, але мене відмовила старша сестра, яка вже отримувала на той час цю освіту. Тоді я вирішила опанувати професію ветеринара. А врешті-решт стала агрономом. Я закінчила Знам’янський сільськогосподарський технікум за спеціальністю агрономія. Приїхала на практику у колгосп ім.Леніна, що у Великій Андрусівці, вийшла заміж і залишилася назавжди. З 1976 по 1999 рік працювала у цьому ж колгоспі у різний час овочівником, агрономом, заступником голови колгоспу з кормовиробництва і підсобного господарства. Після відомих подій у країні з 1999 по 2013 роки працювала агрономом у СФГ «Гвіса» і ПП «Поліна», де загальна площа земель досягала 4 тис га. Так що досвід у мене був колосальний. І настав той час, коли я зрозуміла, що можу працювати самостійно. Правда тепер, після таких площ, мені на своїх 80 га ніде розвернутися (сміється).

— Які сільськогосподарські культури вирощуєте?

— Кукурудзу, соняшник, пшеницю, сою.

— Слідкуєте за ринком?

— Так, але часто виходить не так, як розраховуєш. Ринкові відносини досить складна справа.

— Бачу, що Ви вправно водите машину. Ви водій зі стажем?

— Машину я воджу з 1980 року. Це не було якоюсь мрією дитинства, скоріше стало необхідністю, адже ні від кого не залежиш і можеш вирішувати свої справи самостійно Робота агронома — в полі, а за таких площ без транспорту було нікуди. Бувало, що у день по 300 км наїжджала. Кермувати не боюся. Якщо боїшся, тоді не виходить. А бувало усяке, не раз і в кюветі опинялася.

— А з сільськогосподарською технікою вмієте вправлятися?

— З технікою я добре знайома. Розпочинала працювати з Т150, ЮМЗ, зараз це John Deere. Безпосередньо за кермом не сиджу, бо тоді вся робота зосередиться в одних руках, але знаю принцип роботи, інколи допомагаю в ремонті, адже колись за роботи у СФГ «Гвіса» довелося й косити на комбайні.

— Галино Сергіївно, як складаються стосунки з колегами-фермерами? Чи вони скоріше конкуренти?

— Я вважаю, що перш за все слід залишатися людьми. Тому і стосунки розглядаю як партнерські. Звісно, буває всяке. Але ми звертаємося один до одного за консультацією, обговорюємо загальні тенденції розвитку. Порівняно недавно до мене зверталися за порадою мої односельчани, а сьогодні вони вже теж створили свої господарства.

— Звідки отримуєте необхідну в роботі інформацію?

— Зараз це Інтернет. І досвід колег. Також відвідую спеціалізовані виставки. В основному це Кропивницький і Київ.

— Знаю, що Ви були на фестивалі полуниці у Миронівці. Просто відпочивали чи теж досвід переймали?

— Так, мене приваблює усе нове. Хочу спробувати зайнятися садівництвом. Та, власне, уже займаюся. Минулого року посадила невеликий яблуневий садок, усього 60 дерев. Цього року вже зібрали перший урожай, яким пригостили рідню та знайомих. Другий рік розводжу чорну смородину, на сьогодні маю вже 200 кущів. Я сама родом з Одеської області, с.Стара Царичанка, пригадала, як батьки закладали виноградники, як вирощували саджанці в шкілці (шкілка — спеціальна грядка з комфортними умовами утримання саджанців — прим. автора), зробила так сама, і у мене вийшло. Миронівські господарі надихнули — і у мене вже ростуть експериментальні кущики полуниці. Не можу нічого загадувати, поки тільки пробую, але мені цікаво.

— З усіх Ваших справ і слів видно, що Ви любите справу, якою займаєтеся.

— Так. Інколи думаю про вибір у юності життєвого шляху, і розумію, що іншого не обрала би. Мені подобається, хоча і важко.

— Що найважче у Вашій професії?

— Люди поля безсилі перед силою природи. На 99,9% ми залежимо від неї. Можна безліч разів усе розрахувати і прорахувати, але один дощ або тиждень пекучого сонця вщент розбивають усі плани. Але у природи я набираюся сили, люблю її. У полі усе навкруги твоє: і вітер, і сонце. За рослиною цікаво спостерігати, вона ж яка мала дитина, від перших сходів до збору урожаю.

— Як відпочиваєте?

— У вільний час люблю подивитися позитивний фільм, щоб він обов’язково гарно закінчувався. Раніше вишивала гладдю і хрестиком рушники, наволочки, прикрашала дитячі речі. Зараз люблю гратися зі своїм онуком Артемом. І він любить приїжджати до села.

— Галино Сергіївно, найголовніше для мене питання: скільки триває Ваш робочий день?

— Це найскладніше питання! (Сміється.) Не скажу. Або скажу так: мій робочий день ненормований.

— Дякую Вам за спілкування. Нехай вистачає Вам сил і натхнення для реалізації задуманого!